Російська поезія, Детальна інформація

Вона повільно йде між п'яними,

І все зажурена, одна,

Духами дишучи й туманами,

Сідає мовчки край вікна

І віють давніми й оздобними

Повір'ями тугі шовки,

І брилик з перами жалобними,

І персні гарної руки.

Чудною близькістю закований,

За темну я дивлюсь вуаль —

І бачу берег зачарований

І чарами пойняту даль.

Мені всі тайнощі довірено,

З чиїмось сонцем заодно,

І душу всю мою незмірену

Терпке пронизує вино,

І. сколихнувшись, пера струсячі

У мозку тріпотять моїм,

І очі сині-сині, тужачи,

Цвітуть на березі смутнім.

В моїй душі є скарб, і вручено

Від нього ключ лише мені!

Потворо захмеліла й змучена,

Це правда; істина — в вині!

(Перекл. з рос. М. Литвянця)

***

О, весна без конца и без краю —

Без конца и без краю мечта!

Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!

И приветствую звоном щита!