Російська поезія, Детальна інформація

Ласко долі, — вітання й тобі!

В зачаклованім царстві, де сльози,

В тайні сміху — не місце ганьбі!

Вас, безсонні за спірками ночі

І світання в фіранках вікна, —

Все приймаю, аби тільки очі

Дратувала, сп'яняла весна!

Сіл пустельні приймаю оселі,

Зруби міст, весь їх морок і бруд,

Піднебесні простори веселі

І пекельний невільницький труд!

Ось, розвіявши в вітрі шаленім

Коси-змії, ти мчиш, ніби птах,

З нерозгаданим божим іменням

На затиснутих зимних устах.

В цім спітканні ворожім, некволий,

Я ніколи не кину щита...

Ти плечей не відкриєш ніколи...

Влада мрії над нами зроста!..

І дивлюсь, ворожнечу зміряю,

Все — ненависть, прокльони, любов:

За тортури й загибель — я знаю —

Все приймаю!.. І знову! І знов!..

(Перекл. з рос. Г. Качура)

ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ

(1893-1930)

Творчість В. Маяковського досі залишається визначним художнім здобутком російської поезії початку XX ст. Як і Ахматова, Маяковський став сполучною ланкою між «срібним віком» російської поезії та радянською епохою її розвитку.

Маяковський народився у Грузії, де минули його дитячі роки. Після смерті батька, у 1906 р., сім'я перебралася до Москви. Жили сутужно, але майбутньому поетові вдалося закінчити гімназію. Далі — захоплення соціалізмом, зближення з лівими, підпільна робота і арешти, революція. Післяреволюційні роки, заповнені поезією і боротьбою за ствердження в масах соціалістичних ідей. Поїздки за кордон, кохання, трагічне самогубство у 1930 р.

Поетична творчість В.Маяковського розпочинається близько 10-х років XX ст., і як поет він формується під впливом кола футуристів, до якого належав разом із Д. Бурлюком, О. Кручених, В. Хлєбніковим та іншими. У 1912 р. разом з ними він видає альманах «Ляпас суспільному смакові», що являв собою маніфест російського футуризму. Разом з іншими поетами-футуристами Маяковський закликає до революції в мистецтві, пророкує загибель старої культури і розквіт нової «машинної» цивілізації, бере активну участь у публічних виступах футуристів, які епатують слухачів свідомо акцентованою грубістю, нігілізмом, антиестетизмом і майже завжди закінчуються скандалом, а інколи й бійкою та втручанням поліції.

Ораторський тон, публіцистична підкресленість змісту, зверненість до широкої читацької аудиторії, а не до вибраного кола однодумців, — це ті риси, які повною мірою характеризують уже ранню поезію (до 1917 р.) В. Маяковського. Пафос ранньої поезії Маяковського переважно критичний. У його основі самоствердження і самовияв ліричного «Я» поета, яке вступає у конфлікт зі своїм оточенням, виявленим переважно в образах «старого світу» з його типово міщанським, самозадоволеним ставленням до життя («А ви змогли б?», «Нате!», «Вам!», «Нічого не розуміють»).