Загальнолюдські цінності в поезії Ліни Костенко, Детальна інформація

«Убей», — убей.

І, напевно, саме тому глибоко гуманістична творчість поетеси, її щире, правдиве слово викликали страх і шалену ненависть влади.

Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові — до людини, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця — про події сивої давнини чи кохання, красу навколишнього світу чи поезію, — читати однаково цікаво. Чудова пейзажна лірика Ліни Костенко. Прочитавши її вірші про природу, мимоволі закохуєшся у дощ, що «підкрався і шумить», у ніч, красиву, «мов Кармен», у квіти і дерева. Природа у поетеси — це ніби жива істота, що думає, переживає, сумує, як людина. У її віршах «весна піднімає келихи тюльпанів», «виглядають жоржини через тин», ліс має «добрі очі», а «дика груша журиться: одна».

Особливо любить Ліна Костенко ліс. «Мій добрий ліс, моя любове», — звертається вона до нього у своїх «Летючих катренах». Глибоко стурбована екологічними бідами планети письменниця все ж вірить у непереможність життя:

І СМОГ,

І СН1Д,

і чорний дим Бхопала.

В Червоній книзі сірі журавлі.

Не бійтеся, ліси —

іще не все пропало,

Останній вільний зубр

ще ходить по землі.

Гострим болем відгукнулася в серці Ліни Костенко чорнобильська трагедія. З-під її пера виходять сповнені гіркоти і страждання поетичні рядки:

Стоять озера в пригорщах долин.

Луги цвітуть у придорожній смузі.

І царствений цибатий чорногуз

поважно ходить в ранній кукурудзі.

Дівча козу на вигоні пасе.

Машини мчать, ба'ранки крутять аси.

Малина спіє- І на все,

на все лягає пил чорнобильської траси.

В іншому вірші поетеса пише:

Босоніж дітки бігають малі.

Пройшла гроза і не була озонною.

А де тепер не зона на землі?

І де межа між зоною й не зоною?!

Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко щедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповторність кожної хвилини, талантом ділитися з усіма своєю трепетною любов'ю, своїм щастям буття. Для неї «благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті», вона вдячна за кожен прожитий день: «Вечірнє сонце, дякую за день!».

Пересічна людина не помічає краси навколишнього світу. Ліна Костенко здатна віднайти прекрасне у най-непримітніших речах: «^якийсь листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні». У своїй любові до всього сущого вона ніби зливається з природою, стає гармонійною і невід'ємною її частиною:

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.

Поетеса любить перебувати наодинці з деревами і ,<вітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хвилини очищається душа, сповнюється лю-Оові і прощення, глибокого розуміння одвічної мудрості іірироди, «непорушності віковічних устоїв духовного єства людини, людяності, краси» (В. Брюховецький).