Загальнолюдські цінності в поезії Ліни Костенко, Детальна інформація
Загальнолюдські цінності в поезії Ліни Костенко
«Убей», — убей.
І, напевно, саме тому глибоко гуманістична творчість поетеси, її щире, правдиве слово викликали страх і шалену ненависть влади.
Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові — до людини, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця — про події сивої давнини чи кохання, красу навколишнього світу чи поезію, — читати однаково цікаво. Чудова пейзажна лірика Ліни Костенко. Прочитавши її вірші про природу, мимоволі закохуєшся у дощ, що «підкрався і шумить», у ніч, красиву, «мов Кармен», у квіти і дерева. Природа у поетеси — це ніби жива істота, що думає, переживає, сумує, як людина. У її віршах «весна піднімає келихи тюльпанів», «виглядають жоржини через тин», ліс має «добрі очі», а «дика груша журиться: одна».
Особливо любить Ліна Костенко ліс. «Мій добрий ліс, моя любове», — звертається вона до нього у своїх «Летючих катренах». Глибоко стурбована екологічними бідами планети письменниця все ж вірить у непереможність життя:
І СМОГ,
І СН1Д,
і чорний дим Бхопала.
В Червоній книзі сірі журавлі.
Не бійтеся, ліси —
іще не все пропало,
Останній вільний зубр
ще ходить по землі.
Гострим болем відгукнулася в серці Ліни Костенко чорнобильська трагедія. З-під її пера виходять сповнені гіркоти і страждання поетичні рядки:
Стоять озера в пригорщах долин.
Луги цвітуть у придорожній смузі.
І царствений цибатий чорногуз
поважно ходить в ранній кукурудзі.
Дівча козу на вигоні пасе.
Машини мчать, ба'ранки крутять аси.
Малина спіє- І на все,
на все лягає пил чорнобильської траси.
В іншому вірші поетеса пише:
Босоніж дітки бігають малі.
Пройшла гроза і не була озонною.
А де тепер не зона на землі?
І де межа між зоною й не зоною?!
Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко щедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповторність кожної хвилини, талантом ділитися з усіма своєю трепетною любов'ю, своїм щастям буття. Для неї «благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті», вона вдячна за кожен прожитий день: «Вечірнє сонце, дякую за день!».
Пересічна людина не помічає краси навколишнього світу. Ліна Костенко здатна віднайти прекрасне у най-непримітніших речах: «^якийсь листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні». У своїй любові до всього сущого вона ніби зливається з природою, стає гармонійною і невід'ємною її частиною:
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.
Поетеса любить перебувати наодинці з деревами і ,<вітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хвилини очищається душа, сповнюється лю-Оові і прощення, глибокого розуміння одвічної мудрості іірироди, «непорушності віковічних устоїв духовного єства людини, людяності, краси» (В. Брюховецький).
І, напевно, саме тому глибоко гуманістична творчість поетеси, її щире, правдиве слово викликали страх і шалену ненависть влади.
Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові — до людини, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця — про події сивої давнини чи кохання, красу навколишнього світу чи поезію, — читати однаково цікаво. Чудова пейзажна лірика Ліни Костенко. Прочитавши її вірші про природу, мимоволі закохуєшся у дощ, що «підкрався і шумить», у ніч, красиву, «мов Кармен», у квіти і дерева. Природа у поетеси — це ніби жива істота, що думає, переживає, сумує, як людина. У її віршах «весна піднімає келихи тюльпанів», «виглядають жоржини через тин», ліс має «добрі очі», а «дика груша журиться: одна».
Особливо любить Ліна Костенко ліс. «Мій добрий ліс, моя любове», — звертається вона до нього у своїх «Летючих катренах». Глибоко стурбована екологічними бідами планети письменниця все ж вірить у непереможність життя:
І СМОГ,
І СН1Д,
і чорний дим Бхопала.
В Червоній книзі сірі журавлі.
Не бійтеся, ліси —
іще не все пропало,
Останній вільний зубр
ще ходить по землі.
Гострим болем відгукнулася в серці Ліни Костенко чорнобильська трагедія. З-під її пера виходять сповнені гіркоти і страждання поетичні рядки:
Стоять озера в пригорщах долин.
Луги цвітуть у придорожній смузі.
І царствений цибатий чорногуз
поважно ходить в ранній кукурудзі.
Дівча козу на вигоні пасе.
Машини мчать, ба'ранки крутять аси.
Малина спіє- І на все,
на все лягає пил чорнобильської траси.
В іншому вірші поетеса пише:
Босоніж дітки бігають малі.
Пройшла гроза і не була озонною.
А де тепер не зона на землі?
І де межа між зоною й не зоною?!
Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко щедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповторність кожної хвилини, талантом ділитися з усіма своєю трепетною любов'ю, своїм щастям буття. Для неї «благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті», вона вдячна за кожен прожитий день: «Вечірнє сонце, дякую за день!».
Пересічна людина не помічає краси навколишнього світу. Ліна Костенко здатна віднайти прекрасне у най-непримітніших речах: «^якийсь листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні». У своїй любові до всього сущого вона ніби зливається з природою, стає гармонійною і невід'ємною її частиною:
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.
Поетеса любить перебувати наодинці з деревами і ,<вітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хвилини очищається душа, сповнюється лю-Оові і прощення, глибокого розуміння одвічної мудрості іірироди, «непорушності віковічних устоїв духовного єства людини, людяності, краси» (В. Брюховецький).
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021