ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ МІСЬКОГО ТА СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ, Детальна інформація

У повоєнні роки відбулося певне зміщення питомої ваги різних розмірних категорій міських поселень за критерієм частки їх населення : за 1959 — 1989 роки питома вага жителів малих міських поселень скоротилася на 4,1%, середніх—залишилася без помітних змін,великих - зросла на 3%, більших — на 0,3% і найбільших — на 0, 8%.Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи.

Україна характеризується високою густотою міських поселень.На 10 тис. км2 у республіці припадає близько 23 міські поселення, в тому числі 7 міст і 16 селищ міського типу. У різних регіонах республіки густота міських населених пунктів суттєво змінюється: різниця в максимальній і мінімальній їх чисельності досягає 6-кратної величини (Донецька обл.- 70, Миколаївська обл.—11). Найвища густота міських поселень в Донбасі (в Донецькій обл. вона становить, як уже зазначалося, 70,Луганській-53). Вищою ніж середня по Україні є густота міських населених пунктів у західних її областях (у Львівській —35, Закарпатській -29, Івано-Франківській—28). Причому переважаючими тут є невеликі поселення.Якщо середня людність міського населеного пункту становить по республіці близько 25 тис. чол., то в названих вище областях - 12-13 тис. чол. Порівняно невеликі міські населені пункти сформувалися також на півночі України, де середня їх людність у Волинській,Рівненській,Житомирській, Чернігівській областях коливається в межах 15-20 тис.чол.

У повоєнні роки відбулися певні зміни в географії міського населення.

Найсуттєвішими з них є прискорене зростання чисельності міських жителів західної і південної частини України. В результаті частка міських жителів східних і південно-східних областей в усьому міському населенні сильно (майже на 10%) скоротилася. Продовжувався неухильний процес повсюдної концентрації населення в обласних центрах (табл.3)

Аналіз матеріалів перепису населення 1989 р. свідчить,що найвищу частку серед міських жителів України займають євреї (99,1% від усіх євреїв республіки). Різко

Таблиця 3

Питома вага жителів обласних центрів України в загальній чисельності міського населення,%

(Ф.Д.Заставний,”Географія України”,с.186)

переважають міські жителі серед найбільшої національної меншини — росіян (87,6%), окремих малочисельних у республіці національностей — осетин, асірійців, киргизів,арабів та інших.(близько 100%). Частка міських жителів молдаван і кримсьих татар (по 33, 3%), гагаузів (27, 5%), угорців (38, 6%), українців (60,3%) та ін. відносно невисока .

З 1992 р. депопуляційні процеси поширились також на міське населення. Щорічне зменшення населення через перевищення кількості померлих над кількістю народжених, яке 1991 року становило 39,2 тис.осіб, у 1992 - 100, 3 тис., у 1993 році досягло 184, 2 тис. осіб.У 1994 році збереглася тенденція зменшення загальної чисельності населення України.Чисельність населення за природним убуванням упродовж розглядуваного періоду зменшилася на 243,1 тис., а сільського —на 120,8 тис.осіб.Найбільше зменшення загальної чисельності населення припадало на високоурбанізовані регіони України — Донецьку (64,6 тис.осіб), Харківську (34, 9 тис. осіб), Луганську (40,0 тис. осіб) та Дніпропетровську (34,9 тис. осіб) області. Чисельність жителів у зазначених областях зменшувалася через зменшення в них як міського населення,так і сільського. У цих областях загальна чисельність міського населення зменшилася більш як на 174 тис. осіб.

Найбільш щільна мережа міських поселень склалася в Донбасі : у Донецькій та Луганській областях зосереджено відповідно 50 і 37 міст, а також 134 і 109 селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини всіх міських поселень республіки.

У Донбасі ці поселення характеризуються порівняно високою густотою заселення, західній частині України також зосереджена густа мережа міських поселень — міст і селищ міського типу (містечок),але густота заселення більшості з них незначна (4—10 тис. чол.).

Найбільшим населеним пунктом республіки є її столиця м.Київ з населенням 2635 тис. чол. (1991 р.) в Україні розташовано п’ять міст мільйонерів: Харків (1623) тис. чол.), Дніпропетровськ(1189тис.), Донецьк (1121 тис.), Одеса (1101 тис. чол.). До мільйонного рубежу наближаються Запоріжжя (897 тис.) і Львів (802 тис. чол.).Населення Кривого Рогу (724 тис.), Маріуполя (522 тис.), Миколаєве(512 тис.) і Луганська (504 тис.) перевищило 0,5 млн чол.; Макіївки(424 тис.) - 0,4 млн чол.Понад 0, 3 млн чол. живе у Вінниці (381 тис.), Севастополі (366 тис.), Херсоні (362 тис.), Сімферополі (353 тис.), Горлівці(337 тис.), Полтаві (320 тис.), Чернігові (306 тис.), Черкасах (302 тис.),Сумах (301 тис.). В Україні розташована велика кількість малих (до 50 тис.чол.) і середніх (50—100 тис.) міських поселень (у 1989 р.— відповідно-1241 і 51), частина яких має необхідні територіальні ресурси для свого розвитку.Такі міста є в усіх областях; найбільше їх neiioeaio\x00F0iaaно у західній частині республіки, включаючи Хмельницьку, Вінницьку,а також Черкаську області. В Україні є близько 40 міст з населенням від 100 до 500 тис.чоловік .

Важливою є вчасна оцінка тих змін, які відбуваються у розвитку міських поселень. За останні роки спостерігається значне скорочення темпів приросту міського населення : за 1979—1989 роки вони стали втроє нижчі, ніж за 1959—1970 роки.У цілому такі зміни оцінюються позитивно, оскільки прискорене зростання чисельності міських жителів, яке відбувалося переважно за рахунок сільського населення, ускладнює проблему розвитку сільського господарства й соціальної перебудови села.

Чисельність міського населення України на початок 1997 року становила 34, 5 млн. осіб (67,8% загальної чисельності населення держави). Територіальна концентрація міських жителів має істотні відмінності. Аналіз даних щодо динаміки чисельності міських жителів свідчить, що до 1993 року спостерігався щорічний приріст міських жителів. У 1993 році приріст змінився на скорочення міського населення, яке становило 70,3 тис.осіб, у 1994 понад 281 тис., у 1995 - 286,3 тис.,а в 1996 році — 138, 7 тис. осіб. Міське населення проживає в містах,яких на 1 січня 1996 р. в Україні налічувалося 446, і в селищах міського типу,яких на той час було 907, а на 1 січня 1997 року — відповідно 447 та 904.

На карті 3 частка українців по областях від загальної їх чисельності в країні зображується колом відповідного діаметру. Два сектори цього кола демонструють частку українців, що проживають у міській та сільській місцевості кожної з областей, більшість українців в Україні - це міські жителі (58,9% від загальної їх чисельності). Цей показник дещо нижчий від частки всього міського населення країни в цілому (67, 9%),і набагато менший від аналогічних показників інших національностей,що проживають в Україні. Так, зокрема, частка міського населення серед росіян складає 87, б%, серед євреїв близько 97%. Міжобласні відміни цього показника для українців зумовлюються диференціяцією рівня урбанізованості областей. Найвищою частка українців, що проживають у містах, є в Донецькій (85, 5%), Луганській (81,9%), Дніпропетровській(79,4%) областях; найнижчою - в Закарпатській (38, 4%), Івано-Франківській (39, 0%), Тернопільській (39, 1%) областях .

Скорочення темпів приросту населення є характерним для всіх розмірних категорій міських поселень,у тому числі більших і найбільших міст, але найпомітніше воно саме в малих поселеннях.

Регіональні особливості розміщення населення зумовлюються характером поселенської мережі. Міське населення України розміщене досить нерівномірно. Переважна більшість його знаходиться у високо урбанізованому Донецько-Придніпровському регіоні. Особливо висока зосередженість населення у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, на які припадає майже третина всіх міських жителів України.

Динаміка міського населення має істотні територіальні відмінності.У 1996 році

збереглася тенденція зниження темпів приросту міських жителів у Донецько-Придніпровському регіоні і незначне зростання приросту населення у слабоурбанізованих областях (Івано-Франківській,Тернопільській та Хмельницькій). Джерелом приросту чисельності жителів цих областей був природний приріст (відповідно 1, 3;1,3;0,8 тис. осіб).

Змінюється також співвідношення між типами міських поселень - містами та селищами міського типу. У зазначений період спостерігалося збільшення кількості міст і зменшення селищ міського типу,що пов’язане і з наданням селищам міського типу статусу міст, і з переводом селищ міського типу в ранг сільських поселень.

Аналіз розподілу жителів за типами поселень свідчить про те,що хоча кількість міських поселень у 1996 році дещо перевищувала 4% усіх поселень України, проте в них проживало понад дві третини населення держави. При цьому міста становили менше третини міських поселень,але вони концентрували понад 86% міських жителів. До того ж основна їх частка (понад 50°/о) припадала на великі міста з чисельністю жителів понад 250 тис. осіб. У таких містах проживало понад 16 млн. осіб. У малих містах проживало понад 8 млн. осіб.

Значне територіальне зосередження міських поселень у Донецько-Придніпровському регіоні та навколо великих міст, iniaливо навколо міст-мільйонерів, а також високе скупчення біля них сільських поселень спричинили формування агломеративних форм розселення.Найвиразніших ознак агломерацій досягло розселення у Донецькій області, центральній та південній частинах Луганської області, навколо таких великих міст із суміжними поселеннями, як Запоріжжя, Київ,Харків,Львів та ін.

В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі(до 50 тис. чол.), середні (50—100 тис. чол.), великі (100—500 тис. чол.),дуже великі (500—1000 тис. чол.), міста-мільйонери (понад 1000 тис. осіб).

Найчисленніша група — це малі міста (куди належать і селища міського типу). Із загальної кількості міст (1356) на цю групу припадає 1247, тобто 92 %, проте в них проживає всього 31,3% міського населення України. Відповідно — середніх міст 55 (11°/о міського населення ), великих — 40 і майже 25 % міських жителів, дуже великих —6 міст,у них 11% мешканців. У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення (табл. 1). Таким чином, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57, 7 % міського населення України.

До міст-мільйонерів належать міста Київ (2, 6 млн чол.),Харків(1,6 млн чол.); понад 1 млн чол. у містах Дніпропетровську, Донецьку,Одесі . Серед дуже великих Запоріжжя (900 тис. чол.), Львів (810 тис.чол.), Кривий Ріг (737 тис. чол.), Маріуполь (524 тис. чол.), Миколаїв(519 тис.чол.) і Луганськ (504 тис. чол.).

Є частина міст, населення в яких зменшилося:Горлівка,Костянтинівка, Макіївка, Перевальськ, Сватове та ін., що пов’язано з деяким зниженням зайнятості населення у Східній економічній зоні внаслідок кризової ситуації у важкій індустрії.

Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною густотою населення. Справді, в Україні виділяють кілька областей з високим рівнем міського населення: Донецька — 90 % міського населення, густота населення — 196,2 чол./км2 ; Дніпропетровська - відповідно 84% та 120, 8 чол./км2 ,Харківська —79% і 98,4 чол./км 2 , Львівська — 61% і 126,7 чол./км 2 та ін. Густота населення в цих та інших областях

підвищення за рахунок міського населення.

В Україні виділяються окремі регіони — Полісся,Південь,де густота населення не перевищує 60 чол./км2 ,рівень урбанізаці коливається від 48% у Рівненській області до 61% у Херсонській (див. Картосхему 1)