Країни Західної Європи, Детальна інформація

Реферат з економічної географії

на тему:

Країни Західної Європи

Загальний огляд країн Західної Європи ноєвропейський регіон знаходиться на крайньому заході материка Євразія (мол. 45). Тут розташовано 25 держав, які разом виробляють 1/4 продукції промисловості і 1/5 продукції сільського господарства світу. До економічно розвинутих країн належать Німеччина, Великобританія, Франція та Італія; до малих промислово розвинутих країн - Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія; до середньорозвинутих - Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія. Є також в Європі країни-карлики - Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн, кількість населення яких не перевищує 20-25 тис. чоловік кожна.

Країни Західної Європи - суверенні держави. Тільки Гібралтар є колоніальне залежним. Андорра знаходиться під протекторатом Франції та Іспанії. За формою державного правління є республіки і монархії.

У минулому невелика група західноєвропейських країн були метрополіями великих колоніальних імперій, які володіли величезними територіями в Африці, Латинській Америці та Азії. Окремі з них й нині мають невеликі колоніальні володіння.

Багато століть підряд цей регіон утримував історичне лідерство. Звідси почалися Великі географічні відкриття, тут зародився капіталізм, відбулася перша промислова революція.

Мінеральні ресурси Західної Європи досить різноманітні, але їх запаси значно вичерпані. Мало залізних руд та руд інших металів. Споживаються переважно Імпортовані паливні ресурси. Велике значення мають поклади бурого вугілля у Німеччині, газу у Нідерландах, урану у Франції, нафти й газу на шельфі Північного моря в секторах Великобританії та Норвегії. З-поміж інших корисних копалин трапляються родовища бокситів (Греція, Франція), свинцево-цинкових руд (Ірландія, Італія), калійних солей (Франція, Німеччина). У цілому забезпеченість Корисними копалинами нижча, ніж у центральне та східноєвропейських країнах.

Ґрунтовий покрив в регіоні досить різноманітний, але родючих грунтів мало. Невисока родючість грунтів компенсується продуманою меліорацією території.

Лісів промислового значення також мало, вони (особливо в середній Європі) виконують переважно рекреаційну функцію.

Річки здебільшого повноводні цілий рік. Рівнинні використовуються для судноплавства, гірські і північні - багаті на гідроресурси. Питної води місцями де вистачає.

Населення. На Західну Європу припадає тільки близько 6,8 % населення світу. Проте пересічна густота тут близько 100 чол. на 1 км2. Протягом останнього століття в Західній Європі зменшувалась народжуваність на фоні зростання середньої тривалості життя (78 років у жінок і 73 - у чоловіків). Кількість пенсіонерів та людей похилого віку постійно зростає. Економічно активне населення становить 2/3 від загальної кількості працездатних. Причини цього полягають у невеликій кількості працюючих жінок (33-35 % від загальної кількості зайнятих), досить високому безробітті (15-17 млн чоловік щорічно), високій частці молоді, що навчається тощо.

У Західній Європі висока внутрішня міграція населення. Кількість мігрантів за межі регіону порівняно незначна - виїздять переважно жителі Англії до Австралії, Канади та США. Останніми роками велику частину іммігрантів становлять вихідці з постсоціалістичних країн, з арабських країн Близького Сходу, африканських країн, країн Південної Азії.

У галузевій структурі зайнятості за останні десятиліття помітна тенденція різкого зростання зайнятих у невиробничій сфері і зменшення працюючих у галузях матеріального виробництва.

Розміщене населення досить нерівномірно: найгустіше (більше як 300 чол. на 1 км2) заселені Південно-Східна Англія, Нідерланди, Бельгія, Північна Франція, Рур та прирейнська частина Німеччини. Це пояснюється вигодами їх географічного положення, високою концентрацією елементів інфраструктури, промислових об'єктів і міст. Північна Європа має найнижчу концентрацію населення через суворі природні умови (подекуди густота населення не перевищує 2-3 чоловіки на 1 км2).

Міське населення значно перевищує сільське: 3/4 людей проживає у містах (мал. 46, 47). Але в різних країнах цей показник не однаковий. У Великобританії, Німеччині, Швеції міські жителі становлять 80 %, у Португалії - 50 %.

Головною формою міського розселення є агломерації. Багато з них налічує понад 1 млн чоловік. Найпотужнішими агломераціями є Лондонська (близько 13 млн чоловік) та Паризька (понад 9 млн чоловік). Є у регіоні також потужні мегалополіси. наприклад, Англійський і Прирейнський (останній охоплює території Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Франції). За кількістю великих міст та їх густотою Західна Європа випереджає Північну Америку. Але людність західноєвропейських міст нижча за північноамериканські, їх приміські зони менш розвинуті.

Погіршення екологічних умов у містах, велика концентрація людей і промислових об'єктів призводять до ускладнення умов проживання міських жителів, тому у регіоні спостерігається постійний виїзд людей на проживання з центральних районів у приміську зону та сільську місцевість. Темпи зростання кількості жителів периферійних районів агломерацій вищі, порівняно з темпами зростання міських жителів. Села Західної Європи значно відрізняються від сільських поселень Східної Європи своїми функціями та способом життя населення (мал. 48, 49).

Господарство країн Західної Європи дуже розвинуте і характеризується високими показниками сумарного ВВП та доходів на душу населення (мал. 50). Країни регіону мають інтенсивні внутрішні, а також зовнішні економічні зв'язки з усіма регіонами світу, зокрема з основними центрами світового господарства.

Порівняно з Англо-Америкою та промислове розвинутими країнами АТР. темпи економічного розвитку країн Західної Європи дещо нижчі. Нижчі також показники ВВП на душу населення. Проте Західна Європа була і залишається одним з основних центрів розвитку світової цивілізації.

Протягом століть політична карта регіону неодноразово перекроювалася. Після воєн або складних політичних катаклізмів змінювалися кордони, виникали та розпадалися окремі держави і навіть імперії. Сучасного вигляду політична карта Західної Європи набула після Другої світової війни. На початку 90-х років XX ст. відбулися останні істотні зміни.

Найважливішою подією в економічному та політичному розвитку Європи XX ст. стало створення Європейського Союзу.

У 1992 році країни-учасниці ЄС у нідерландському місті Маахстрихті уклали угоду про створення політичного та валютно-фінансового союзу («Маахстрихтський акт»), згідно з якою у країнах Євросоюзу діятимуть Спільний центральний банк, до кінця століття буде впроваджена єдина валюта, а вже нині між країнами, що підписали так звану Шенгенську угоду, діє безвізовий режим поїздок громадян та спрощений митний режим.

Починаючи з 1993 року, в єдиному європейському просторі відбувається вільний рух товарів, капіталу, робочої сили. Відкрита економіка, раціональне використання робочої сили та розумна організація виробництва сприяють досягненню таких найважливіших цілей ЄС: збереженню довгострокового миру між країнами, що раніше протягом попередніх століть ворогували; шануванню національних особливостей країн-учасниць; «підтягуванню» рівнів економічного розвитку країн-учасниць до максимально високих показників.

Громадяни Європейського Союзу можуть вільно працювати, вчитися і виходити на пенсію у будь-якій країні Союзу. Дипломи про освіту дійсні в усіх країнах, що підписали угоду. Передбачається створення єдиного європейського диплома професійної освіти.

До участі у ЄС прагнуть і центральноєвропейські країни. Так, асоційованими членами ЄС вже стали Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія та Румунія. Бажають брати участь в ЄС й інші центральне- та східноєвропейські країни - країни Балтії, Україна та Молдова.

Важливими політичними інструментами, що регулюють міждержавні відносини в Європі, стали Рада Європи, Парламентська асамблея РЄ, Європарламент, Рада Безпеки і Співробітництва в Європі (РБСЄ). До Ради Європи прийнято майже всі держави Центральної Європи та нові держави, що утворилися після розпаду СРСР. Україна членом Ради Європи стала у 1995 році. Станом на кінець 1996 року до Ради Європи входило 39 країн.

Загалом, в 90-і роки XX ст. в Європі сформувалося кілька інтеграційних утворень, поля взаємодії яких частково перекриваються. У Західній Європі, як зазначено вище, інтеграційне ядро становлять країни ЄС. Інші держави мають з ними тісні економічні зв'язки. Країни Центральної Європи дуже зацікавлені в розширенні аналогічних економічних зв'язків. Північна Європа (Скандинавські країни та Ісландія) окрім західноєвропейських мають і регіональні проблеми, які розв'язуються в рамках північноєвропейської інтеграції. Саме на зв'язки з цією частиною Європи насамперед орієнтуються нові незалежні країни Балтії - Литва, Латвія та Естонія. У Центральній Європі майже всі колишні соціалістичні країни взяли курс на приєднання до ЄС та інших європейських структур.

Завдяки реконструкції національних економік західноєвропейські країни на сьогодні досягли високих показників свого економічного розвитку.

У господарстві регіону важливу роль відіграють транснаціональні корпорації, що об'єднують капітали різних країн. Держави регіону сприяють їх розвитку, регулюючи правову та фінансову діяльність. На базі державно-корпоративного сектора в Західній Європі розробляються довгострокові програми економічного та соціального розвитку, які дають змогу розв'язувати зокрема регіональні економічні проблеми. Для цього створюють спеціальні фонди.