Історіографія, Детальна інформація

Історіографія

Наукову літературу, яка стосується досліджуваної теми, умовно можна розділити на дві групи. До першої відносяться праці, де подається загальна характеристика розвитку освіти в Галичині та Буковині. Одне із найбільш ранніх досліджень стану української освіти в Галичині було зроблено у публістичниій праці І.Франка, опублікованій у часописі “Народ у 1892р”. [1]. Автор зробив спробу вивчити якою є реальна кількість українських початкових шкіл, зважаючи на те, що офіційна статистика не завжди надавала правдиву інформацію. В статті звертається також увага на безправне становище вчителя у тодішньому суспільстві та вкрай погане матеріальне становище педагога, при цьому наводяться конкретні приклади із життя.

В книзі “Каталог вистави шкіл народних і середніх галицьких” [2] коротко подано офіційну інформацію Крайової шкільної ради про різні типи шкіл, що діяли в той час у Галичині, їхню кількість, умови функціонування, правові документи на основі яких вони діяли. Хоча ця праця і не навела даних стосовно українського шкільництва, вона цікава в тому плані, що розкриває основні принципи функціонування системи освіти в Галичині.

На початку ХХ ст. в роботах таких авторів як І.Копач, М.Грушевський, F.Bujak, В.Бачинський, Ю.Ловицький [3] стисло описується розвиток освіти вГаличині, і вказується на незначну кількість невирішених питань у цій галузі загалом і на специфічні проблеми української освіти.

Із наукових праць цього часу заслуговує на увагу книжка М.Грушевського “Про українську мову і українську школу” [4], де в невеличкому розділі “Шкільна справа у Галичині” зроблено огляд умов розвитку і функціонування українських навчальних закладів на початку ХХ ст. Порівнювалося становище української освіти і розвиток шкільництва інших національностей Галичини. Автор вказує також на шляхи розв’язання тих проблем, що стояли перед українцями Галичини в цій галузі. Якщо попередній дослідник зосередив головну увагу на початковому шкільництві, то С.Баран в статті “З поля національної статистики галицьких середніх шкіл” [5] характеризує з допомогою статистичних даних розвиток української гімназійної освіти.

Одні з перших книг, що побачили світ у кінці ХІХ ст. і були присвячені освітнім питанням Буковини, мали пропагандичний характер і закликали українців приділяти належну увагу своєму освітньому рівню. Серед них брошури О.Монастирського, Д.Пігуляка [6] та інші.

Першим серйозним дослідженням, де було детально розглянуто розвиток української освіти на Буковині в контексті політичних подій була книжка С.Смаль-Стоцького “Буковинська Русь. Культурно-історичний образок” [7]. Становище шкільництва в кінці ХІХ ст. висвітлюється в розділах: “Нова школа народна”, “Перші вищі заклади наукові та Буковині” тощо. Заслуговує на увагу й широка джерела база, на якій проводилося дослідження: шематизми, навчальні плани, педагогічні видання.

В книзі “Положення русинів на Буковині” [8] стисло описано становище освіти в краї в кінці ХІХ – початку ХХ ст., боротьбу за відкриття українських гімназій у Кіцмані та Вижниці. Що стосується праці М.Кордуби “Ілюстрована історія Буковини” [9], то тут теж стисло подавався матеріал про функціонування українських початкових і середніх навчальних закладів, про проблему ефективного вивчення української мови у школах.

Досить гостро освітні питання Буковини (управління шкільництвом, політичне, правове та матеріальне становище педагогів та інші) висвітлювалися в працях І.Герасимовича [10].

В Східній Україні теж робилися спроби познайомити читачів із розвитком освіти в Буковині. У розвідці В.Доманицького “Про Буковину та життя буковинських українців” [11] подавалася невелика за обсягом, але змістовна та різнопланова інформація щодо кількості різних типів шкіл, умов їх створення, функціонування, зосереджується увага на найважливіших проблемах, що стояли перед буковинською освітою кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Під час Першої світової війни та у міжвоєнний період з’являється чимало праць, де автори намагаються об’єктивно висвітлити стан української освіти кінця ХІХ - початку ХХ ст. В.Гнатюк у книжці “Національне відродження Австро-угорських українців (1772-1886)” [12] показує серед іншого й умови становлення українського національного шкільництва в Галичині та Буковині, акцентує увагу на позитивних тенденціях у розвитку початкової, середньої та вищої освіти.

В брошурі присвяченій політичному та культурному життю в Австро-Угорщині в статті “Народна освіта в Австрії” Р.Шармац [13] висвітлює становище початкової освіти в державі, подає дані про кількість шкіл, які мали різні національності. В згаданій праці автор показав і основні тенденції розвитку української освіти, замовчуючи про найбільш важливі її проблеми.

К.Федорович у своїй праці “Українські школи в Галичині в світлі законів і практики” [14] показує становище української освіти в Галичині на початку ХХ ст. у контексті того, як виконувалися положення шкільного законодавства державною владою. В іншій праці “Українська школа під польським ярмом у Сх. Галичині” [15] автор описує стан освіти українців Австро-Угорщини порівнюючи її з розвитком шкільництва у Польській державі.

Найбільш змістовно у міжвоєнний період українська освіта Буковини досліджуваного періоду висвітлена у статті В.Сімовича “Українське шкільництво на Буковині” [16]. Вищезгаданий автор показує деякі аспекти освітнього життя Буковини кінця ХІХ – початку ХХ ст. в іншій своїй праці “Степан Смаль-Стоцький як шкільний діяч і педагог” [17].

В радянській Україні такі дослідники як М.Лозинський та Ю.Тютюнник [18] також спробували висвітлити події, що відбувалися на західноукраїнських землях в Австрійській державі. Певне місце в їхніх працях було відведено для того аби показати становище українського шкільництва Галичини, негативне відношення польської влади у краї до зростання освітнього рівня українського населення. В своїх дослідженнях автори намагалися об’єктивно висвітлити події.

Українська освіта Буковини з усіма її позитивними і негативними тенденціями була показана в праці іншого радянського історика Г.Піддубного під назвою “Буковина. ЇЇ минуле й сучасне” [19]. Незважаючи на те, що цьому питанню присвячено лише один розділ книги – “Шкільництво” автор використовуючи праці С.Смаль-Стоцького, спогади сучасників тих подій, статистичниі матеріали, не лише показує освітній стан Буковини досліджуваного періоду, але й порівнює його із шкільництвом Галичини та Наддніпрянської України.

Після 1939 р. продовжується дослідження українського шкільництва кінця ХІХ – початку ХХ ст. в працях Л.Баїка, О.Дзеверіна, Б.Мітюрова, Ю.Сливки, В.Смаля [20] дослідники показали політику австро-угорської влади у галузі освіти, розвиток різних типів шкіл у Галичині, боротьбу народних мас за демократизацію освіти в краї. Незначне місце було відведено розвитку освіти в узагальнюючих працях з історії Галичини [21].

У колективній праці із історії Буковини “Північна Буковина, її минуле і сучасне” [22], що вийшла у світ у 1969 р. розділ ІV мав назву “Боротьба буковинців проти денаціоналізації, за збереження української культури” і дещо тенденційно показав розвиток освіти в краї. Окремих праць, які б досліджували українську освіту Буковини в Австро-Угорській державі написано не було.

Освітнє життя українців Галичини та Буковини у 50-80-х р.р. було показано в працях зарубіжних дослідників. В англомовній праці Дж. Химки “Галицькі селяни і український національний рух в дев’ятнадцятому столітті” [23] в другому розділі книги було висвітлено найважливіші аспекти організації української освіти в краї. Найбільш гострі питання шкільництва Галичини висвітлено у контексті політичних у праці А.Марковича “Національне будівництво і політика націоналізму. Розповіді про австрійську Галичину” [24].

Вагомим явищем в українській історіографії Буковини стала колективна праця “Буковина. Її минуле й сучасне”, що вийшла за редакцією Д.Квітковського, Т.Бриндзана, А.Жуковського [25]. В розділі третьому книги “Перемога національного табору і широкий культурний розвиток на Буковині” аналізується стан української освіти на Буковині та діяльність вчительського руху, в результаті якого автори роблять такий висновок: “українське шкільництво на Буковині стояло найкраще зі всіх українських земель”. У німецькомовній історіографії освітні питання українців Буковини знайшли своє місце у праці Р.Вагнера “Багатонаціональне австрійське шкільництво на Буковині” [26].

У 90-х роках ХХ ст. розпочинається новий стан у вивченні освітніх процесів на західноукраїнських землях, яких проходить на нових методологічних засадах. Висвітлили розвиток української освіти в кінці ХІХ – початку ХХ ст. в Галичині та Буковині М.Семчишин, Б.Ступарик, В.Моцюк [27]. Використовуючи широку джерельну базу показали стан української початкової, гімназійної та педагогічної освіти у Галичині у своїх наукових працях І.Курляк, Б.Ступарик, О.Луків, М.Барна [28] та інші.

Буковинська освіта та умови праці педагогів були показані в роботах таких лослідників як О.Добрянський, В.Холевчук, Л.Кобилянська, Д.Пенішкевич, І.Петрюк, Н.Побірченко [29].

Впродовж 90-х років проведено декілька міжнародних науково-практичних конференцій, які засвідчили інтерес науковців до освітніх питань. Серед них: “Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми.- Чернівці, 1996”, “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етичності в діаспорі: сутність, реалії, конфліктності, проблеми на порозі ХХІ століття. – Київ-Чернівці, 1997”, “Гуманітарна освіта – фактор світової інтеграції. – Чернівці, 1998”.

Отже, про освіту Галичини та Буковини досліджуваного періоду написано чимало в узагальнюючих працях з історії Галичини та Буковини, а також в наукових роботах, де розглядаються освітні питання. Проте у вищезгаданих дослідженнях автори показують розвиток шкільництва, не розкриваючи грунтовно ролі педагогічних громадських об’єднань (учительських товариств) на розвиток політичних та освітніх процесів на західноукраїнських землях кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Друга група праць – дослідження, які стосуються безпосередньо діяльності українських вчительських товариств, а також їхнього впливу на суспільно-політичні та освітні події Галичини та Буковини.

Однією із найбільш ранніх праць, де відображається діяльність українських педагогічних об’єднань стала книжка М.Лозинського “Українство і москвофільство серед українсько-руського народу в Галичині” [30], де автор коротко характеризує вплив “Українського Педагогічного товариства” (УПТ) на розвиток шкільництва, зокрема створення навчальних закладів та інтернатів товариством, видавничу діяльність. Подаються дані щодо філій та кількості членів товариства станом на 1909 р.

Видавнича діяльність УПТ і товариства “Українська школа” в Чернівцях висвітлюється у публіцистичній статті К.Малицької під назвою “Видавництва для дітей і молоді” [31]. Календар товариства “Просвіта” на 1911 р. публікує статті А.Жука “Українські бурси в Галичині” та “Українські гімназії” [32], де серед іншого подається інформація і про інтернати та гімназії УПТ.

Книжка “Народне учительство і суспільство”, де автор підписався псевдонімом О.Г. [33] висвітлює діяльність товариства “Взаємна поміч українського вчительства” від 1905р. до 1912р. Автор показує передумови заснування товариства, фінансову та просвітню діяльність вчительської організації, боротьбу педагогів за покращення свого матеріального та політичного становища у суспільстві, співпрацю “Взаємної помочі” із іншими вчительськими організаціями держави та політичними партіями.

І.Карбулицький у своїй праці “Розвій народного шкільництва на Буковині” [34] всебічно висвітлив буковинську початкову освіту починаючи від її зародження завершуючи початком ХХ ст. Належне місце в книжці відведене і українській початковій освіті, підготовці педагогів, видавництву підручників. Автор не обминув своєю увагою і діяльність вчительських товариств, тому подав у своїй праці і коротку інформацію про діяльність товариства “Українська школа”.

Політична діяльність українських вчителів висвітлена у праці І. Герасимовича “Хто причинився до компромітації українського учительства при перших загальних виборах до буковинського Сейму краєвого?” [35].