Дзвінниці Закарпаття, Детальна інформація

Реферат з архітектури

„ДЗВІННИЦІ ЗАКАРПАТТЯ”.

ПЛАН

Розділ І. Коротка церковна історія

Розділ ІІ. Дерев’яні церкви Закарпаття

Розділ ІІІ. Дзвінниці Закарпаття

Розділ І. Коротка церковна історія

У 1551 р. мукачівським єпископом став Володислав. У 1613р. єзуїти заснували колегію в Ужгороді та Пряшеві. Намагаючись утримати єдність церков, українське духовенство ще в 1596 р. підписало Берестейську унію. Вона стала прикладом для вірних і духовенства східного обряду на Закарпатті, які 24 квітня 1646 р. в церкві Ужгородського замку визнали свою єдність із Католицькою церквою. Перехід церков і мирян в унію відбувався повільно. Запровадження унії сприяло розвитку освіти і культури, зближувало Закарпаття з європейською культурою тих часів. У 1721 р. Закарпаття було вже повністю греко-католицьким. Тоді в краї існувало 330 церков, з них 11 були муровані, решта — дерев'яні. Від 1772 до 1809 р. єпископом був А. Бачинський, людина тогочасної європейської освіти, великий патріот і працівник на ниві української культури. Зусиллями А. Бачинського на Закарпатті засновано понад 300 народних шкіл, духовну семінарію, розпочато будівництво єпископської резиденції в Ужгороді та ін. Плоди подвижницької роботи греко-католицької церкви стали помітні в 1774 р., коли греко - католицьке єпископство відокремлено від католицьких церков Угорщини. Тоді на Закарпатті налічувалося вже 800 церков, а 700 священиків обслуговували 250 тисяч вірних. Мукачівське єпископство обіймало тоді 13 комітатів Угорщини: Спіш, Земплин, Ша-рош, Ґемер, Боршод, Абауй Торна, Саболч, Сатмар, Уг, Берег, Уґоча, Мараморош і гайдуцькі міста (Гайдудороґ, Дебрецен). Єпархія включала в себе 60 деканатів. Найбільший відсоток вірних у них становили русини-українці 63,8%, румуни становили 20,9%, угорці - 6,2%.

По смерті єпископа Бачинського з різних причин починається поступовий занепад Мукачівського єпископства.

У складне становище потрапила Греко-католицька церква після революції 1848р. Угорські шовіністи почали мстити греко-католикам за симпатії до Австрії. З утворенням Австро-Угорщини посилився угорський вплив на греко-католицьке духовенство.

Православну віру на Закарпатті поширювали під впливом ідеї московського „месіаніму” підкріпленої успішним придушенням московським військом угорського повстання на чолі з Л. Кошутом. Це також сприяло поширенню москвофільської течії, головними виразниками якої стали Адольф Добрянський та о. Іван Раковський. Великою мірою внаслідок діяльності І. Раковського в 1902 р. в селі Іза виникла православна община, очолена дяком Андрієм Владимиром. На культурному полі москвофільство провалилося, бо московська мова і література були цілком чужі закарпатцям, але православний месіанізм вплинув на релігійне життя краю. Звинувачуючи провідників православ’я у зв’язках з Москвою, угорці репресували православних з Ізи (Марамороський процес). Під впливом цього процесу запанували православні настрої в селі Великі Лучки. Народ побачив, що може мстити угорцям переходячи в православ'я. Цим скористалися москвофільські агенти, і на Закарпаття стараннями графа А. Бобринського було скеровано внуків Добрянського, буковинських москвофілів,братів Геровських. Угорці, не засвоївши уроків з першого Марамороського процесу, затіяли в 1913р. другий, а коли в 1915р. під Карпатами стали московські війська, в Закарпатті почався терор проти всього східного та слов'янського. Все це створило прірву між народом та духовенством, яке йшло за владою, посилило православні настрої, а згодом породило релігійну боротьбу, що тривала в 1920-х роках.

В умовах Чехословаччини, у 1919р. майже третина вірних вийшла із складу Греко-католицької церкви. Православ’я на Закарпатті поширювали переважно російські священики з Варшавської російської єпархії. Потік російських емігрантів заполонив Чехословаччину і Закарпаття, а чеська влада підтримувала і москвофільство, і православ'я, щоб послабити позицію Католицької церкви в Чехословаччині. Оскільки православ'я на Закарпатті розвивалося досить хаотично, упродовж 1920-х років між православними тривала боротьба за юрисдикцію між прихильниками сербської та царгородської юрисдикції. " Підкарпатсько-російська православна єпархія" під юрисдикцією сербського синоду остаточно була сформована в 1929 р.

Боротьба з наступом православ’я прискорила процес українізації греко-католицької церкви в 1920—30-х роках. Поширення української національної свідомості, діяльність українських національно - культурних товариств і партій, діяльність А. Волошина і його оточення прискорили процес українізації Греко-католицької церкви Закарпаття. У 1930р. релігійна ситуація на Закарпатті мала такий вигляд: число греко-католиків -359 167, православних - 112 034, римо-католиків - 69 262, євангеліків - 74 179, німців та іудеїв - 102 549.

Включення Закарпаття до складу Радянського Союзу посилило наступ комуністичної держави та її союзника. До липня 1947р. в Мукачівської єпархії Української греко-католицької церкви відібрано 73 церкви. 27 жовтня 1947р. НКВС вчинив невдалий замах на греко - католицького єпископа Теодора Ромжу, а 1 листопада того ж року його отруїли в Мукачівській лікарні. У 1948р. єпископом російської православної церкви став Макарій. Його заходами і стараннями державних властей закрито греко-католицькі церкви. У січні 1949 р. почалися масові арешти греко-католицьких священиків російської православної церкви, на греко-католицизм Московський патріархат проголосив 25 серпня 1949 р. про "...добровільне возз'єднання Мукачівської єпархії з РПЦ". Заборонена Українська католицька (греко-католицька) церква перейшла в підпілля.

У 1988 р. в Галичині, а потім і в Закарпатті почався рух за свободу релігії і легалізацію Греко-католицької церкви. В листопаді 1988 р. греко-католикам повернено право на реєстрацію своїх громад. Вже 23 січня 1990р. у Львові був проведений Собор УГКЦ і нині вона має повноцінний духовний центр на Батьківщині. До 1990 р. на Закарпатті зареєстровано 132 греко-католицькі громади, у 60-ти храмах служили греко-католицькі священики. У 1993р. в Ужгородській кафедрі 3движення Чесного і Животворящого Хреста вперше прозвучала Служба Божа українською мовою.

В умовах незалежної України всі конфесії отримали право вільного розвитку. Напружена ситуація зберігається у стосунках між православними і греко-католиками на Закарпатті. Точиться боротьба за храми, монастирі, церковне майно. Сподіваємося, що ідея українського християнського екуменізму зніме цю напругу і всі церкви візьмуть участь у розбудові Української держави.

Розділ ІІ. Дерев’яні церкви Закарпаття

З давніх-давен українці будували з дерева.

Закарпаття, як і Українські Карпати в цілому, є тим щасливим місцем, де кожна історична епоха залишила по кілька видатних пам'яток.

Карпати — місце зустрічі східної та західної церковних архітектурних традицій. Звідси — багатство форм культових споруд, розмаїття стилів та їх варіантів. Подорожній захоплено спостерігатиме за змінами форм та художніх деталей дерев’яних церков від Ужка до Ясіня, від Прислопа до Сокирниці, у верхоріччі Латориці, в долинах Рєпніній, Ріки, Боржави чи Тиси.

Традиційна класифікація розрізняє у Закарпатті 5 стилів: лемківський, бойківський, гуцульський, бароковий та готичний, а також два підстилі — середньогуцульський та стиль "ампір" у верхоріччі Тересви. В межах стилів розрізняємо кілька варіантів. Всі назви стилів є досить усталеними і передають зміст того чи іншого стилю, а регіони їх поширення, як звичайно, відповідають басейнам рік та долинам (наприклад, барокова церква верхоріччя Латориці, чи барокова церква долини Репинки), що й зумовлювало виникнення стилю та його варіацій. Разом з тим терміни "бароковий", "готичний", "ампір" є вельми умовними, бо не йдеться про класичні європейські стилі, а лише про органічне засвоєння українською архітектурою певних елементів цих стилів.

У селах верхньої течії річки Уж трапляються невимовно досконалі в пропорціях бойківські церкви Великоберезнянського району (північна частина колишнього Ужанського комітату). Вражає мудра стриманість кожного верху, що, заламуючись ступінчастою пірамідою, здіймається догори наметом прадавньої форми. Досконала композиція з трьох зітканих з мерехтливих гонтинок верхів урівноважує, поєднує правічні стихії неба і землі: стіни зрубів, складені з грубезних колод, ніби виростають із землі, а завершення з маківками та металевими хрестами вже належить небесній стихії. На Березнянщині вісім давніх дерев'яних церков - у селах Ужок, Гусний, Сухий, Кострино, Сіль, Вишка, Чорноголова, Буковцьова. З цих восьми церков п'ять — бойківського стилю з ледь помітним переходом до лемківської церкви з її високою вежею над західним зрубом бабинцем (Березнянщина є частиною закарпатської Лемківщини). Три інші церкви перероблено з бойківських на барокові. Крім того, в районі є ще шість новіших дерев'яних церков базилічного типу. Закарпатські бойківські церкви мають велику рідню на Львівщині -близько півсотні бойківських церков у Сколівському та Турківському районах і ще кілька в Івано-Франківській області та в Польщі.

Лемківські дерев'яні церкви мають над навою та вівтарем такі ж шатрові пірамідальні верхи, як і бойківські. Мабуть, це оригінальна і давня форма в Українських Карпатах. Над бабинцем виростає висока вежа з розвинутим бароковим завершенням. Внаслідок поєднання шатрових форм і барокової вежі виникло архітектурне диво — лемківська церква. Не залишилося й сліду від рівномірного розподілу об'ємів, властивого бойківській церкві. Вся споруда — це єдиний динамічний рух, злет форм зі сходу на захід до найвищої точки вежі. Лемківські церкви, колись поширені в Мукачівському, Ужгородському та Свалявському районах Закарпаття, ще в XIX ст. здебільшого замінено мурованими. Сприяло цьому і введення "типового проекту" мурованої базиліки, й "ідеологічний тиск" на виразно національні форми українського мистецтва. Нині збережено лише чотири закарпатські лемківські церкви. З них дві — класичні: одна в Ужгороді, з села Шелестово, друга — в Київському музеї просто неба, з села Плоске. Ще одна, перероблена, стоїть у місті Свалява, а четверта, теж перероблена - в селі Руська Кучава. Ще три лемківські церкви з сіл Обава, Глинянець і Медведівці були врятовані чеськими ентузіастами в 30-х роках і перевезені в Чехію. Лемківщина тягнеться вздовж північних (у Польщі) та південних (у Словаччині) схилів Бескидів. На словацькій Лемківщині збереглося приблизно 25 лемківських церков та ще близько шести десятків у Польщі.

Найбагатша на дерев'яні церкви Воловецько-Міжгірська верховина. У Воловецькому районі (північна частина колишнього Березького комітату) збереглося 15 церков і 13 дзвінниць, у Міжгірському (північно-західна частина колишнього Марамороського комітату) - - 35 церков та 28 дзвінниць. Це земля бойків - етнічної групи українських горян, але панує тут зовсім інший стиль дерев'яного храму — стиль-досить пізній, що склався під впливом західних мурованих однонавних храмів з бароковою або готичною дзвінницею над входом, поширених у долинних селах Закарпаття. шести десятків у Польщі.

Надзвичайно цікавою й цінною є група готичних дерев'яних церков у долині Тиси. Церкви в селах Сокирниця, Крайниково, Да-нилово, Олександрівка Хустського р-ну (західно-південна частина колишнього Марамороського комітату) справляють незабутнє враження. У стрункому силуеті цих храмів їх творці, здається, зафіксували мить, коли створене руками на землі ніби долає силу тяжіння і от-от злетить стрімкою стрілою у височінь. Готичні церкви Тячівського району (Діброва, Нересниця) є трохи меншими. По долинах річок Ріки та Тереблі готичний стиль заходить аж у Міжгірський район (Негровець, Репин-не, Сухий, Рекіти, Тюшка, Обляска, Сойми, Кужбиї), а також в Іршавський (Івашковиця, Локоть) та Виноградівський (Новоселиця). У 1930-х роках дві готичні церкви з сіл Нижнє Селище та Холмовець перевезено в Чехію. Закарпатські готичні церкви багато чим подібні до готичних храмів та дзвінниць румунського й угорського Потисся.

Своєрідним явищем є три церкви в стилі "ампір" у верхоріччі річки Тересви (північна частина колишнього комітату Мараморош), що походять від так званих "Saalkirche". Найцікавіша з них стояла до 1939 р. у селі Лопухово. Ще одна згоріла в 1971 р. в Руській Мокрій. Збереглася єдина церква в Німецькій Мокрій, яка, очевидно інспірувала будівництв двох інших в українських селах.

На закарпатській Гуцульщині (східна частина колишнього комітату Мараморош) знову відчутна традиція східного культового будівництва з його симетричним розподілом об'ємів і домінуючим центральним верхом. Гуцульський стиль, подібно до бойківського, справляє враження спокою та врівноваженості, підсилене горизонтальним ритмом споруди. Можливо, найкраща на всій Гуцульщині п'ятизрубна церква міститься в с. Ясіня. Друга гуцульська церква стоїть у Лазещині. У гуцульських селах Івано-Франківщини кілька десятків п'ятизрубних церков являють усі можливі варіації цього стилю, але й серед такого багатства дві закарпатські церкви посідають визначне місце, тим більше, що всі гуцульські церкви Франківщини вкриті бляхою.

Церкви в селах Розтоки, Кваси, Луги, Білин, Стебний, Чорна Тиса, Ділове утворюють ще один стиль закарпатської гуцульської церкви, названий чеським дослідником ї. Мі-ланцем "середньогуцульським", на відміну від "північногуцульського" (Ясіня, Лазещина). Більшість церков цього стилю має в плані латинський хрест із короткими бічними раменами, в яких вгадуються розвинуті рамена п'ятизрубної церкви. Основний об'єм -- видовжена базиліка під двосхилим дахом з низькою баштою, вкритою шатром з маківкою. Всі ці храми порівняно нові (найстарший у с. Чорна Тиса -- з 1836р.). Всі стоять у долинах річок Білої і Чорної Тиси.

Дерев'яні церкви 2-ї половини XIX та 1-ї половини XX ст. можна виділити в одну групу "нових" базилічних церков. Ці споруди втрачають ряд суттєвих рис, властивих старим храмам (опасання, ґанок із стовпчиками, розвинуті завершення веж), і тяжіють до уподібнення з мурованими базилічними церквами незалежно від етнічного регіону. Отже за останні 150—180 років церков традиційних стилів уже не споруджували. Запанував єдиний взірець базилічної церкви. Незважаючи на певну однотипність та на пізніші переробки, всі ці храми, безперечно, належать до цінних пам'яток народного будівництва. Серед них вирізняється кілька мініатюрних церков-каплиць кінця XIX або початку XX ст. Цінність цих споруд у тому, що вони донесли до нашого часу тип малих культових споруд невеликих, віддалених сіл.

Дерев'яні церкви почали масово замінювати мурованими в XIX ст.