Некласична символічна логіка включає в себе різноманітні логічні теорії ("багатозначна логіка", "модальна логіка", "паранесупе-речлива логіка", "інтуїціоністська логіка", теорія "логічного слідування", "індуктивно-ймовірністна логіка" та ін.). Перші некласичні логіки (логічні системи знання) з'явилися в першій половині ХХст. у результаті наукових досліджень таких логіків як Я.Лукасевич, Е.Пост, К.Льюїс, А.Гейтінг та ін.
Особливістю некласичної символічної логіки є те, що вона: а) використовує поняття, принципи і методи, які відрізняються від тих понять, принципів і методів, які використовуються в класичній логіці. (Такі логічні теорії, які в чомусь мають розбіжність із класичною логікою, ще називають девіантними.1); б) будує формально-логічні теорії на нових принципах (принцип багатозначності висловлювань, модальності, релевантності та ін.) і аксіомах; в) створює і використовує якісно нову формалізовану мову для виразу "нестандартних" взаємозв'язків між висловлюваннями; г) оперує п>2 істин-ностними значеннями висловлювань.
6. Теоретична і практична логіка.
Крім перерахованих типів логік, які виникли історично, існує інша класифікація типів логік, тобто, вирізнють теоретичну і практичну логіку.
Засновник науки логіки Арістотель розглядав логіку як теоретичну частину філософії. У філософії Арістотель вирізнив дві частини: практичну і теоретичну. Практична включає етику і політику; теоретична — фізику і логіку.
Історично поділ науки логіки на теоретичну і практичну вперше був здійснений німецьким філософом І.Кантом (1724-1804). Оскільки в епоху, коли жив і творив І.Кант, була відома лише загальна традиційна (арістотелівська) логіка, то він поділив загальну логіку на "чисту" і "прикладну". "...В чистій логіці ми відвертаємося від усіх емпіричних умов, при яких діє наш розсудок, наприклад, від впливу відчуття, від гри уяви, законів пам'яті, сили звички, схильностей і т.д., отже, й від джерел забобонів. Загальна але чиста логіка має справу виключно лише з апріорними принципами і являє собою канон розсудку і розуму... Загальна логіка називається прикладною тоді, коли вона розглядає правила використання розсудка при суб'єктивних емпіричних умовах, які вказує нам психологія. Отже, вона містить в собі емпіричні принципи... Вона є тільки засіб очищення буденного розсудку, але не канон розсудку взагалі і не органон часткових наук".2
Поділ логіки на теоретичну ("чисту") і практичну ("прикладну"), здійснений І.Кантом, був розвинутий німецьким філософом Регелем, а відтак іншими філософами і логіками.
Г.Регель (1770-1831) розглядав логіку у своїй системі філософських наук. "Логіка є наука про чисту ідею, тобто про ідею в абстрактній стихії мислення... є наука про мислення, про його визначення і закони..."1, а "інші філософські науки — філософія природи, філософія духа, навпаки, являються ніби прикладною логікою, оскільки остання є їх животворна душа..."
В наш час до теоретичної логіки відноситься не лише загальна традиційна логіка, але й усі інші типи логік, про які вже йшлося.
Теоретична логіка — це певна логічна система знання (теорія) або сукупність логічних теорій, які побудовані на певних принципах і аксіомах засобами природної і особливої штучної (формалізованої) мови. До теоретичних логік відносяться всі історичні типи логік — загальна або традиційна, класична символічна (логіка висловлювань, логіка предикатів), некласичні символічні логіки — модальна, багатозначна, пара несуперечлива, інтуїціоністська та ін. В наш час розробляються нові логічні теорії.
Особливість теоретичної логіки (під якою розуміється сукупність різноманітних формально-логічних теорій) полягає в тому, що логіки створюють її засобами особливої мови й вона являє собою "сильну" абстракцію або абстрактно-знакову модель. В результаті створення такої моделі (теорії) виникає специфічна логіко-філософська проблема — співвідношення формалізованої логічної теорії і конкретної предметної галузі, тобто практичного використання логічних систем знання в певній предметній діяльності людей.
Практична логіка. Цей термін має декілька значень:
В значенні "стихійна логіка". Під стихійною логікою розуміють природній процес мислення людей, коли вони здійснюють практичну і теоретичну діяльність і цей процес об'єктивно підпорядковується певним законам мислення, які встановлює і вивчає теоретична логіка. І в цьому значенні у людей більш розвинута практична або стихійна логіка. Наприклад, не вивчаючи якусь теоретичну логіку, люди можуть мислити логічно. Основою "стихійної" логіки в мисленні людей є ідеальне відображення і засвоєння структур пізнавальної діяльності в логічних формах і законах.
Як прикладна логіка, тобто використання теоретичної логіки у конкретному мисленні людей. Усі науки мають прикладне значення, тобто знання, яке здобуто наукою, використовується як метод пізнання і перетворення дійсності. В цьому значенні логіка виконує методологічну функцію. Теоретична логіка формулює певні принципи і правила логічного мислення, а практична логіка формулює умови і засоби використання цих правил у процесі конкретної розумової діяльності людей.
3) Як певна сукупність логічних теорій або напрям сучасних логічних досліджень, які вивчають і формалізують висловлювання з оператором "має намір" ("прагне", "бажає", "здатен", "може", "хоче" та ін.).' До практичних логік (формально-логічних теорій) відносяться "логіка дії", "логіка прийняття рішень", "логіка вибору", "логіка переваги", "логіка діалогу", "евристика", "праксіологія", "конфліктологія" та ін.
PAGE
PAGE 12
|
Скачати "Реферат на тему Логіка як наука: минуле і сучасність"
