Музичний фольклор Тернопільщини, Детальна інформація

На Тернопільщині виконуються такі весільні танці, як вальси, польки, фокстроти, танго, сучасні танці-“трясилки”, а також танцювальні ігри “Хустинка”, “Передача”, “Віник” та ін.

Найстабільнішим у своєму розквіті на Тернопільщині є похоронний обряд. На відміну від двох попередніх він повністю виступає у християнізованому обрамленні, за винятком поминок, які у своїй основі несуть язичницьку похоронну культуру, схожу на дохристиянську тризну.

Музичний компонент похоронного обряду Тернопільщини базується на плачах-голосіннях, похоронних піснях християнського змісту, літургійних елементах та інструментальній музиці.

Найбагатшим похоронний обряд є плачами-голосіннями. У своїй основі вони зберігають найдавніші елементи організації мелодичного матеріалу. Це, переважно, різні за побудовою строфоїди (чотири-вісьмирядкові), що поєднуються між собою способом асонансного віршування. Вони на відміну від інших строфоїдів не мають строго означеної ритмічної організації. Тематика плачів-голосінь, в основному, спрямована на конкретного адресата (у даному разі померлого – чоловіка, дружину, маму, тата, брата, дочку, дитину тощо) і ніколи не виступає у сталих формах, тобто є повністю імпровізаційною у своєму становленні. Тут домінуючу роль в організації словесного тексту відіграють різного роду пестливі та пом’якшувальні слова (ріднесенький, молодесенький, золотесенький тощо).

Кожен вірш плачу-голосіння – це свого роду окрема мелодична фраза, яка організовується способом спадання інтонаційонго матеріалу зверху вниз. Вона переважно охоплює інтервал квінту-кварту і може бути як діатонічною, так і хроматичною. Хроматизація фрази особливо властива в драматичних моментах плачу-голосіння (в моменти приходу до хати найближчих родичів, священика, виносу покійника з хати, опускання його в могилу), в усіх інших – діатонічна.

Похоронні плачі-голосіння на Тернопільщині виконуються лише близькими родичами-жінками окремо одна від одної (чоловіки за померлими в цьому регіоні не голосять).

Останнім часом на Тернопільщині все частіше при покійникові, особливо у вечірній час виконуються пісні християнського змісту. Ці пісні, як правило, усно-писемного походження. Вони ввійшли у похоронну обрядовість з початку ХХ ст. і їхнє виконання при покійникові все більше набирає традиційних ознак.

Тематика похоронних пісень переважно базується на моментах прощання покійника із цим світом і переході його в потойбічний світ. Тут домінують різного роду жалісливі мотиви, які сприяють драматизації самого пісенного сюжету.

Строфіка похоронних пісень, в основному, позначена впливами писемної творчості. Адже, їхніми творцями переважно були дяки або регенти церковних хорів. Через те в них домінують впливи авторської творчості. Найчастіше у похоронних піснях використовується чотирирядкова строфа без приспіву або дворядкова строфа із приспівом, укладена у кратні метри. А мелодика переважно будується на секвенційному розвиткові, що особливо драматизує сам пісенний матеріал.

Ладозвукоряди в похоронних піснях переважно обрамлені семиступеневою або октавною школою і тяжіють до автентичних завершень.

Похоронні пісні на Тернопільщині виконуються лише церковними хорами під керівництвом дяка або регента біля покійника у вечірній час та під час проводів його на кладовище.

В похоронному обряді використовуються два церковних чини: панахида та похорон. Вони, в основному базуються на літургійному матеріалі і мають лише окремі похоронні піснеспіви, обрамлені мінорним нахилом. Особливо це відчутньо у завершальному елементі „Вічная пам`ять”.

Завершальний етап похоронного обряду часто супроводжується грою духового оркестру. Він виконує спеціально написані для цього ритуалу похоронні марші.

Дитячий фольклор на Тернопільщині як і по всій Україні складається із двох пластів: пісень, виконуваних дорослими для дітей та піснями, виконуваними самими дітьми.

В групу пісень, виконуваних дорослими для дітей входять такі народномузичні жанри, як колискові, забавлянки (утішки), пісні-казки, небилиці та пісні з казок.

Найпоширенішими серед них є колискові. Вони належать до приурочених пісень, тобто виконуються лише при заколисуванні дитини. В давніший період колискові пісні виконували переважно магічну функцію, були своєрідними оберегами від хвороб та усіляких нещасть, а в останній період, втративши своє первісне призначення, вони стали лише звуковою ейфонією при заколисуванні дитини.

Тематика власне колискових пісень, в основному, базується на фантастичних сюжетах. Тут переважають такі казкові персонажі, як Сон, Дрімота, Котик, Гулі тощо. В них домінують такі приспівні елементи, як „нини”, „люлі” тощо.

У колискових піснях переважає ізоритмічна строфіка з пріоритетом складочислових розмірів 6, 4+3, 4+4, 5+5+7. У них домінує ритмічна форма об`єднання ( ).

Тип мелодичного становлення в колискових піснях співний, а сам наспів складається з коротких, варіаційно повторюваних наспівок, які виконують функцію заколисування і мають переважно шести-восьми рядковий метр.

Колисковим пісням Тернопільщини властивий в значній мірі терцово-квартовий обсяг, який виступає як у мажорному, так і в мінорному нахилах. Деяка частина колискових пісень має обсяги пентахордів та гексахордів.

Колискові пісні виконуються в повільних або помірних темпах, тихим звучанням, переважно низьким грудним регістром. Їх виконують, як правило, жінки під супровід якихось хатніх робіт – вишивання, гаптування тощо.

На Тернопільщині до останнього часу в репертуарі дорослих збереглися такі пісні дорослих для дітей, як забавлянки. Вони, в основному, покликані фізичну зміцнювати дитину, створювати в неї бадьорий настрій.

Тематика забавлянок різноманітна, але найбільше вона пов`язана із привабливими для маленьких дітей тваринами та птахами чи домашніми роботами. Частими персонажами в забавлянках є коник, котик, ласочка, ластівка, сорока, мишка та ін.. Поетика забавлянок наближена до дитячого світосприймання.

На Тернопільщині забавлянки зустрічаються як строфічні, так і астрофічні з перевагою останніх. В їх основі лежать ладканкові структури, що, переважно, складаються з трьох-дванадцяти різноскладових віршів. Строфічні забавлянки представлені невеличкими побудовами (від однієї до чотирьох-п`яти строф) із симетрично поєднаними віршами.

В забавлянках переважають такі типи ритмічної організації, як репетиція та об`єднання ( об`єднання – найбільш поширена форма). Для них найхарактернішими є дворядкові та чотирирядкові варіаційні форми, або трирядкові ладканові форми (АВА, АВА`).

Найчастіше у забавлянках представлена речитативна моторика із вузькооб`ємним мелодичним контуром в межах секунди, терції чи кварти.

Забавлянки виконуються лише одноголосо дорослими та старшими дітьми з відповідними пантомімічними рухами і належать до групи принагідних народномузичних творів.

До нашого часу на Тернопільщині у фольклорному середовищі дорослих для дітей збереглися дитячі пісні-казки – це „Два півники”, „Бігло козенятко”, „Зажурився щиголь”, „Козуню-любуню”, „Чи ви чули, Тодосію” та ін. Вони на відміну від інших дитячих пісень, творять групу напливових і є найбільш функціональними в дитячій народній музичній творчості.

Найчастіше у піснях цього жанру зустрічається зооморфна тематика. Тут коло персонажів є широким та різноманітним – це цапок та кізонька, горобейчик, півник, бузьок, жабка, котик, жучок, мишка та ін.

Більшості дитячим пісням-казкам притаманні і жартівливі елементи. Тут висміюються окремі вади тварин, які уподібнені до людських. Ці пісні часто супроводжуються хореографічними рухами та пантомімою.