Українська лірична пісня - романс, Детальна інформація

Та гуляючи,

З іншим своїм любчиком

Розмовляючи.

За її слідами я,

Мов безумний біс,

Цілував з сльозами я, пил із її ніг.

Все, що найдорожчеє,

Найулюблене,

Чим душа жива була,

Тут загублене.

Ой де тої правди певної шукати,

Кому своє щире серденько віддати?

Ой до кого тихо головов схилюся,

До кого серденьком міцно пригорнуся?

Кохала козака, щиро та ще й дуже,

А він підневідив, кинув та й байдуже.

Кинув козак, кинув – із якої ради?

Насміявся з мене, та й не дав поради.

Не судіть, сусіди, що зо мною буде,

Болить моє серце, та не знають люди.

(Маруся Вольвачівна “ Зрада дівчині.”)

Напівлегендарна, напівісторична постать Марусі Чурай привертала увагу поетів, драматургів, літературознавців. За переказами вона була дочкою козацького сотника з Полтавщини і жила в часи Богдана Хмельницького. Батько її, Гордий Чурай, відзначався богатирською відвагою і був спалений у Варшаві. Маруся виділялася красою і талантом складати пісні. Їй приписують авторство багатьох пісень, що стали народними, у яких відбилась і драма її життя. Коли її коханий Грицько Остапенко посватав іншу, вона його утруїла. Марусю засудили на смерть. Але в останню хвилину перед стратою на площу, де зібралосьбагато людей, пригнав запорошений вершник – козак. Це був Петро Іскра, який довго і безнадійно кохав Марусю. Він привіз універсал: іменем гетьмана Богдана Хмельницького Марусі даровано життя – задля славної смерті її батька Гордія Чурая і задля гарних складених нею пісень.

Маруся глибоко пережила ці події, пішла в монастир, де швидко померла від сухот. Давно б забулася драма Марусі Чурай, якби не пісня, яка лунає по сьогоднішній день.

А в суботу рано мати дочку била:

Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?

Ой мати, мати, жаль ваги не має:



Нехай же Грицько двоїх не кохає!

Нехай він не буде ні тій, ні мені,

Нехай дістанеться сирій землині.