Нумізматика як допоміжна історична дисципліна, Детальна інформація

Серед всіх древньоруський монет виділяються оригінальністю типу, витонченістю і незвичайною ретельністю виконання монета Ярослава Мудрого. На одній стороні на них зображений святий Георгій (хрестильний ім'я Ярослава), а на інший  князівський знак, оточений написом «Ярославле срібло». Відомі 6 примірників цих монет, лише одна з яких знайдена у Києві. Топографія знахідок і відсутність в написі звичайної формули «на столі» дозволяють передбачити, що Ярослав Мудрий чеканив монети в Новгороде, до заняття великокняжеского стола в 1019 р.

Довгий час вважався, що сребреники чеканилися без якої-небудь вагової норми. Однак метрологічне вивчення древньоруський монет встановлює на вагову норму в межах 2,9 3,3 г, що відповідає нормі древньоруський куны в южнорусской грошово-ваговій системі.

Карбування золотих монет почалося одночасно або небагато чим раніше срібних. На одній з сторін цих монет зображений князь і маленький родовий знак над його плечем, навколо зображення вміщений напис: «Володимир, а це його злато», на інший   Іїсус Христос. Златники, що важили біля 4 г, часто прирівнюють до візантійським солидам Х Х1 вв., теоретична вага яких рівна 4,55 м. Однак якщо древньоруський вагова одиниця золотник (4,266 г) точно відповідає 1/96 пізніших фунти, то вага зі-лида, введеного Костянтином I в 314 р. і скоро що став основ-1 ний рахунково-грошовою одиницею Візантії, рівний 1/90 фунти, і го-1 ворить про його запозичення в російську вагову систему не прихо-, дится.

Особливу групу древньоруський монет утворять відомі тільки ¦ в декількох примірниках срібні монети тмутараканского кня-1 зя XI в. Олега (в хрещенні Михайла). На одній стороні цих монет¦ зображений архангел Михайло, а на іншій   рядковий благопоже-лательная напис: «Господи, помози Михайлу», добре відома по пам'ятниках сфрагистики. Датуються вони часом біля 1078 р.^ знайдені тільки в межах Тмутараканського князівства і ніколи не мали общерусского значення.

Скарби і окремі знахідки древнейших російських монет зустрічей сподіваються не тільки на величезній території древньоруський госу¦ дарства,  але і за його межами в Скандінавії, Прибалтиці Польщі і Німеччині. Але цей факт ще не дає права приписаний сребреникам значну роль в грошовому обігу. Вони і могли забезпечити потреби ринку в монеті внаслідок кратковре менности карбування і незначності емісій. Проте дрейЦ неросійські монети зіграли певну роль в декларирована суверенітету і економічної потужності древньоруський держави

Грошові злитки

Великі платіжні операції в древній і середньовічній Русявий! забезпечувалися срібними злитками. На території. древнерус¦ ского держави зверталися злитки різної ваги і вигляду, не переважаюче значення мали так звані київські і новгродские гривни. Назви ці умовні і пов'язані з місцем перших знахідок цих пам'ятників грошового господарства.

Київські гривни   це злитки шестикутної форми, що ллються.  Протягом всього періоду свого існування вони зберігали стійку вагу біля 160 р. Це дозволяє зв'язувати їх вагову норму з вагою візантійської літри   327,456 г і вважати її рівної 1/2 літри 163,728 м. Злитки київського типу швидше всього з'явилися в середині XI в. і існували аж до монголо-татарського нашестя. Їх ареал охоплює майже всю територію Київської Русі, але більшість знахідок концентрується в південних її районах.

Новгородские гривни   злитки мали абсолютно інший вигляд і вага. Вони являють собою паличку-брусок вагою біля 200 р. Розрізнюють два вигляду новгородских злитків: більш довгі (14  20 см) і прямі і короткі (10 14 см) зі злегка вигненою спинкою. Перші датуються XI XIII вв., другі   XIV XV вв. На відміну від київських новгородские злитки дають порівняно великий эпиграфический матеріал   на них нерідко процарапаны імена осіб, для яких вони були відлиті. Іноді на новгородских злитках зустрічаються процарапанные поперечні риски, остання з яких, як правило, буває похилої. Встановлено, що таким чином ливцы, що відповідали за вагу і якість злитка, що виготовляється,  враховували неминучий чад срібла і домішок.

Теоретична вагова норма новгородских злитків визначалася дослідниками по-різному. Одні вважали її рівної приблизно 197 г і зв'язували із західноєвропейською метрологією, інші затверджували поступове падіння їх вагової норми з 204,756 до 195 р. Зараз можна вважати встановленим, що ніякого падіння ваги новгородских злитків не було, а їх вагову норму потрібно зв'язувати з російським полуфунтом (204,756 г). Походження ж російського фунта залишається поки ще невиясненим.

Крім цих двох основних видів злитків, в грошовому обігу Древньої Русі брали участь і деякі інші. Наприклад, так звані чернігівські, по вазі близькі до новгородским, а за формою що являють собою як би грубо розплющені київські, і литовські у вигляді невеликих паличок м'яких контурів, часто з декількома характерними вм'ятинами на спинці. Метрологічно литовські злитки з російськими системами не пов'язані і поступали на Русь з Прибалтики як срібна сировина.

Оскільки на Русі основною первинною формою срібної сировини були монети, то певне число однакових по вазі монет могло служити мірою ваги злитка   гривни. Потім встановлювався зворотний зв'язок   срібний злиток служив мірою кількості монет. Швидше усього саме внаслідок цього зв'язку монет і злитків виробилися такі грошово-вагові поняття, як «гривна» (вагова одиниця), «гривна срібла» (злиток) і «гривна кун» (рахункова одиниця). Письмові джерела дозволяють встановити вагову рівність гривни срібла 4 гривнам кун і розрахувати вагові величини фракцій останньою. Древньоруський грошова термінологія і грошовий рахунок

У древньоруський письмових джерелах, передусім в «Російській Правді» і «Повісті тимчасових років», містяться наступні найменування грошей і грошових одиниць: худоба, куна, ріжеться, ногата, веверица, векша, біла і гривна.

Древнейшей ваговою одиницею є гривна. Ця назва пов'язана з шийною прикрасою у вигляді обруча, широко поширеною у слов'ян, финно-угров і інших народів. Походження гривни ще остаточно не встановлене. Робилися спроби вивести її вагу з візантійської літри (римської либры = 327,456 г) на основі паралельного аналізу договору 911 р. Русі з Візантієй і «Російської Правди». Договір фіксує норму штрафу в 5 літр за навмисне нанесення удару «згідно із законом російському», а «Російська Правда» за аналогічну образу призначає штраф в 12 гривень. Звідси визначалася вага гривни в 136,44 м. Вагомим аргументом проти візантійського походження гривни є відсутність серед матеріальних пам'ятників древньоруський грошового обігу злитків срібла, хоч би віддалено що наближаються до ваги 136,44 г, і більш дрібних грошових одиниць (монет), що знаходяться в пропорційних відносинах з цією вагою.

Довгий час дуже популярної була теорія східного походження російської гривни. Суть її зводиться до наступного. Пізніший російський фунт (409,512 г) близький по вазі іракському ратлю. Серед пам'ятників російського грошового обігу добре відомі грошові злитки новгородского типу, теоретична вага яких рівна приблизно 204 г, що становить половину ратля. Однак не ця вага була визнана гривною, а вага ратля, т. е. іракський ратль і древньоруський гривна ототожнювалися.

У цей час найбільш аргументована гіпотеза походження російської грошово-вагової системи запропонована В. Л. Яніним. Її основна відмінність від теорій, що існували раніше полягає в тому, що вона побудована на основі ретельного метрологічного аналізу обширного нумізматичного матеріалу. Основні положення цієї концепції можуть бути зведені до наступного. Перше знайомство східних слов'ян з грошово-ваговими одиницями.  відноситься до перших віків нової ери. У цей час на території Східної Європи звертається значна маса римських срібних монет. Середня вага римського денария 3,41 г лягла в основу слов'янської гривни в 68,22 г відповідно до традиційного слов'янського рахунку на 20, 40 і 80, відомим у вигляді пережиточного явища в більш пізній час. Гривна вагою 68,22 г існує в IX першій половині Х в. В. Л. Янін допускає і іншу можливість, а саме спочатку термін «гривна» означав одиницю, рівну вазі не 20, а 40 денариев, т. е. біля 136,44 м.

У кінці VIII в. починається масова притока на Русь східного срібла у вигляді монет Арабського Халіфата дирхемов,  які в IX у. важили 2,73 г, т. е. відносилися до гривні в 68,22 г як 25:  1. Такий дирхем в письмових джерелах називається куной. На початку Х в. поряд з дирхемами в 2,73 г в обіг починають поступати більш важкі монети в 3,41 м. Таких дирхемов в гривні містилося 20, і ця монета на Русі стала називатися ногатой.

У кінці 30-х років Х в. починається криза східного срібла, що обумовила надзвичайну строкатість ваги монет, які починають рубати і різати з метою отримати більш дрібні платіжні одиниці. Монети на Русі починають приймати не на рахунок, а вагою,  про що переконливо свідчать ті, що знаходяться в скарбах і при археологічних розкопках вага і гирьки-важки. З'являється нова грошова одиниця, рівна половині куны, ріжеться в 1,36 м. Грошова система Древньої Русі приймає наступний вигляд, зафіксований Короткою редакцією «Російської Правди»: гривна (68,22 г) = 20 ногатам (3,41 г) = 25 кунам (2,73 г) = 50 резанам (1,36 г).

Що стосується самої дрібної одиниці цієї системи   веверицы (векши), то вона приблизно рівна '/з ріжуться, т. е. в гривні міститься 150 вевериц.

До середини Х в. ця система існує як общерусская, а потім розділяється на дві місцеві   північну і південну. У основі північної системи лежить гривна в 51,19 г, що становить четверту частину пізнішого фунта. Гривна південної системи пов'язана з візантійської литрой.

Структура грошового рахунку, зафіксована Просторовою редакцією «Російської Правди» (XIII в.), дещо інша. Зникає ріжеться, місце якої займає куна, що полегшала вдвічі:  гривна = 20 ногатам = 50 кунам = 150 або 100 веверицам.

Найвразливішої концепція В. Л. Яніна є в своїй початковій точці. Знайомство восточнославянских племен, що утворили древньоруський державу, з римським денарием ще не доведено археологічно. Немає жодного факту, що свідчить про існування гривни в 68,22 г протягом майже полутысячи років   з кінця IV по кінець VIII в.

Основні одиниці російських грошово-вагових систем не зникають з настанням безмонетного періоду, самі великі з них існують у вигляді злитків північної (новгородские) і південної (київські) ваги.

З настанням феодальної роздробленості розвиваються місцеві грошово-вагові системи, ринкова сфера життєдіяльності яких обмежена територіальними рамками великих княжений.

Що Поновилася в кінці XIX   початку XV в. російське монетне карбування виявила декілька різних місцевих грошово-вагових систем, генетично пов'язаних з ваговими нормами безмонетного періоду.

Безмонетный період

У історії російського грошового обігу період часу, що охоплює XII, XIII і майже весь XIV в., отримав назву безмонетного. Вище вже вказувалося на те, що ніяких внутрішніх причин для відмови від монет як засобу грошового обігу не було. Ремесло і торгівля аж до монголо-татарського нашестя розвивалися на Русі по висхідній лінії. Причини настання безмонетного періоду і характер грошового обігу в це. время залишаються найменше вивченими проблемами російської нумізматики. Безумовно, що в основі цього явища лежало припинення надходження на Русь, що не мала власних срібних розробок, срібла через рубіж. Однак загальні запаси срібла на Русі в XII в. були цілком достатніми для підтримки власного монетного карбування. Вони, ймовірно, були навіть більш значними, ніж до моменту поновлення карбування в кінці XIV в., оскільки величезна кількість срібла в XIII XIV вв. пішло в Золоту Орду внаслідок платежів ордынского «виходу». Отже, основну причину безмонетного періоду потрібно бачити в феодальній роздробленості, що почалася,  Русі, що ліквідувала єдину економічну і політичну основу організації монетного виробництва і грошового обігу.

Вивчення письмових джерел показує, що грошова термінологія попереднього часу не тільки зникає в безмонетный період, але, навпаки, свідчить про подальший розвиток гривенно-кунной грошової системи. З'являються нові грошові поняття, наприклад «мортки». Відбувається, ймовірно, поступове відособлення місцевих особливостей грошового рахунку, що відбилося надалі при поновленні монетного карбування у відмінностях вагових норм монет окремих російських князівств.

Одним з самих спірних є питання про конкретні форми роздрібного грошового обігу в цей період. Звертання срібних злитків, що обслуговували лише дуже великі торгові операції, мало, звичайно, обмежений характер. Дрібні платіжні одиниці   куны, ріжуться і інш., переставши означати срібні мо-:

нети, отримали якийсь інший ціннісний зміст. Дуже популярні в минулому теорії шкіряних і хутряних грошей ще не вирішують проблеми загалом.  Звертання хутра як засіб платежу обмежувалося, ймовірно, районами багатими хутровим звіром, де добре був розвинений мисливський промисел. Що стосується обігу шкіряних грошей, що не мали ніякої власної вартості і що являли собою по суті кредитні гроші, то саме їх існування довгий час заперечувалося нумізматами. У середині XX в.¦ в Іспанії був виявлений рукопис, що містив опис;