Культура епохи еллінізму, Детальна інформація

Елінізм почався з походів Олександра Македонського на схід в 334 р. до н. е. і скінчився завоюванням останньої еліністичної держави (Єгипетського царства) в 30 р. до н. е. Тобто період елінізму становить біля 300 років.

Можна виділити три періоди в розвитку елінізму:

334 - 281 рр. до н. е. утворення імперії Олександра Македонського та її розпад в результаті війн діадохів.

280 р. до н. е. - середина ІІ ст. до н. е. період зрілості елінізму, створення соціально-економічної структури, державності і культури елінізму.

Середина ІІ ст. до н. е. - 30 р. до н. е. - пізній елінізм, розпад еліністичних держав і їх завоювання Римом на заході і Парфією на сході.

Не всі еліністичні країни пройшли через всі три етапи розвитку, але вони характерні для елінізму як цілісної соціально-економічної, політичної і культурної системи.

IV Основні досягнення елінізму.

В цілому елінізм став більш високим етапом історичного розвитку народів класичної Греції і стародавнього Сходу, зробивших крок уперед в економічному житті, ускладненні соціально-класової структури, державного будівництва, культури та релігії. Основою прогресивних змін в епоху елінізму було взаємозбагачення давньогрецької і давньосхідної цивілізацій як результат їх безпосередньої взаємодії.

Розвиток териториальних рамок еліністичної ойкумени, більш тісна взаємодія різних її частин, що до завоювань Олександра Македонського розвивались в ізоляції одна від іншої, позитивно вплинули перш за все на господарську діяльність. Еліністичні царі відмовилися від традиційних полісної і давньосхідних ізоляцій і вдавалися до рішучих дій щодо заохочення торгових операцій. Однією з форм заохочення стало масове карбування монет з тих запасів дорогоцінних металів, що до того часу лежали у вигляді слитків в підвалах перських царів. Від елінізму дійшла велика кількість різноманітних монет.

Показником нового етапу розвитку еліністичної економіки є інтенсивне градобудівництво, заснування нових міст. По приблизним розрахункам в епоху елінізму було засновано більш ніж 170 великих і малих міст грецького типу. Заснування нових міст стало сильним поштовхом для загального економічного розвитку еліністичних країн. Також це сприяло проникненню до консервативної економічної структури давньосхідних країн рабовласницьких відносин античного типу.

Нові тенденції в соціально-класових відносинах виявились в розгалуженості класових і соціальних відносин в цілому.

Багато нового приніс елінізм і в державне створення. Замість традиційних типів суверенного грецького полісу і давньосхідної деспотії з’явилася форма еліністичної монархії.

Плідною виявилася і взаємодія грецького і східного початків в області культури і релігії. В епоху елінізму вона виявилася в бурхливому розвитку точних наук: астрономії, математики, фізики, біології, географії, створенні складних філософських систем (стоїцизму, епікурейства, кінізму), в створенні масової скульптури, розквіті градобудівництва, архітектури, літератури, поезії. Столиці еліністичних держав Александрія Єгипетська, Антиохія на Оронті, Пергам, Родос, Сиракузи, Афіни стали великими культурними і науковими центрами з величезними для того часу бібліотеками, науковими школами, котрі були потужними генераторами наукових ідей і нових напрямів культурного життя. В області релігії взаємодія грецької олімпійської релігії зі складними релігійними системами Єгипту, Вавілонії, Малої Азії, Сірії, Палестини, Ірану і Середньої Азії породила синкретичні релігіозні системи, велику кількість нових божеств, нових релігійних ідей, котрі стали поживним середовищем для виникнення християнства.

V Культура елінізму як одне з найголовніших досягнень.

1). Особливості еліністичної культури.

Процес культурного розвитку в період елінізму проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попередніми часами. Ці нові умови створювались в розширеній окуймені, в тій частині земель де жила людина еліністичної епохи. Якщо до того людина відчувала себе перш за все жителем невеликого полісу в Греції абл сільської общини на Передньому Сході, то в епоху елінізму посилилось переміщення і змішування населення.

Розширення оточуючого людину світу, знайомство з новими умовами життя і місцевими, часто дуже давніми, традиціями розширювали ментальний світогляд, розвивали творчі задатки кожної людини, створювали сприятливі умови для культурної творчості.

В період елінізму спостерігається подальший розвиток господарства, зростання суспільного і особистого багатства соціальних прошарків і окремих людей. Еліністичні суспільства мали добрі матеріальні здібності, частина яких могла бути витрачена на фінансування культури.

<

>

|

~

меїв. Так засновник династії Птоломеїв Сотер заснував особливу установу, присвячену дев’яти музам, і назвав її музеем. Музей був сукупністю приміщень де жили, навчалися і працювали науковці. В кінці ІІІ ст. до н.е. Александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. папірусів, більша частина яких була зосереджена в бібліотеці Музею. На утримання музею гроші виділялися з царської казни. Завдяки підтримці царської династії Музей перетворився на шось на зразок міжнародної академії, потужний науковий та культурний центр.

Еліністична культура стала синтезом грецької полісної та давньосхідної культур, в котрому переважала грецька культура. Визнаною мовою була грецька мова у формі загальногрецької мови койне, на якій спілкувались всі освчені прошарки еліністичного суспільства і на якій була написана більшість книг.

Взагалі еліністична культура була закономірним продовженням і розвитком тих напрямів, жанрів та ідей, що виникли у Греції в V-IV ст. до н.е. Вплив давньосхідної культури на розвиток еліністичної культури виявив себе в основному не в загальному плані, а у внесенні до еліністичної культури ряду нових ідей і досягнень.

2). Еліністична релігія.

Для еліністичної епохи характерне підвищення ролі релігії у всіх частинах суспільного і культурного життя. Греки і македонці, що розселилися на всьому Ближньому Сході, принесли з собою культи олімпійських божеств. Але на нових місцях традиційні культи зазнали значних змін. Так культи грецьких богів Зевса, Аполона, Гермеса, Афродіти, Артеміди набувають нових рис, що характерні для давньосхідних божеств Ормузда, Мітри, Атиса, Кибели, Ісіди і. т. д.

Серед грецького населення також стає популярним східний культ Великої Матері Богів, але особливо популярною стає египетська богиня Ісіда, яка і стає універсальним культом жіночого божества.

Характерним для релігійного синкретизму є не тільки змішування існуючих культів, але і винекнення нових божеств. Найбільш яскравим прикладом є культ Сарапісу в Єгипті. Нове божество було проголошено єдиним верховним богом елінів і єгиптян. Цей культ широко розповсюдився у всіх неєгиптянських володіннях Птоломеїв, а потім і в Малій Азії, особливо в Іудеї.

Також були обожествлені такі речі як фортуна, доброчинність, здоров’я, щастя та ін.