"Поєднання дидактичних і автобіографічних елементів у ""Поученії"" Володимира Мономаха", Детальна інформація

Можливо “Поучення” написане десь у середині лютого – на початку великого посту 1117 року, але не пізніше 1125 року – дата смерті Мономаха. Володимир пише, що “сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене до сих днів, грішного, допровадив”. Це свідчить, що твір написаний у вельми поважному віці, коли людина готується до смерті.

”Поучення” – цілісний твір, воно написане за певним планом. На початку іде коротенький вступ. Перша частина – релігійно-морального характеру - містить уривки текстів св. Письма та релігійних цитат. Друга частина подає світські поради, переважно щодо політичної моралі. Тут йдеться спочатку про князівські обов’язки (дома, під час подорожей – військових виправ, об'їзду земель) та обов'язки загальнолюдські. Нарешті, третя частина пояснює попередні поради князя на прикладі власного життя.

У вступі Володимир називає себе автором “сеї грамотиці”, підкреслюючи, що пише її не тільки для своїх дітей: “діти мої чи інший хто, слухавши її, не посмійтеся, а кому вона люба, - нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і я, труждатися. […] Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються”.

Далі Мономах говорить про привід до написання: “Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи “Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем”. Володимир відмовився, але таке порушення договору Любецького з'їзду 1097 року, коли князі вирішили “нехай кожен та й утримує вотчину свою”, наскільки схвилювало його, що, він узяв у руки Псалтир, трохи заспокоївся, і вирішив написати повчання дітям.

Перша частина насичена виписками з богослужебних книг, якими автор не тільки передає бентежний стан своєї душі, а й прагне уславити Бога, показати, що божої ласки можна домогтися трьома добрими ділами: “покаянієм, сльозами і милостинею”.

Цікаво, що хоч власне поради Володимир розміщує у другій частині, перша релігійна частина також має повчальні моменти. Автор дає уривки з Псалтиря, намагаючись налаштувати читачів на вдумливе читання, адже у Біблії – священній книзі християн – таких моментів чимало. Наприклад, Псалом ХХХVІ: “Не наслідуйте лиходіїв, не завидуйте тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею”. Ісайя І, 17, 18: “Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітеся за вдовицю”.

У першій частині вміщені уривки із “Слова про подвижництво” та “Слова про доброчинність” Василія Великого, який повчав юнаків, що “треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє: при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим –покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; до долу очі мати, а душу – вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же – ні за що мати, як і од усіх честь”. “Научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися за євангельським словом, “очима управляти”, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавлять – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай, умерти гріх”.

Мономах підкреслює, що потрібно прощати навколишніх, адже “человеколюбець-бог милостив і премилостив…Господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить раз, і знову, і до скону живоття нашого”.

І головне, потрібно завжди прославляти Господа молитвою: “Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!.. Тож, хто не восхваляє тебе і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина і святого духа, - нехай буде проклят!” [Перше послання Павла до корінфян ХVІ, 22].

Поступово релігійна частина переходить у світську, на початку якої Мономах підкреслює, що його робота – “ се мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то хоч половину”.

^

\x20AC

\x00B2

i

&

f

\x840F\x0929\x6412\x012C\x845E\x0929\x1500і у дусі християнської гуманності. Володимир малює образ ідеального князя-правителя, перелічуючи його обов'язки перед підданими, церквою, самим собою.

Мономах дає такі поради дітям:

“Убогих не збувайте, але … по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину”;

“Якщо хто буде достоїн навіть смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської”;

“Річ мовлячи, не клянітеся богом, ні хрестітеся”, але давши клятву потрібно її дотримуватися – інакше можна погубити душу;

Духовенство потрібно поважати;

“Паче всього – гордості не майте в серці і в умі”.

Мономах підкреслює, що великим гріхом є збирання скарбів –а це суперечить епосі – періоду феодальної розробленості, коли люди, не впевнені в майбутньому, намагалися подбати про чорний день.

“Старих шануй, як отця, а молодих – як братів”;

Бережіться брехні, пияцтва, розпусти;

“Жону свою любіте, але не дайте їм, жінкам, над собою власті”.

Про хворих не можна забувати, а померлих потрібно вшановувати.

Володимир далі описує обов’язки князя: не покладатися на підданих, а все перевіряти самому. У поході князь повинен забути про сон, їжу і воду. Не можна давати дозволу війську грабувати мирне населення. Князь – керівник держави – має вшановувати гостя, незважаючи на його статус.

Володимир Мономах підкреслює, що потрібно постійно працювати над собою: “коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь”. Тут Володимир посилається на приклад з життя, розповідаючи, що його батько –князь Всеволод, сидячи дома, вивчив п’ять мов. Головне ж зло для людини – лінощі, бо “що людина вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться”.