"Поєднання дидактичних і автобіографічних елементів у ""Поученії"" Володимира Мономаха", Детальна інформація

Світські повчання закінчує Володимир програмою князівського дня: вставати до схід сонця, найперше йти до церкви, потім радитися (“думати”) з дружиною, судити людей, їхати на лови, в полудень спати і т. д.

Після такої дидактичної частини автор поступово переходить до автобіографічної. Настанови дітям Володимир підкреслює прикладами з життя – саме в цьому важливість твору, адже самі по собі настанови не будуть мати впливу на читачів.

Ця частина – спогади про численні походи, в яких Володимир брав участь. Автор говорить про вісімдесят три великі походи, “а решти не пам’ятаю, менших”. Очевидно, при написанні твору він користувався якимось щоденником, чи літописом – дивує точність, з якою автор пише автобіографію.

Мономах ніколи не чинив “неправедно”, завжди жалів міста і села. Одного разу, коли була боротьба за Чернігів з Олегом Святославичем, Володимир поступився своїми позиціями і віддав місто Олегу. Пожалівши “християнські душі і села, що горіли, і монастирі, я сказав: “Не хвалитися поганим!” І оддав я брату отця його місце, а сам пішов на місце отця свого – до Переяславля”.

Всі перемоги Володимир приписує Богу, адже лише з його допомогою вони були отримані. В кінці опису майже кожного походу автор пише такі слова: “І Бог нам допоміг”. Дякує Мономах Спасителю також за те, що рятував на ловах, коли “два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив рогами і два лосі – один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув на землю, та Бог мене уцілілим зберіг".

Володимир з юності не пильнував свого життя: “що належало робити слузі – те сам я робив… ніколи не даючи собі супокою”. Ніколи він не покладався на посадників і сам кругом лад наводив. “Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав”.

Таким чином, прикладами з свого життя автор ілюструє поради, подані в середній частині твору.

В кінці “Поучення” Володимир, звертається до дітей і підкреслює, що не себе він хоче вихваляти цими спогадами: “хвалю Бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був”… Мономах, підсумовуючи, просить читачів робити всілякі добрі діла, “ставлячи Бога зо святим його”.

“Поучення” дуже цікаве ще й тим, що це перший оригінальний твір такого жанру на Русі. Безперечно, що жанр батьківських повчань був поширений у середньовіччі, і Володимир міг, взявши їх за основу, написати схоже. Зокрема, популярними були “Повчання Соломона синові” з “Притч Соломонових”, “Заповіді дванадцяти патріархів”. З Візантії прийшли два повчання синам, вміщені в “Ізборнику Святослава” 1076 року – Ксенофонта і Теодори. У VІІІ ст. були створені англосаксонські “Батьківські повчання”. Про цей твір Володимир міг дізнатися від дружини Гіти. Немає сумнівів, що Мономах використав ці твори. Прямими ж джерелами “Поучення” є “Псалтир”, “Шестоднєв” Василія Великого, “Пролог”, “Тріодь пісна”, “Фізіолог” і інша богослужебна література.

Але “Поучення” не є класичним батьківським повчанням, цей твір самостійний. Володимир Мономах викладає від себе, образно і чітко, спираючись на факти руської історії та власного життя.

До “Поучення” пізніше приєднали “Лист Володимира Мономаха, написаний 1096 року до чернігівського князя Олега Святославича” та “Молитву”, але ці твори не є продовженням “Поучення”, вони складалися окремо.

Твори Володимира Мономаха дають нам яскравий образ освіченої світської людини старої Русі. Автор відрізняється начитаністю, мовно-літературним умінням, і разом з тим – християнською набожністю. Але по-іншому твір написаний не міг бути, він просякнутий духом тієї епохи, епохи панування релігійної ідеології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Білецький О.І. “Поучення дітям” Володимира Мономаха. // Зібрання творів у 5т. – К., 1965. - т. 1. – 528 с.

Володимир Мономах. Твори. // Літопис Руський. / За Іпатським літописом переклав Л. Махновець. – К., 1989. – с. 454-464.

Давня українська література. Хрестоматія / Упор., передмова та коментарі М.М. Сулими. – К., 1991. 576 с.

Дорошенко Д.І. Нарис історії України в 2-х томах. Том 1 (до половини ХVІІ століття). – К., 1992. – 238 с.

Історія української літератури: У 8-ми т. – К., 1967. – т. 1. – 570 с.

Хрестоматия по древней русской литературе XI – XVII веков. – М., 1952. – 550 с.

Чижевський Д. Історія української літератури від початків до доби реалізму. – Тернопіль., 1994. – 478 с.

PAGE 1

PAGE 9