Михайло Грушевський, його життя, праці, президенство, Детальна інформація

Михайло Грушевський, його життя, праці, президенство
Тип документу: Реферат
Сторінок: 8
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 45.5
Скачувань: 2232
Це був правильний вибір вченого на той час, бо тільки на рідній землі він зміг продовжувати свою науку. Після громадянської війни Грушевський через радянські дипломатичні установи поставив питання про готовність повернутися на Україну. Але Український Радянський уряд довго вагався, це питання кілька разів розглядалося на рівні найвищих ешелонів української радянської і партійної влади, і лише 2 листопада 1923 року Політбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення: «Не заперечувати проти в'їзду на Україну проф. Грушевського».

Незважаючи на незадоволення деяких українських емігрантських діячів і критичне ставлення самого В.Винниченка, Михайло Грушевський 25 березня 1924 року з сім'єю виїхав з Відня і через п'ять днів прибув у Київ.

Повернення Михайла Грушевського на Україну трактується по-різному. Це пояснюється кількома вагомими причинами. По-перше, на початку 20-х років ішов процес українізації на Україні, коли оживала українська культура, література, історія і мистецтво. А по-друге, вчений хотів продовжувати свої наукові історичні дослідження, а саме на Україні була основна джерельна база для праці по вивченню історії України - архіви і бібліотеки. По-третє, він мріяв ростити нові наукові кадри, створити нову історичну школу. І, як виявилося, це були реальні плани передбачливого дослідника.

Михайло Грушевський почав працювати в історико-філологічному відділі Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) на посаді керівника кафедри української історії та очолив археографічну комісію. Завдяки організаторському таланту Михайла Грушевського за кілька років доручені йому академічні відділи перетворилися на розгалужену сітку історичних установ.

Грушевського обирають академіком Української Академії наук. Як стверджують дослідники, кафедра української історії стала епіцентром науково-організаційної діяльності історичної секції. Вже в 1924 р. було проведено 20 її засідань, на яких заслухано 38 доповідей, відновлено видання історичного квартальника (потім двомісячника) «Україна», підготовлено науковий щорічник та черговий том «Записок» відділу, присвячений історичній тематиці. Всього у цих виданнях, за даними дослідника Р.Пирога, було надруковано 76 статей 53 авторів. Цього ж таки року з Києва до Харкова, Чернігова, Запоріжжя, Вінниці, Катеринослава і Житомира були направлені експедиції, які створили там науково-дослідницькі осередки.

В цілому Михайло Грушевський багато встиг за 1924-1930 роки. За його участю і редагуванням опубліковано 43 номери журналу і 36 книжок з різної історичної тематики. Грушевський багато надій покладав на дослідження регіонального краєзнавчого напряму. Для цього були створені підкомісії старого Києва і Правобережжя, Лівобережжя і Слобожанщини, Степової України і Чорномор'я. Вчений організаційно об'єднував краєзнавців, задавав їм науковий напрям та домігся виділення коштів для досліджень. Внаслідок цього протягом 1926-1930 років вийшло три томи «Студії з історії України»: «Київ та його околиці в історії і пам'ятках» (1926), «Чернігів і Північне Лівобережжя» (1926), «Київські збірники історії і археології, побуту і мистецтва» (1930) та інші історико-краєзнавчі нариси.

Поза увагою вченого не залишалась археографічна наука. В 1926 р. були опубліковані «Український археографічний збірник», «Пам'ятки українського письменства», «Історія української літератури», дві книги «Первісне громадянство на Україні та його пережитки на Україні», які редагувала дочка, Катерина Грушевська. Історик розпочав активну працю над спадщиною своїх попередників М.Костомарова, В.Антоновича, П.Куліша, М.Драгоманова.

Уся ця гігантська історіографічна робота сприяла згуртуванню нових учнів Михайла Грушевського. Ними стали перспективні молоді науковці С. Глушко, А. Глядківський, В.Новицький, М. Ткаченко, С. Шамрай, В. Юркевич, які згодом чимало вклали в розвиток історичної науки на Україні, продовжуючи ідеї свого вчителя.

Не забував учений і про свою головну працю - «Історію України-Руси».

Решта матеріалів до наступних томів, а точніше - до другої частини десятого тому, зберігається у рукописному відділі Центральної Наукової бібліотеки АН УРСР у м. Києві, а інша частина - у відділі рукописів Інституту історії України АН УРСР. Дослідники продовжують пошук інших матеріалів вченого до «Історії України-Руси».

Великою подією у наукових колах стало відзначення 3 жовтня 1926 року в актовому залі Київського університету 60-річчя з дня народження і 40-річчя наукової діяльності Михайла Грушевського. Все свідоме українське громадянство вітало в той день свого патріарха, як найвидатнішого історика України, засипало його квітами. Ювіляр щиро поклонився усім присутнім і в короткому слові сказав, що він виконав свій громадянський обов'язок і не покладе дальше перо, а буде продовжувати вивчати історію свого народу. Його тихі слова неодноразово переривались оваціями і вигуками «Слава!», «Слава!».

У 1928-1929 рр. вийшов друком «Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського». І було за що так велично відзначати ювілей видатного історика України. Його наукова спадщина не має собі рівних в українській історіографії. На жаль, на Україні не спромоглися досі опрацювати і видати новий бібліографічний покажчик. Це здійснив у діаспорі Любомир Винар. Він видав у 1984 р. в Нью-Йорку і Торонто найповнішу бібліографію, де вміщено понад дві тисячі різних наукових, науково-популярних праць Михайла Грушевського з різних періодів історії України, в тому числі і праці з питань всесвітньої історії, його художні публіцистичні і політичні твори.

Безперечно, найбільшим фундаментальним доробком вченого стала багатотомна «Історія України-Руси». За підрахунками Івана Франка, тільки п'ять перших томів (що друкувалися з 1898 по 1905 рік) налічували 2817 сторінок, а в цілому всі опубліковані томи складали понад 10 тис. сторінок. А якщо взяти до уваги ще п'ять томів «Історії української літератури» (близько 5 тисяч сторінок), то за нашими підрахунками всього написано автором з 1886 по 1934 рік понад 50 тисяч сторінок. Величезна організація праці завжди дивувала сучасників. Історик Ярослав Дашкевич у статті «Хто такий Михайло Грушевський?» пише, що ця людина практично не знала сну: він вставав о годині 4-й ранку, щоб працювати; о годині 10-й ішов на службу, до бібліотеки чи архіву, повертав о годині 5-й після обіду; сидів за паперами до дванадцятої, першої; весь час носив з собою рукописи, гранки, пробні відбитки; навіть на засіданні Центральної Ради правив гранки своїх творів.

Крім різних проблем історії України, М. Грушевський працював над питаннями взаємозв'язків українського народу з іншими європейськими народами, вивчав всесвітню історію. Ось деякі з статей: «Про польсько-українські взаємини Галичини» (1906-1907), «Всесвітня історія в короткому огляді в 6-ти частинах» (1917-1918), «Середні віки Європи», «Старинна історія. Греко-римський світ» (1917-1918). Про ці праці схвально відгукнулися сучасники.

Пробував свої сили М. Грушевський і в художній літературі, написавши ще в юних роках «Бех-аль-Джу-гур», «Бідна дівчина», «Божий попуст», «П'ятниця», «Предок», «Із белетристичної спадщини» та інші. А ряд подібних оповідань, як і історичних праць, розкинутих по спецфондах бібліотек та архівів, чекають своїх дослідників і виходу у світ.

Оцінюючи велику історичну спадщину найвидатнішого історика України, не можемо не торкнутися питання про відображення Прикарпатського краю в творчості вченого. У ряді своїх творів, а особливо в багатотомних виданнях «Історія України-Руси», «Історія української літератури» він багато уваги приділяє історії культури Прикарпаття з праісторичних часів до початку XX століття. Ще більше Михайло Грушевський полюбив цей край, неодноразово буваючи у Станіславі, а мальовниче село Криворівне на Гуцульщині вибрав собі на тривалий час для відпочинку. В цій українській Мецці він зустрічався із видатними класиками української літератури, етнографії і мистецтва І.Франком, В.Гнатюком, М.Коцюбинським, Г.Хоткевичем, Л.Українкою, В.Стефаником та іншими.

Нелегко доводилося працювати Михайлу Грушевському на Радянській Україні. Мало того, що деякі тодішні партійні та державні керівники (В.Чубар, П.Любченко, В.Затонський) далеко не симпатизували вченому, але проти нього в опозиції були і такі визначні вчені, як А.Кримський, С.Єфремов, не згадуючи вже ортодоксів істориків-марксистів. Незважаючи на це, вчений не припинив наукової праці. В 1929 році його обрано академіком АН СРСР. Але це мало що помогло, бо сталінщина робила своє. Почалися горезвісні репресії, яких не уникнув і М. Грушевський. М. Скрипник наполягав, щоб зробити Грушевського президентом Української Академії наук, але з початком сталінського наступу па українську культуру деякі заздрісні академіки України не допустили до цього.

Вчений у 1931 р. змушений переїхати у Москву. Тут його заарештовують, звинувативши у причасності до українського націоналістичного центру, але з невідомих обставин його звільняють з-під арешту, і він проживав у Москві із сім'єю. Але навіть в ті страшні роки розгулу сталінщини вчений, хоча і майже сліпий, систематично ходив в архіви й бібліотеки і працював над новими проблемами.

З 1932 по 1934 рік він лікувався в санаторії у Кисловодську, де і помер 15 листопада 1934 року внаслідок невдалої операції, яку зробив йому лікар (не хірург).

Тіло Грушевського перевезли до Києва і поховали на Байковому цвинтарі. Ця сумна звістка сколихнула галичан, і вони в своєму часопису «Рідна школа» так висловилися у некролозі: «На Байковому цвинтарі в Києві виросла нова могила. Спочив у ній найбільший історик України, великий учитель і духовний вождь покоління Всеукраїнського здвигу, президент Української Держави в роках 1917-1918, в'язень царату під час світової війни і в'язень Червоно-Москви в останніх роках свого трудящого життя Михайло Грушевський».

На могилі встановлено надгробний пам'ятник з лаконічним написом «Михайло Грушевський». Хоч цей похорон дозволявся радянським урядом, але після нього почалося переслідування пам'яті Грушевського. Його спадщину закривали в спецфонди, а на сторінках газет, журналів його праці обливались брудом у пасквільних дописах. Так несправедливо ім'я найвидатнішого історика України переслідувалося до недавнього часу, і лише сьогодні ми повертаємо чесне ім'я Михайла Грушевського українському народові, якому він присвятив своє життя.

ОСНОВНІ ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

Грушевський М. Южнорусские государские замки в половине XVI ст. - К.. 1890.

Грушевський М. Очерк истории Киевской Земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. - К., 1891.

Грушевский М. Волынский вопрос 1098-1102 г. - К., 1891.

Грушевский М. Барское староство. - К., 1893.

Грушевский М. К вопросу о Волохове. - К., 1894.

Грушевський М. Вступний виклад з давньої історії Русі. Виголошений у Львівському університеті ЗО вересня 1894 р. // Записки НТШ. Т. 6. - 1894.

Грушевський М. Економічний стан селян на Подністров'ю галицькім в середині XVI в. «Джерела до історії України-Руси». Т. 1. - Львів, 1895.

Грушевський М. Виїмки з джерел до історії України-Руси до половини XI віку. - Львів, 1895.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes