Характеристика нотних та картографічних видань, їх класифікація, Детальна інформація

Змішані видання містять музичні твори різних жанрів і різні за характером виконання.

За характером викладання або запису всі видання музичних творів поділяються на партитури і дирекціони, оркестрові голоси, клавіри, запис голосу або інструмента соло, запис твору для голосу під фортепіано (баяну, гітари).

Партитура – це нотний запис багатоголосного музичного твору для оркестру, хору, камерного ансамблю.

Партія – це частина оркестрового, хорового або оперного твору, яка виконується окремим голосом.

Дирекціон – це переклад музичного твору для оркестру меншого складу, скорочена і спрощена партитура, в якій всі голоси вписані в реальному звучанні. Це, як правило, додатковий нотний стан над оркестровою партією, яка містить основні мелодичні голоси інших партій.

Клавір – це переклад партитури будь-якого оригінального або вокально-симфонічного твору для співу під фортепіано.

За своєю структурою нотні видання поділяються на моновидання і збірники.

Частина найбільш значних творів одного автора, відібраних за спеціальним принципом, об’єднується у вибрані твори. Всі твори одного автора або їх значна частина об’єднується переважно в збірники творів, де вони розміщуються за жанрами, а в середині жанрів у хронологічному порядку – за датами їх написання.

За матеріальною конструкцією всі нотні видання поділяються на книжкові і комплексні. Більшість нот випускаються у вигляді книжкових видань. Нотні видання виходять однотомними, багатотомними і серійними виданнями, а також у вигляді окремих і музичних творів, опублікованих у книгах, журналах, газетах.

У формі простих комплексних видань випускаються оркестрові голоси, які містять партії окремих інструментів. Складний комплект складається із партитури і голосів, занесених в загальний футляр або в суперобкладинку.

Особливу цінність мають факсимільні видання. Вони являють собою точні відтворення автографу композитора, факсиміле дозволяє ознайомитися з його творчою лабораторією, прослідкувати найважливіші етапи роботи автора над творами.

До внутрішніх елементів нотних видань, які передають їх зміст, відносяться: нотний текст, відомості перед нотним текстом, науково-допоміжний апарат, заголовок, видавнича анотація.

До зовнішніх елементів нотного видання відносяться: книжковий блок, титульний листок, обгортка (інколи перепліт), контртитул, авантитул, шмуцтитул, суперобгортка, вихідні дані, тираж, ціна.

До основних реквізитів нотних видань відносяться: поняття про автора та інших осіб, які брали участь в створені видання; заголовок видання; над заготовочні, підзаголовочні і вихідні дані; анотація на нотне видання; комплексний книготорговий індекс-шрифт; знак охорони авторського права; випускні дані.

Нотні знаки.

Нотні знаки передають інформацію за допомогою нот.

Ноти-це умовні графічні знаки, які служать для запису музичних звуків. Вони виникли у відповідь на суспільну необхідність графічно закріпити музику.

Ноти є елементами нотного письма – системи графічних знаків, які застосовують для запису музики. Запис музики за допомогою нот також називаються нотацією. Звуки, які використовують в музиці, відрізняються від немузичних звуків своєю визначеною висотою і подовженістю, які відображені в нотному записі.

Форма і назва нот змінюється в залежності від системи нотації, прийнятої в різні епохи і в різних країнах.

Ноти пишуться на п’яти горизонтальних лінійках, які називають нотним станом.

На лінійках і між лінійками, а також на додаткових лінійках і між ними записуються ноти – знаки, що означають звуки. Подовженість звуку позначається білою або чорною головкою ноти, а також крапками після нот, що збільшують подовженість ноти на її половину або три четверті.

Точну висоту нот визначає ключ. Найбільш поширений ключ соль або скрипічний ключ.

Існує і ключ фа або басовий ключ. Біля ключа проставляють так звані ключові знаки – дієзи і бемолі, що відповідають визначеній тональності.

Найбільш поширені у музиці ноти п’яти категорій:

ціла нота – порожній овал;

половинна нота – паличка з боку ноти, направлена вверх або вниз;

четверта нота – заповнений овал (завжди з паличкою);

восьма нота – заповнений овал із штилем і двома з’єднаннями.

Кожне наступне з’єднання означає, що нота звучить на половину коротше.

Використовується і ряд особливих знаків: