Психологічні аспекти взаємовідносин у подружжя, Детальна інформація

Ви можете віддзеркалювати ритм його мовлення чи улюбле- ної музики. Можете погладжувати партнера в такт його дихання.' Віддзеркалювати дихання партнера можна де завгодно. Це дозволяє налаштовуватися на хвилю вашго обранця, особливо коли між вами виникло якесь відчуження. Просто поспостерігайте за його плечима, відчуйте ритм його дихання. Можливо, ви звернули увагу на те, що дихаєте по-різному. Лежачи поруч уночі, відчуваєте, що він дихає швидше або повільніше за вас.

Не слід доводити себе до стану шалу чи люті, аби чоловік відчув ваші злобу чи пригнічення.

Але якщо лзотий чи пригнічений він, не старайтесь бути бадьорою і веселою. Не загравайте з ним, не пробуйте його розвеселити. Дайте йому зрозуміти, що ви налаштовані на його хвилю, що й вас хвилює його стан, що ви його кохаєте. Поспівчувайте йому. Не намагайтеся віддзеркалити гнів вашого партнера. Обов'язково погодьтеся з його оцінкою ситуації, що викликала негативні емоції.

Найлегше налаштувати коханого на згоду з вами, віддзерка- люючи його переконання. Завжди налаштовуйте свого партнера на згоду ще до того, як про щось його попросите. Тоді він охочіше задовольнить ваші бажання.

Якщо почнете з ділянки, в якій між вами панує згода, а потім перейдете до спірного питання, ви уникнете непорозумінь і супе-

речки, а також досягнете більшого успіху. Погодившись спочатку з партнером, підвищите ймовірність того, ідо він погодиться з вами. Цс пояснюється «командним духом», властивим усім чоловікам.' «Скажи, що я маю рацію і я скажу, що й ги маєш слушність».

Лікарі й адвокати , комерсанти й менеджери насамперед на-

Витек К. Проблемы супружеского благополучия. – М.: Прогресс. 1988.

лаштовують своїх клієнтів на згоду. Вам не тяжко буде налашто- вувати партнера на зі оду, коли відображатимете його погляди, бо наперед знатимете їх. Ваші шанси добитися свого зростуть, якщо спочатку нагадаєте йому, чого хочете обидвоє.

Коли створите психологічний комфорт, віддзеркалите близь- кість ваших позицій і традицій, партнер під час розлуки прагнутиме тільки вас, тому що ви приноситнмете йому повний спокій.

Існує думка, що дружина в сім'ї - це професія, і хто не володіє нею, той регулярно терпить крах у сімейних стосунках. Кожна людина сама вибирає собі житгевни шлях. Між дружиною і справжньою дружиною є велика різниця. Справжня дружина - це таки професія. Багато від чого вона має вміти відмовитися заради того, щоб створити справжню сім'ю, а не лише вдаваний союз двох людей, які місяцями не розмовляють одне з одним. Справжня дружина мусить вміти на деякі речі заплющувати очі, багато прощати. І зраду в тому числі, як це не парадоксально звучить. Справжня жінка просто кохає і нічого не вимагає в заміну.

Не кожна жінка може стати дружиною, а справжньою і по- готів. Справжньою дружиною треба народитися. Хоч цього мож- на і навчитися. Якщо захопти.

Про справжню дружину чудово сказано в староіндійському вислові: «Добра дружина працює для тебе, як слуга; дає поради; як радник; прекрасна, як богиня краси; спокійна й витривала, як земля; годує тебе, як мати, н тішить, як гетера. Добра дружина - шість осіб в одній».

' Герасимов А. Как сохранить любовь мужчины. // Крестьянка. 1999. – №7/8. – с.60—62.

Чехова В. Настоящая жена. //Семья. 1999. – №40. – с. 15.

ВИСНОВОК

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособових стосунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім'ї умовно поділяють на кілька полярних тинів.

За ступенем уключення членів родини в сімейні стосунки, їх емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз'єднані (дез інтегровані) сім'ї. У перших кожний член сім'ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім'ям властиві духовна та емоційна близькість, відповідальність один за одного, довір`я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз'єднаних сімей характерна відособленість членів родини один від одного. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним.Наприклад, існують сім'ї з досить високим ступенем згуртованості. Це так звані суперіятегровані сім'ї. Здебільшого

такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати —дитина). За ступенем роз'єднаності виділяють частково дез-інтегровані сім'ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім'ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім'ях хтось з й" членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною группою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єд-ності розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім'ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім'ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім'ях злагода є результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнеїшя пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність допотреб і запитів інших членів сімейної групи.

Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність у системах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов'язки в таких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює психологічне напруження в сімейному сшлкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливий грунт для виникнення психологічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів.

За ознакою комунікативних установок членів родини роз- різнюються корпоративні (прагматичні) і альтруїстичнітипи сімей. У перших спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім'ї кожний виконує покладенна нього обов'язки лише за умов, якщо інші виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім'ї, налагоджено систему позитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обвязків. Сімейеа група може мати подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісного та емоційно пов'язаною, але в ії членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття («що ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім'ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою.він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тил особистості з настановою «жити для себе».

Спілкування в альтруїстичних сім'ях грунтується на сві- домому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів сім'ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами — за принципом «житии для інших». Кожний у такій сім'ї с цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім'ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях.

За кількістю і характером комунікативних зв'язків роз- різнюються відкриті і закриті сім'ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних інтересів та цілей. Члени сім'ї включені в різні соціальні зв'язки. Специфікою відкритої сім'ї с прагнення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захисний потенціал. Вони мають можливість компенсувати невдачу в одній суспільній сфері переключенням своїх інтересів в іншу.

Закриті сім'ї є комунікативне самодостатніми. Кількість позасімейних соціальних контактів у них'надто обмежена, і, як правило, вони не прапгуть до їх розширення. Головне — це твоя сім'я і родинні зв'язки, а все інше — тло, на якому проходить життя. Власна сім'я посідає перше місце в ієрархії родинних цінностей.

Залежно від адаптивних ресурсів сім'ї, її здатності при- стосовуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні (консервативні) сім'ї. Гнучкий тип сім'ї характеризується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя. Інертні сім'ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки.

За характером розподілу влади виділяють сім'ї єдиновладні (авторитарні) і демократичні. У перших влада зосереджена в руках когось одного — чоловіка, дружини та ін. Згідно з цим найважливіші рішення приймяються тільки зі схвалення цього члена родини. Соціологи за цим показником поділяють сучасні сім'ї на неопатріархальні і неоматріархальні.

Для демократичних сімей характерна або рівноправність усіх членів родини в прийнятті рішень, або функціональнии розподіл влади: в одних сферах життя головну роль відіграє чоловік, в інших — жінка, у третіх — хтось із батьків подружжя чи старші діти.

Виділення авторитарних і демократичних типів сімей' має істотне значення для оцінки ресурсів сімейного виховання, але за умов, коли відомі інші характеристики спілкування і міжособистісних стосунків. Так, в інтегрованих, гармонійних, емоційно об'єднаних, з альтруїстичними установками сім'ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна ієрархія, яка склалася, сприймається членами родини як природна й оптимальна, незалежно від того — авторитарна вона чи демократична. В дезінтегрованих сім'ях єдиновладдя може бути джерелом постійного психологічного напруження в родинних стосунках.

Класифікація сімей за наведеними шістьма полярними ознаками дещо умовна. Характеризуючи сім'ю як той чи інший тип, беруть до уваги перевагу якоїсь однієї ознаки взаємин у сімейній групі й абстрагуються від усіх інших. Отже, чисті сімейні типи — це наукова абстракція, яка потрібна для розуміння суті явища. В житті звичайно трапляються змішані типи, у яких взаємини характеризуються поєднанням різних ознак у певному співвідношенні. Тому для діагностики сімейних стосунків з метою надання сім'ї психологічної допомоги доцільно визначати тип сім'ї за домінуючою ознакою, наприклад так: «швидше інтегрована, ніж роз'єднана, і т. п.».