Психологічні аспекти взаємовідносин у подружжя, Детальна інформація

3.Розділ. Випробування на стійкість подружжя .

Гарна сім'я та, в якій чоловік і дружина

вдень забувають про то, що вони коханні.

а вночі - про те, що вони подружжя.

Ж. Роспіан

Природа, створившії людей такими, яки-

ми вони е, подарувала їм велику в тіху від

багатьох лих, наділивши їх сім'єю і бать-

ківщиною.

Н. Фосколо

Удвох ми утворюємо множину.

Фотохудожшгк Едвард Стайхен відібрав для свого альбому фотографії з Канади, Китаю, Нідерландів, Німеччини, Італії й Америки. Об'єднувало ці знімки тс, що зображені на них чоловік і дружина не дивляться одне на одного, як на всіх інших числен- них світлинах, що були на виставці «Сім'я людей» у 50-х роках у

Нью-Йорку. Заслуговує на увагу те, що чоловік і дружина напро- чуд подібні одне до одного. І не лише виразом обличчя або мане- рою триматися, але навіть гримасами обличчя. Немов фотохудожник хотів сказати: ось що буде, коли ви стільки років проживете разом. Гадаєте, іцо кожне із вас ще окрема особистість, а насправді непомітно для себе ви перетворилися на якусь двоєдність. Що це було? Романтичний ідеал фотомайстра? Чи ідеал 50-х років? А може просто констатація того, що сіасться з подружніми парами у всі часи й за будь-якого соціального ладу?..

Приблизно в той же час американський дослідник Р. Келлі завершив експеримент. Упродовж 20 років він спостерігав і регу- лярно тестував 300 подружніх пар - від заручин до 1955 року. 20 років жили разом 165 пар. Декілька років тому експеримент Келлі взяли за основу американські вчені Ґ. Каспі, М. Хербнер і Б. Озер. Вони хотіли встановити, чи люди після тривалого спільного проживання подібні одне до одного й у психологічному плані.

Дослідження показало, що у своєму виборі ми надаємо пере- вагу партнерові, який не дуже відрізняється від нас – ні фізичною привабливістю, ні здібностями, ні рівнем інтелектуального розвитку і темпераментом. Такий партнер викликає довіру. Він здебільшого походить із того ж соціального середовища, орієнтується, відповідно, на ті ж життєві ідеали і з найважливіших питань думку має, аналогічну з нашою. Він і вона, як правило, мають такий же освітній рівень. У 20-річному експерименті Р. Келлі перше тестування пар проводилося відразу ж після заручин. З допомогою Р. Ксллі сучасні вчені спробували одержати відповідь на питання, чи існує схожість партнерів на ранній стадії, а якщо існує, чи стимулює вона подальше співпадання поглядів і звичок, які міцно цементують подружні стосунки?

Досліджувалося співпадання поглядів у п'ятьох сферах со- ціальною життя: економічній, естетичній, політичній, релігійній і теоретичній. До останньої ділянки належали питання, що стосувалися шлюбу: подружньої вірності, сексу до шлюбу, загальних інтересів і занять у щшобі, норм і правил повсякденного життя (в тому числі домашнього господарства і виховання дітей). Результати виявилися позитивними й ніяк не сенсаційними: 36 відсотків заручених пар мали подібні погляди на соціальні цінності, а 21 відсоток опитаних сході їлися у поглядах па шлюб.

Через двадцять років спільного житгя, здавалося б, Мали відбутися якісь особливі зміни. Одначе, на диво дослідників, і через двадцять років ці показники були приблизно такі ж. Наче нічого не змінилося . То що ж є основою міцного шлюбу, якщо не єдність поглядів і звичок? Учені дійшли висновку, що найміцніше цементує шлюб спільно набутий життєвий досвід .

' Сатир В. Как строять себя и свою семью / Перевод с английского. М: Педагогика. 1992.

І навіть не досвід сам собою, а спільне долання малих і великих конфліктів. Взяти, хоча б відпустку – пробний камінь для багатьох подружніх стосунків. У більшості спогадів про спільну відпустку переважають розповіді про те, як негідно поводив себе партнер, як через нього (неї) посіійно виникали конфлікти і через які сімейні сцени довелося пройти. Чому ми так любимо згадувати складні хвилини та всякі негаразди сімейного життя, чому в наших розповідях про відпустку так багато всяких невдач і неприємностей, пишно прикрашених нашою фаіп-азісю, немов би по них ми тільки й їздили? Чи не тому, що всі ці невдачі й неприємності ми успішно подолали? І тут важливий не жалюгідний перелік негараздів, іцо випали на нашу долю, а тс, що ці негаразди ще дужче нас зріднили.' Розділена неприємність, не кажучи вже про горе і справжнє нещастя, створює між подружжям міцний зв'язок. І чим більше негативних спогадів про сумісне життя, тим цінніша перемога над їх подоланням. І тим більше схожі ваші обличчя на фотографіях.

Сваритися теж треба вміти. Не часто в наші дні чуємо: «У нас такі гарні стосунки, ми ніколи не сваримося». А тут же згадуєте вранішню сварку за сніданком, яку почали ні з того, ні з сього, і ще багато іншої о, без чого іі день здавався б вам не повним, і вже вкочрс починане сумніватись у власній досконалості. Як уникнути сварок, як зуміти нанолягти на своєму і при цьому зберегти добрі стосунки? Більшість із нас гадає, що відсутність конфліктів є знаком добрих взаємин у сім'ї. З цим не погоджується американський психолог Джон Ґотмен. З ного точки зору існує три типи подружніх пар. Перший - це «шукачі компромісу». Як каже вже сам термін, вони за будь-яких обставин шукають компромісу і до обопільного задоволення спокійно обговорюють свої розбіжності у поглядах. Другий тип - «підривники»,це пари, які будь-якої миті й без усякого переходу ладні затіяти несосвітенний бешкет, а го й бійку. І, нарешті, «виборці конфліктів», які вважають, що поганий мир кращий від доброї сварки. При цьому вони, правда, ніколи не сядуть «по-домашньому» поговорити одне з одним про свої розбіжності у поглядах. Легко припустити, що останні два типи пар не можуть довго втриматись у шлюбі. Як виплеснуті, так і нсвисловлсні, загнані всередину конфлікти здатні зруйнувати будь-які сімейні зв'язки. Тим часом з досліджень Дж. Ютмсна випливає, що всі три типи подружніх пар мають рівні шанси зберегти сім'ю.

Як не парадоксально, «підривники» настільки ж ща сливі у шлюбі, як і «шукачі компромісів». Дж. Ґотмен вважає, що в скандальні пари об'єднуються люди дуже подібні між собою, які вважають, що шлюб зміцнює їхні індивідуальні позиції в житті.

«Скандалісти» дужче за всіх довіряють одне одному, тому відкрито висловлюють як свої позитивні, так і неґативні емоції. Такі стосунки не можуть партнерові надокучити, бо обидвос сповнені пристрасті й напруги, тому, як свідчить статистика, якраз ссред, «скандалістів» найменше подружніх зрад. Основне, стверджує Дж. Ґотмен, щоб у своїх гарячих дискусіях «підривники» не переступали межі, за якою вони перестаю ть поважати почуття іншого. Якщо навіть під час найгучнішого скандалу ці пари не торкаються «больових місць» партнера, вони дуже довго можуть прожити, як цс не дивно, «у мирі та злагоді».

Якщо подружнє життя «підривників» нагадує бурхливий потік, то буття «уннкачів конфліктів» схоже на плесо гірського озера. Ці люди не роблять проблем зі своїх розбіжностей у поглядах. Немовби цих розбіжностей взагалі не існує. Але і ці пари можуть бути щасливі, якщо вони позитивно думають одне про одиого, бо якраз це відрізняє щасливі пари від нещасливих. Треба дотримуватися рівноваги між позитивними іі негативними думками про партнера, вважає Дж. Ґотмсн. І ця рівноваї а досягається не внаслідок простого балансу, а за магічною пропорцією 5:1.' Якщо на одну погану думку про партнера знайдеться п'ятії добрих, значить, маєте великий шанс, що ваші стосунки будуть тривалий час стабільні. Бо хіба недоцільніше посваритися подружжю відкрито, ніж тривалий час не говорити одне з одним. Сваритися – не страшно, якщо при цьому одне не принижує другого. Тому тим, хто хоче побешкетувати, Джордж

Готмен пропонує :

' Катина Л. Надеждьі маленький оркестрик //Света. 1996. - № 10. с. 28-31.

-- Не нарощувати критики. Наприклад, якщо один із парт-

нерів шкодує, що вони рідко куди-небудь ходять разом, не слід казати: «Ти ніколи не береш мене з собою». Краще і точніше ця думка прозвучить так: «Я з задоволенням пішла б куди-небудь з тобою».

-- Не думати про другого. Ми часто наперед передбачаємо від'ємну реакцію пар тнера: «Я, звичайно, розумію, що ти не захочеш про це говорити». Краще сказати просто, що вас дратує, травмує, робить нещасливою - і дайте партнерові самому відреаґувати на ваші слова.

-- Не відповідати на докори докорами. Не кричаїи відразу в обличчя партнерові, який за щось вам докоряв: «Сам дурень!» Спочатку спробуйте вислухати, в чому вам, власне, докоряють - може, в цьому є частка правди? Якщо ж докори здадуться вам абсолютно несправедливими, пообіцяйте на дозвіллі подумати над сказаним. Це заспокоїть партнера, а вам дасть час угамувати власне роздратування.

-- Уникайте повторень. Замість того, щоб уважно вислухати одне одного, ми відразу ж закидаємо партнера одними й тими ж фразами з неминучим нагадуванням на кшталт: «казала ж мені мама», здатними і святого вивести з рівноваги. При цьому, як правило, діалог закінчується неконсіруктивно.