Психологія особистості як наука про людину, Детальна інформація

Гіперестетичний (надміру чутливий, тактовний, делікатний, із тонким розумінням естетичної форми, ідеаліст);

Шизотимний середній (холодно енергійний, послідовний, систематичний, аристократичний);

Анестетичний (нечуттєвий) – байдуже холодний, педантичний, нечутливий до людей, інколи навіть тупий.

Конституційно:

Лептосомний, астенічний – стрункий, худий, тонкі кінцівки, подовжене обличчя з відхиленим назад лобом, голова невелика, профіль здебільшого гострий, волосся густе; облисіння спостерігається рідко, а якщо буває, то неправильної форми; мускулатура слабка, кістяк відносно міцний. Схильності до повноти не відзначено.

Циклотимний тип:

Гіпоманічний (веселий, жвавий, підприємливий, сповнений планів, наполегливий, товариський);

Практичний (реаліст, із почуттям гумору, активний, залежно від настрою – між манією та дипресією);

Депресивний (похмурий, тугодум, турботливий, товариський, з потребою в розумінні).

Конституційно:

Пікніки – середнього зросту, голова кругла зі схильністю до облисіння, тулуб короткий і кремезний, добре розвинута грудна клітка, не дуже сильні та короткі кінцівки, м’яка мускулатура. Обличчя кругле, навіть п’ятикутне, широке чоло, світла шкіра, схильність до повноти.

Кречмер розвиває свою теорію темпераментів, окремо виділяючи таблицею “спеціальні дарування”, властиві повноцінним соціальним варіантам темпераментів. Наприклад, поэт-циклотимик для нього “реаліст, гуморист”, а шизотимик – скоріше романтик, художник форми. Подібним чином розділяє він характери дослідників і вождів.

Теорія Э. Кречмера була дуже поширена в Європі.



Психодинамічний напрямок

Психоаналіз Фрейда

Розроблена Зиґмундом Фрейдом теорія особистості шокувала представлення свого часу, тому що представила людину не як homo sapiens, що усвідомлює своє поводження, а як істота, що знаходиться в конфлікті, корені якого лежать у сфері несвідомого. Фрейд першим охарактеризував психіку як поле бою між непримиренними інстинктами, розумом і свідомістю.

Психоаналітична теорія Фрейда є прикладом психодинамічного підходу. Динаміка тут означає те, що поводження людини детерминовано, і несвідомі психічні процеси мають велике значення в регуляції поводження людини. Психодинамічна теорія особистості Фрейда є основою подальших практик – наприклад, психоаналізу.

Топографічна модель рівнів свідомості

Відповідно до “топографічної моделі”, у психіці виділяється три рівні: свідомість, підсвідоме і несвідоме.

Рівень свідомості складається з відчуттів і переживань, що ми усвідомлюємо в даний момент часу. Свідомість вміщає в себе малий відсоток всієї інформації, що зберігається в мозку, що швидко опускається в область підсвідомого і несвідомого в міру переключення людини на інші сигнали.

Область підсвідомого, область “доступної пам'яті”, містить у собі досвід, що не є затребуваним прямо зараз, але який здатний повернутися у свідомість чи спонтанно з мінімум зусиль. Підсвідоме є мостом між усвідомленими і неусвідомленими областями психічного.

Найглибша і значима область розуму – несвідоме. Воно являє собою сховище примітивних інстинктивних спонукань, а також емоцій і спогадів, що у результаті ряду причин були витиснуті зі свідомості. Область несвідомого багато в чому визначає наше повсякденне функціонування.

Структура особистості

На початку 20-х років Фрейд переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю особистості, при цьому Фрейд був схильний вважати їх скоріше процесами, чим структурами. Фрейд віддавав величезне значення цьому розподілу: «тут починається психоаналітична теорія»

Термін Ід походить від латинського “воно” і означає примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості (сон, їжа, дефекація, копуляція), а також наповняє наше поводження енергією. Ід має своє центральне значення для індивідуума протягом усього життя, воно не має якихось обмежень, хаотично. Будучи вихідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя – негайну розрядку психічної енергії, стримування якої приводить до напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка одержала назву принцип задоволення. Підкоряючи цьому принципу і не відаючи страху чи тривоги, ід може становити небезпеку для індивідуума і суспільства. Також “воно” відіграє роль посередника між соматичними і психічними процесами.

Фрейдом були описані два процеси, за допомогою яких ід рятує особистість від напруги: рефлекторні дії (наприклад, кашель у відповідь на роздратування дихальних шляхів) і первинні процеси (які формують психічні образи, безпосередньо зв'язані з задоволенням основної потреби). Первинні процеси – нелогічна, ірраціональна форма людських представлень. Вона характеризується нездатністю придушувати імпульси і розрізняти реальне і нереальне. Прояв поводження як первинного процесу може привести до загибелі індивідуума, якщо не з'являться зовнішні джерела задоволення потреб. Так немовлята, за твердженням Фрейда не можуть відкладати задоволення своїх первинних потреб. І тільки після усвідомлення ними існування зовнішнього світу, з'являється здатність до відстрочки задоволення цих потреб. З моменту появи цього знання виникає наступна структура – его.

Его (від латинського “я”) – це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. З метою перетворення і реалізації потреб у соціально прийнятному контексті, его черпає з “ід” частину енергії, забезпечуючи безпеку і самозбереження організму. Воно використовує стратегії осмислення і сприйняття у своєму прагненні задовольняти бажання і потреби “воно”. Его у своїх проявах керується принципом реальності, ціль якого – збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення до перебування можливості його розрядки і/або відповідних умов зовнішнього середовища. Его було названо Фрейдом вторинним процесом. Звільнення деякої кількості енергії его для рішення проблем на більш високому рівні психіки є однієї з основних цілей психоаналітичної терапії.

Походження поняття суперего можна проілюструвати цитатою з “Лекцій по психоаналізу”, де Фрейд пише, що “Я можу взяти себе як об'єкт, звертатися із собою, як з іншими об'єктами, спостерігати за себою... Отже, Я розчленоване, воно розчленовується в деяких своїх функціях, принаймні, на час. Я міг би сказати просто, що особлива інстанція, що я починаю розрізняти в Я, є совістю, але більш обережним було б вважати цю інстанцію самостійної і припустити, що совість є однією з її функцій, а самоспостереження, необхідне як передумова судової діяльності совісті, є іншою її функцією”.

Отже, суперего – останній компонент особистості, що розвивається, функціонально означаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т.д.).