Психологія особистості як наука про людину, Детальна інформація

3)Раціоналізація. Цей спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєння. Звертання до раціоналізації характерно тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як він зроблений. Найбільш типові прийоми раціоналізації наступні:

а)виправдання своєї нездатності що-небудь зробити;

б)виправдання досконале небажаної дії, об'єктивно сформованими обставинами.

4) Формування реакції. Іноді люди можуть ховати від самих себе мотив власного поводження за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Приміром, несвідома ворожість до військовослужбовця може виражатися в навмисній увазі до нього. Така тенденція й одержала назву “формування реакції”.

5)Проекція. Усі люди мають небажані властивості і риси особистості, що вони неохоче визнають, а частіше зовсім не визнають. Механізм проекції виявляє свої дії в тім, що власні негативні якості людини несвідомо приписує іншому обличчю, причому, як правило, у перебільшеному виді.

6)Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти з емоційно загрозливої ситуації шляхом не як би відстороненого обговорення в абстрактних, інтелектуалізованих термінах.

7)Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимим способом.

Якщо ці й інші захисні механізми не скидають, то незадоволені імпульси, що виходять з “Воно”, дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад, у сновидінні, описках, обмовках, жартах, дивинах поводження людини, аж до появи патологічних відхилень.

Теорія особистості З.Фрейда і концепція неофрейдістів неодноразово зазнали критики й у нашої й у закордонній літературі. Ця критика стосувалася крайньої біологізації людини, ототожнення мотивів його соціального поводження з біологічними потребами тварин і приниження ролі свідомості в керуванні його діями.

h

h

h

h

\x00AA

F

I

F

2Але безсумнівно викладена вище інформація про захисні механізми особистості становить величезний інтерес для нас. Наприклад узяти такий момент, як адаптація особистості до військового середовища і, що випливає з цього питання про формування військового колективу. Адже неодмінно на цих етапах визначена частина колективу буде “ставити” свої захисні механізми. В одних вони будуть слабко виражатися, але будуть і яскраво виражені випадки заперечення, чи придушення наприклад раціоналізації. Саме в цей момент особливо важливу роль для офіцера-вихователя грає уміння простежити за тим, щоб ці захисні механізми не звернулися негативною спрямованістю, як стосовно самої особистості, так і стосовно навколишнього.

Аналітична психологія Юнга

Аналітична психологія – одна зі шкіл глибинної психології, що базується на поняттях і відкриттях людської психіки, зроблених швейцарським психологом Карлом Густавом Юнгом. У результаті переробки Юнгом психоаналізу з'явився цілий комплекс складних ідей з різних областей знань: психології, філософії, археології, міфології, теології, літератури.

Розглянемо структуру особистості по Юнгу. Він затверджував, що душа складається з трьох окремих взаємодіючих структур: его, особистого несвідомого і колективного несвідомого. Его є центром сфери свідомості і містить у собі всі думки, почуття, спогади і відчуття, завдяки яким ми почуваємо свою цілісність. Его є основою нашої самосвідомості. Особисте несвідоме вміщає в себе конфлікти і спогади, що колись усвідомлювалися, але тепер подавлені і забуті. Юнг увів поняття комплексу, чи скупчення емоційно заряджених думок, почуттів і переживань, винесених індивідуумом з особистого чи спадкоємного несвідомого досвіду. Комплекси можуть виникати навколо самих звичайних тем і впливати на поводження. Юнг затверджував, що матеріал особистого несвідомих унікальний і доступний для усвідомлення. Нарешті, більш глибокий шар у структурі особистості – колективне несвідоме, що представляє собою сховище латентних слідів пам'яті людства. У ньому відбиті думки і почуття, загальні для всіх людських істот. Ця концепція була основною причиною розбіжностей поглядів Юнга і Фрейда. Також принциповою лінією розмежування З.Фрейда і К.Юнга є тлумачення “лібідо”, чи психічної енергії.

Юнг висловив гіпотезу про те, що колективне несвідоме складається з могутніх первинних психічних образів – архетипів. Архетипи – уроджені ідеї чи спогади, що привертають людей сприймати, переживати і реагувати на події певним чином; інакше кажучи, це універсальні моделі сприйняття, мислення і дії у відповідь на якийсь об'єкт чи подію. Серед архетипів, описаних Юнгом, є мати, дитина, герой, мудрець, Сонце, шахрай, Бог, смерть і т.д. Найбільш важливі архетипи – персона (наше публічне обличчя), тінь (подавлена, темна сторона особистості), анимус/анима (внутрішній образ жінки в чоловікові і навпаки, внутрішній образ чоловіка в жінці), самость (серцевина особистості, навколо якої організовані й об'єднані всі інші елементи).

Найбільш відомим внеском Юнга в психологію вважаються описані їм дві основні его-направленності: экстраверсія і інтроверсія. Ідея психічної енергії, саморегуляції, компенсації тісно зв'язана в аналітичній психології з класифікацією “психологічних типів”. Розрізняються кілька таких типів. Вони відносяться до уродженої різниці в темпераменті, інтегральному сполученні стійких психодинамічних властивостей, що виявляються в діяльності, що змушують індивідів сприймати і реагувати специфічним образом. Насамперед варто розрізняти два стійких типи: екстраверт і інтроверт.

Екстраверт характеризується уродженою тенденцією направляти свою психічну енергію, чи лібідо, зовні, зв'язуючи носія енергії з зовнішнім світом. Даний тип природно і спонтанно виявляє інтерес і приділяє увагу об'єкту – іншим людям, предметам, зовнішнім манерам і благоустрою. Екстраверт відчуває себе щонайкраще, коли має справу з зовнішнім середовищем, взаємодіє з іншими людьми. І робиться неспокійним і навіть хворим, виявляючись на самоті, монотонному одноманітному середовищі. Підтримуючи слабкий зв'язок із суб'єктивним внутрішнім світом, екстраверт буде остерігатися зустрічі з ним, буде прагнути недооцінити, применшити і навіть опорочити будь-які суб'єктивні запити як егоїстичні.

Інтроверт же характеризується тенденцією свого лібідо спрямовуватися усередину, неодмінно зв'язуючи психічну енергію зі своїм внутрішнім світом подумки, чи фантазії почуття. Найбільше успішно інтроверт взаємодіє сам із собою й у той час, коли він звільнений від обов'язку пристосовуватися до зовнішніх обставин. Інтроверт свою власну компанію, свій “тісний світ” і негайно замикається у великих групах.

Як екстраверт, так і інтроверт виявляють ті чи інші свої недоліки в залежності від виразності типу, але кожен мимоволі прагне недооцінити іншого. Екстраверту інтроверт здається самоцентричним, так сказати, “зацикленим на собі”. Інтроверту екстраверт здається дрібним порожнім пристосованцем чи лицеміром.

Люба реальна людина несе в собі обидві тенденції, але звичайно одна розвита трохи більше, ніж інша. Як протилежна пара вони діють за законом протилежностей – тобто надмірний прояв однієї установки неминуче веде до виникнення іншої, їй протилежної.

Екстраверсія і інтроверсія усього лише дві з багатьох особливостей людського поводження. На додаток до них Юнг виділяв чотири функціональних типи, чотири основні психологічні функції: мислення, почуття, відчуття, інтуїція.

Мислення є раціональна здатність структурувати і синтезувати дискретні дані шляхом концептуального узагальнення. Почуття – функція, що визначає цінність речей, що вимірює і визначає людські взаємини. Мислення і почуття – функції раціональні, оскільки мислення оцінює речі під кутом зору “істина – неправда”, а почуття – “прийнятне – неприйнятно”. Ці функції утворять пари протилежностей, і якщо людина більш досконала в мисленні, то йому явно не дістає чуттєвості. Кожен член пари прагне замаскувати іншого і загальмувати.

Відчуття – функція, що говорить людині, що щось є, вона не говорить, що це, але лише свідчить, що це щось присутнє. У відчутті предмети сприймаються так, як вони існують самі по собі в дійсності. Інтуїція визначається як сприйняття через несвідоме, тобто зниження картин і сюжетів дійсності, походження, яких неясно, смутно, погано з'ясоване. Функції відчуття й інтуїції є ірраціональними – зовнішнім і внутрішнім сприйняттям, незалежним від будь-яких оцінок.