Предмет психології як науки. Психіка людини як предмет інтересу і наукового вивчення. Історія питання, Детальна інформація

Предмет психології як науки. Психіка людини як предмет інтересу і наукового вивчення. Історія питання
Тип документу: Реферат
Сторінок: 13
Предмет: Психологія
Автор: Олексій
Розмір: 77.4
Скачувань: 3488
Психофізіологія. Психофізіологія — галузь науки, що вивчає закономірності співвідношення психічного й фізіологічного для встановлення психофізіологічних закономірностей та механізмів життєдіяльності, розвитку, навчання та праці людини.

Основними напрямами досліджень психофізіології є: міжрівневі співвідношення «психічного» і «фізіологічного»; нейрофізіологічні, біофізичні, нейрональні, енергоінформаційні та інші механізми психічної активності; механізми становлення і розвитку психофізіологічних функцій; індивідуальні психофізіологічні механізми та особливості (генетичні, вікові, статеві тощо); психофізіологічні основи розвитку й удосконалення вищих психічних функцій; психофізіологічні взаємозв'язки у випадку порушення окремих фізіологічних, психічних функцій (психосоматичні, соматопсихічні проблеми); діагностика і корекція психофізіологічного стану.

* * *

Історія психології. Історія психології — галузь психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому із них. Вона показує історичне становлення психологічних знань, відшуковуючи зв'язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрями досліджень у зв'язку з «духом часу».

Серед найважливіших питань, які вивчає історія психології, можна виділити такі:

методологія історії психології з її двома основними полюсами — сцієнтизмом і антисцієнтизмом, критеріями поділу теоретичного й емпіричного;

історія методології, включаючи проблеми співвідношення механіцизму й холізму як протилежних підходів до розуміння і пояснення людської психіки, пізнавальних та метафізичних аспектів, аналіз гуманістичного й «обезлюдненого» начал, механіцизму та операціоналізму;

сучасний стан психологічної науки з її проблемами сучасної теорії і методології, структури знання в цілому;

зіставлення досліджень різноманітних шкіл і напрямів — біхевіоризму, інтроспекціонізму, гуманістичної психології, феноменологічного, екзистенціального, трансперсонального напрямів, гештальтпсихології, символічного інтеракціонізму, фрейдизму;

історія окремих розділів психологічного знання — когнітивної психології, нейропсихології, теорії діяльності, психології релігії, психології творчості, політичної психології і т. п.;

хроніка наукового життя; внесок учених у розвиток психологічної науки.

Складовою історії психології є історіографія психології— сукупність досліджень, об'єктом яких і є історія психології. Вона ставить своїм завданням дослідити минуле з метою висвітлення загальної теорії розвитку психологічних ідей, розкриття умов і причин цього розвитку, закономірностей і механізмів одержання нового знання про психічну реальність, взаємодії науки та соціальної практики.

На початку XX ст. відомий німецький психолог Г. Еббінгауз почав одну із своїх книг афоризмом: «Психологія має довге минуле і коротку історію». Це ж стосується й історії психології як напряму досліджень. Хоча біля її колиски стояв ще Арістотель, котрий написав перший огляд попередніх уявлень про душу, загострений інтерес до минулого виник лише в XX ст. Так, на початку століття, в період різкої критики поглядів на предмет і методи психології, що панували до цього, зароджуються психоаналіз, біхевіоризм, геш-тальтизм (М. Діссор, О. Клемм).

На межі 30-х років, коли розпалися головні школи попереднього періоду, робляться спроби синтезувати ідеї різних напрямів (/. Флю-гель, Т. Хелдбреді, Ч. Спірман). У 60— 70-х роках виникає нова хвиля історико-психологічних досліджень, викликана науково-технічною революцією. Вона поставила на порядок денний кількісні, якісні й структурні зміни в науковій діяльності, в тому числі у сфері вивчення людини, її поведінки й особистісних властивостей (М. Хе-нле, Я. Янес, Я. Силіван, І. Кантор, Д. Клейн, Р. Ландін, М. Рахлін).

У 80— 90-ті роки з'являються фундаментальні праці зарубіжних і вітчизняних авторів, в яких ставиться завдання створити загальну теорію розвитку психологічних ідей, розкрити умови й причини цього розвитку (соціокультурні й особистісні), закономірності і механізми одержання нового знання про психічну реальність, взаємодію науки і соціальної практики. Серед численних досліджень варто виділити праці таких зарубіжних авторів, як «Історія і системи психології» Ф. Бреннана, «Історія західної психології» Д. Мюррея, «Форми психологічного знання» Дж. Ноттермана, «Історія психології» Т. Лехейя, «Історія психології» М. Г. Ярошевського; в Україні — фундаментальні праці академіка В. А. Роменця з історії психології Стародавнього світу і Середніх віків (1983), епохи Відродження (1988), XVII століття (1990), епохи Просвітництва (1993).

Як і будь-яка інша наука, історія психології будується на фактах, на критичному аналізі особливої емпірії у вигляді реальних подій (відкриттів, помилок, теорій, суперечок тощо), які відбувалися в конкретну епоху. Достовірне конструювання цих подій, їх опис — необхідний грунт історичного дослідження. Від опису картин того, чого вже немає, до пошуку механізмів, дія яких привела до результатів, що записані в пам'яті науки, — такий шлях пошуку ключових, значущих думок. Тільки тоді, коли історичне дослідження виявить, як були досягнуті ці результати, завдяки чому виникло нове знання, воно набуває статусу наукового.

У сучасних умовах актуальними питаннями досліджень історії психології є такі: предмет і принципи історико-психологічного дослідження та його логіка; психологія в Україні та її зв'язок із всесвітньою історією психології; проблеми періодизації, рушійних сил розвитку психологічних знань; зв'язок історії психології з історичною психологією та ін.

Історична психологія. Предметом історичної психології є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи (В. Вундпі); специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; закономірності соціогенезу вищих психічних функцій у їхньому загальному історичному розвитку; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях.

Питання історичного розвитку психіки переважно розглядаються у зв'язку із вирішенням загальних дослідницьких завдань. Помітними в цьому напрямі стали окремі положення О. Р, Лурії (1974), Л. С. Виготпського (1968), С. Л. Рубинштейна (1957), А. В. Брушлін-ського (1968), П. Тульвісте (1988). Проте історична психологія як самостійна наука робить лише перші кроки.

Одним із актуальних завдань сьогодення є дослідження процесу міжнаціонального спілкування і відносин, що складаються в процесі такого спілкування. Етносоціологічні матеріали показують, що етнічне довкілля значною мірою визначає характер повсякденних психологічних уявлень, які є важливими механізмами регуляції поведінки особистості.

Етнопсихологія. Етнопсихологія являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової психології всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації).

Завдання створення спеціальної дисципліни — «психології народів» — було проголошене вже в 1860 р. М. Лацарусом і X. Штейн-талем, які визначали «народний дух» як особливе, замкнене утворення, що знаходить свій вияв у психологічній схожості індивідів, котрі належать до окремої нації, а водночас і свідомість, зміст якої може бути розкритий шляхом порівняльного вивчення мови, міфології, моралі й культури.

На початку XX ст. ці ідеї дістали розвиток і часткову реалізацію в «психології народів» В, Вундта.

У сучасній етнопсихології можна виділити декілька самостійних напрямів:

1) порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, когнітивних процесів, світосприймальних настанов, ментальності;

2) культурологічні дослідження, спрямовані на виявлення особливостей символічного світу і ціннісних орієнтацій народної культури, нерозривно пов'язаних з відповідними розділами етнографії, фольклористики і т. п.;

3) вивчення етнічної свідомості й самосвідомості, міжгрупових стосунків;

4) дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей.

У сучасних умовах особлива увага в етнопсихології надається вивченню психологічних причин етнічних конфліктів, пошуку ефективних шляхів для їх вирішення, а також виявлення джерел зростання національної самосвідомості, розвитку її в різному соціальному й національному середовищі.

Психологія культури. Психологія культури — галузь науки, яка вивчає механізми процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб'єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes