Вплив соціального оточення на духовний розвиток, Детальна інформація

Отже, осмислення проблеми національно-культурного відродження є важливим чинником духовного розвитку особистості, повернення її до випробуваних історичних часом критеріїв культурних цінностей. На практиці вона знаходить свій вияв у феномені неповноти національної культури. Якщо в попередні епохи від національного ґрунту відривалась інтелігенція, то тепер від нього відриваються багатомільйонні маси народу. [9]

Та загалом на відродження національного духовного життя, позитивно впливають нові освітні заклади, поліпшення мовної ситуації, мистецтва і культури. Якщо люди справді хочуть, щоб культура у нашому суспільстві відігравала роль духовного каталізатора національного відродження суспільства і нашої держави в цілому, то передусім потрібно терпляче й тактовно ставитись до установлених регіональних та національних традицій, не навішуючи образливих ярликів та звинувачень суспільству. Звичайно також оволодіння населенням рідною мовою ж також найважливішою умовою формування та розвитку духовних цінностей в нашій країні. Тому йдучи до сучасної цивілізації ми втратили чимало з того, що було органічною складовою культури попередніх поколінь. [15]

На зламі століть відбувається докорінні ломка цивілізаційних основ життєустрою, яка принципово впливає на онтологічну ситуацію. Один із векторів цього прогресу – зростання ролі людини як творця соціального світу і як архітектора свого індивідуального життєвого проекту. То ж дослідження цих проблем стосовно до нашої дійсності, ускладнені тим, що українське суспільство, яке стало на шлях в демократичне, цивілізаційне, перебуває нині у стані глибокої кризи, яка охопила всі структури і відбивається на психології та ціннісних орієнтаціях всіх груп, прошарків, окремих людей нашої країни.

Соціальна нестабільність, відсутність соціальної перспективи, невпевненість у завтрашньому дні, втрата значною частиною населення довіри до інститутів влади, віри у можливості своєї країни – все це духовно і морально деморалізує людей, особливо згубно впливає це на молоде покоління. Ця тенденція, неминуча при незбалансованості руйнівних і творчих процесів у перехідному суспільстві, посилюватиметься за умови поглиблення кризових явищ у ньому. Однак іншим полюсом кризової ситуації є процес визрівання нового, утвердження прогресивних форм життя. І чим динамічніше і конструктивніше розгортається цей процес, тим ймовірніша можливість уникнути катастрофічного повороту подій і вийти із глухого кута. [12]

Отже, в умовах трансформації українського суспільства здійснюються пошуки форм і сфер самореалізації сутнісних сил індивідів, які зорієнтовані на особистий вибір, особисту відповідальність. Ці нові ціннісні орієнтири активніше засвоюються молодими людьми. Зміни в українському суспільстві торкнулися глибинних пластів суспільної психології, актуалізували проблему життєвих цінностей людей, особливо підростаючого покоління. Такий стан, за якого люди втрачаються орієнтири життя і страждають від почуття втрати смислу життя й спустошеності, дехто з дослідників, зокрема В.Франкл, назвали екзистенційним вакуумом.

У процесі життєтворчості, подолання кризових явищ зростає роль школи, яка покликана допомогти дитині знайти смисл життя, створивши для цього повноцінні умови для її фізичного, інтелектуального, духовного розвитку і саморозвитку. То ж людське життя під кутом зору суб’єктивних, активнотворчих засад виступає як проблема творчого життя особистості, її духовного світу, світогляду, мети та сенсу життя.

Отже, життєдіяльність – особлива форма творчого виявлення людини, йдеться про активне і свідоме творення людиною самої себе за умов не простих соціально-політичних і економічних обставин. Зріле, моральне і духовне життя означає володіння етичною теорією в людських формах, моральне самовизначення обґрунтування поведінки, культивування загальнолюдських цінностей, адекватність оцінки моральних наслідків своїх вчинків і дій, вміння будувати реальні відносини допомоги, любові, захисту іншої людини. [14]

Суспільний устрій – як основа життєдіяльності особистості

У трансформаційному періоді соціально-економічного, політичного, духовно-морального життя молоді в Україні, на етапі розбудови держави, але з кризовими явищами "розладнання" суспільної свідомості, заниження моральності певної частини соціуму, кризи людського духу, втрати смисложиттєвих цінностей, виникає багато запитань, чому нині відбувається занепад духовності людства? Чому втрачається стабільність і як духовний світ пов’язаний з матеріальним?

Нині відбувається радикальна зміна пріоритетів у структурі системи цінностей усього людства, та розпадається почуттєва система, самознищується, народжуючи із своїх надр культуру нового циклу із цінністю надчуттєвої реальності – через Бога, душу, моральний закон. [19]

Сучасна молоді має виконати особливу місію – гідно перейти з епохи раціоналізму до епохи духовності з пріоритетом духовного над матеріальним, подолати кризу людини, бо духовно-матеріальна проблема породжує великі труднощі і негативно відбивається на житті суспільства, природи, призводить до планування егоїзму в політиці, нестримного прагнення до влади й збагачення, панування техносфери над ноосферою.

Отож, людина на стику епох виявилася не здатною подолати усілякі кризи життя, а тому загострився інтерес до людини духовної, "ноосферної", така людина по-другому ставиться до проблем, усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи людства. [3]

Новий етап духовного розвитку дарує людині стійкий смисл існування. Як вважають більшість вітчизняних та зарубіжних дослідників без культу духовності людство загине. По чуті, духовність – це спосіб розбудови особистості, це зустріч із самим собою, своєю душею, внутрішнім "Я". Це вихід до вищих ціннісних інстанцій формування, конструювання особистості та менталітету. Це провідний фактор смислової гармонізації, поєднання образу світу з моральними законами.

Отже, духовність людини є способом включення її в ноосферу на основі колективної енергії, яка перебуває поза окремими людським тілом і справляє безпосередній вплив на долю історії людства, поведінку окремих особистостей і розвиток планети загалом. Людина економічна у часи формування ринкової економіки України з її моральним нігілізмом, приземленим прагматизмом – не може стати щасливо, навіть казково розбагатівши. Така особистість неминуче рано чи пізно, зіткнеться з породженим нею світом злоби, агресії, ненависті, сумнівів, заздрості, образи, страху, горя, страждання та інших стресів.

Духовна криза нашого суспільства є нездатністю зробити наступний крок у своєму розвиткові, що виявляється зокрема у дезорієнтації та спустошенні. [14]

Аналізуючи всі критичні моменти людства та катаклізми суспільства, можна зробити висновок, що це все симптоми одного фундаментального краху. Ми стикаємося не просто з політичними, технічними та економічними проблемами – це проблеми віддзеркалення емоційного, морального та духовного стану сучасного людства. Серед самих руйнівних аспектів людської психіки першим треба назвати злобну агресивність, ненаситне придбання. Руйнівні та саморуйнівні елементи нашого стану речей, безпосередньо віддзеркалюють відчуження сучасного людства від самого себе, від духовного життя і духовних цінностей. [19]

В нашому суспільстві все частіше спостерігається заниження людської сутності, низька планка суттєвої визначеності людини – і це є головною перепоною на шляху придбання свободи духу і почуття людської гідності. Усвідомлення своєї повної залежності від суспільного організму формує рабську психологію. Врахування традиційної культури при аналізі соціальних відносин означає визнання, передусім, що соціальні відносини визначаються не тільки існуючими співвідношеннями сил, але й накопичення підчас історичного прогресу цінностей, зразків поведінки, духовних переживань, які передаються в межах культури. Через гіперболізацію колективістської основи постраждали і страждають морально й духовно і індивіди, і суспільство..

Отже, людина – соціокультурна істота. Її духовно-психологічні характеристики усвідомлюються, як складова особи, тому будь-які спроби держави змінити національно-етнічні характеристики сприймаються болісно і негативно. Самі високі прояви мистецтва і науки, що складаються духовне багатство країни повинні знаходитись під захистом влади. Успіх соціальних реформ, що проводяться у нашій державі, багато в чому залежить від визнання всіма цінностей, норм і правил суспільного життя. Тому відмовлення від традиційної організуючої ролі, яка ю забезпечила б не тільки цілісність країни , але й духовний розвиток народів, може призвести до розпаду суспільства, до втрати ним історичної і культурної ідентичності. [4]

Можна з впевненістю сказати, що люди відіграють важливу роль через свою колективну взаємодію в створені соціальних умов, які впливають на направленість та якість їх життя. Одною із запорук повноцінного життя в соціумі є зрілість людини. Зрілість розуміється як вища, в даних історичних умовах, міра розвитку відносин особистості. Вона узагальнює самі суттєві характеристики життя людини; багату внутрішню культурну основу відносин; творчу духовно-практичну активність з широким діапазоном соціальної дії; неперервний поступовий розвиток життєвих відносин, підвищене самопізнання. Потенційно зріла якість відносин досягається в сучасному суспільстві для кожної особистості незалежно від її соціально-політичної, національної та професійної приналежності.

Сутність та якісна ієрархія життєвих відносин різних індивідів, як правило, представляються історичними особливостями, типовістю зв’язку зовнішньосоціального та внутрішньоособистісного умов життєдіяльності особистості. [1]

Основним змістом перспективного шляху розвитку нашого суспільства (демократична упорядкованість соціально-економічного життя, гарантія необхідних прав людини, досягнення нею свободи ціннісного вибору), являється багатство вихідних суспільних передумов індивідуального розвитку. При цьому дійсна відносна нерівномірність здійснення цих передумов всередині різних соціальних груп. Є багато відмінностей в індивідуальній активності, в творчій вагомості духовних, предметних, соціальних досягнень індивідів.

Можливо об’єктивні перепони в розвитку життєвих відносин не являються принципово неподоланними для особистості.

В суспільстві, що розвивається культурно, економічно, поглиблюючись демократично, гуманістичні зв’язки між людьми, необхідно і можливо протистояти особистості соціальному неблагополуччю.

Тут індивідуальне протистояння не являється для особистості самоціллю. Для неї пристояти означає бути вільною в допомозі другим людям, бути самостійним у своєму житті. Тоді об’єктивні заборони в особистісному розвитку стають для людей просто обставинами, які вони можуть поміняти.

Зв’язки об’єктивно-суб’єктивного, зовнішньо-внутрішнього, що визначаються загальну кількість життєвих відносин особистості, можна представити в таких формах:

В умовах соціального благополуччя особистість:

активно реалізує і будує нові можливості саморозвитку та розвитку інших людей;

частково стихійно відтворюють позитивний суспільний зміст.

В соціально-неблагополучних умовах особистість:

займає позицію "вище особистісного", самостійно звертає до себе суспільні засоби високого індивідуального розвитку;