Життя та творчість
Володимира Кириловича Винниченка
План:
Життєвий шлях Володимира Винниченка
Навчання та початок політичної діяльності
Винниченко-політик в боротьбі за вільну Україну
Життя та творчість за кордонами рідної України
Рання проза Володимира Винниченка (1902-1907)
“І відкіля ти взявся у нас такий?”
На позвах з традицією: анатомія бунту (“Повія”, “Народний діяч”, “Сила і краса”)
Боротьба генерацій і антрепренер Гаркун-Задунайський
Контрасти і метаморфози “смутного” часу (“Суд”, “Контрасти”)
Психологія натовпу (“Салдатики!”, “Студент”)
Життєвий шлях Володимира Винниченка
Навчання та початок політичної діяльності
Народився Володимир Кирилович Винниченко 16 липня за старим стилем 1880 р. у селянській родині в селі Веселий Кут Єлісаветградського повіту на Херсонщині (тепер – Григорівка Кіровоградська область); навчався у сільській початковій народній школі, згодом у Єлісаветградській чоловічій класичній гімназії, та не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. Наймитував у поміщиків; йому судилося зазнати того, що й іншим селянам-бідарям, заробітчанам, – жорстоку експлуатацію, приниження людської гідності, голод, духовну сліпоту й відчай, що вибухає сліпою помстою.
У Златополі В. Винниченко екстернатом складає іспити за середню школу і з 1900 року стає студентом юридичного факультету Київського університету. Уже 21-річним бачимо його серед активістів української соціал-демократії. Спочатку він входить до складу Революційної Української Партії (РУП), заснованої в Харкові 11 лютого 1900 р. У жовтні 1905 р. РУП реорганізувалася в УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія) – і Винниченко став одним з її лідерів.
Програма УСДРП передбачала ліквідацію самодержавства і встановлення демократичного ладу в Росії, ліквідацію залишків феодалізму в соціально-економічній сфері, право націй на самовизначення, запровадження свободи слова, друку, маніфестацій тощо. Своїми програмовими положеннями УСДРП була пов’язана як з РСДРП, так і з рештою українських партій. Але цікаво, що і з тими, і з тими вона перебувала у… стані постійного конфлікту. За словами історика, “якщо у першому випадку “агресором” виступали російські соціал-демократи, котрі припускали можливість існування будь-якої національної соціал-демократії, крім української; то в іншому – саме УСДРП виступила ініціатором роздмухування “класової боротьби” всередині українства”.
Щодо Володимира Винниченка ця загальна ситуація доповнювалася деякими суттєвими відтінками, що про них точно сказав Євген Чикаленко, – він дуже добре знав вдачу свого “хрещеника”: хоч Винниченко і належав до соціалістичної партії, писав Є. Чикаленко, проте “я вважаю, що по вдачі своїй він швидше анархіст”.
Чикаленко мав на увазі імпульсивну, амбіційну, затяту натуру Винниченка, у якому постійно жив той дух противенства, який ще з гімназійних часів створював йому репутацію enfant terrible (жахливої дитини), а пізніше – вічного порушника правил”. У політиці, літературі, просто в повсякденні. “Натура – як у тура”, – зауважив в одному з листів Є. Чикаленко і мав, звичайно, рацію.
Винниченко-політик в боротьбі за вільну Україну
4 лютого 1902 р. Володимира Винниченка вперше заарештували. Після кількох місяців перебування в Лук’янівській тюрмі його випустили, але з університету виключили, в Києві жити заборонили, а невдовзі забрали на військову службу в 5-му саперному батальйоні (“автопортрет” Винниченка тієї пори знаходимо в його “армійському” оповіданні “Боротьба”).
Відтоді письменник не припиняє політичної діяльності. Тому вирушає на Полтавщину, де продовжує революційну агітацію. Врешті решт його забирають у солдати. У війську юнак і далі веде пропагандистську роботу, налагоджує зв’язки з революційною молоддю поза казармами. Все це мало б закінчитися новим арештом, але Винниченко не став його чекати і 1-го лютого 1903 р. втік із війська, подавшись за кордон, у Галичину. Там він співпрацює у газетах РУПу, пише брошури й листівки, переправляючи їх разом з іншою нелегальною літературою на Наддніпрянщину. Нелегально переходить кілька разів кордон із забороненою революційною літературою, та потрапляє до рук жандармів. Пригадали йому тут і дезертирство з армії – та на півтора року ув’язнили в камеру-одиночку Київської Лук’янівської в’язниці та в “дисциплінарний батальйон”.Тепер його ув’язнення розтягнеться аж до революційних подій 1905-го.
Коли революційне піднесення пішло на спад, Володимира Винниченка арештували втретє. Сталося це восени 1906 р. І знову – Лук’янівка, яка ставала для нього другою “домівкою”. У “третій політичній” Лук’янівської тюрми разом з Винниченком чекали наслідків слідства А. Жук, В. Степанківський, С. Єфремов. “Нас обвинувачувано в “українській змові”, осередком якої мала б бути редакція “Громадської думки”, – згадував згодом В. Степанківський. – Там, на Лук’янівці, аби не гаяти час, Винниченко і я взялися студіювати англійську мову, Єфремов же студіював французьку… Десь під кінець квітня або радше на початку травня 1907 року приятелі Єфремова розстаралися й вибрали його на поруки. Опісля незабаром вийшов на волю й Винниченко – під заставу 500 карбованців, що заставив за нього Чикаленко. Виходячи, Винниченко обіцяв мені, що вибере й мене, та й справді зробив це за якийсь, може, тиждень… Нам суд було призначено на 12 жовтня того ж таки 1907 року”.
У день, коли мав відбутися суд, Винниченко і В. Степанківський перейшли австрійський кордон. Потяглися роки життя в еміграції… Завершувався цілий період у політичній і літературній біографії Володимира Винниченка…
Володимир Винниченко проживає в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. Для політичної роботи приїздить нелегально в Україну, а в 1914-1917 рр. Переховується від поліції як на батьківщині, так і в Москві, співробітничає в журналі “Украинская жизнь”.
Перші його твори – поема “Повія” та оповідання “Народний діяч”, написані 1901 р. Першим же твором, що з’явився друком на сторінках “Киевской старины” 1902-го, була повість “Сила і краса” (згодом прибирає назву “Краса і сила”). Пише багато, друкується часто, молодим прозаїком цікавляться відомі літератори, популярні журнали й видавництва. Пам’ятався його лист “О морали господствующих и о морали угнетённых” (1911), в якому революціонер і письменник писав: “Я искренне и горячо протестовал против социальных несправедливостей, во имя этого протеста шёл в тюрьму, готов был идти на смерть (!!!) за торжество своих политических и социальных убеждений”.
Письменника глибоко вражає хворобливе, патологічне, егоцентричне в людині, незважаючи на те, до якого світу – буржуазного чи пролетарського – вона належить. Він із тривогою спостерігає наростання таких суспільних настроїв і переживань, які сприяють формуванню здеморалізованих, одержимих ідеєю насильства в здобутті влади, спраглих до помсти фанатиків у подобі гордих “надлюдей”, які готові в ім’я досягнення мети підкорити й партійних і безпартійних, добрих і злих, чесних і моральних (драма “Щаблі життя”, романи “Чесність з тобою”, “Рівновага”, “По-свій”, “Божки”, “Хочу”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”).
Що лишається їм, цим “нічним метеликам”, які в пориванні до революційних ідеалів обпекли чисті крильця, як не одягати а себе маску бездумності й моральної вседозволеності?
Ідейний і моральний розклад буржуазного суспільства, яке “поглинає” душі недавніх ідеалістів, обурює письменника, бо на його очах деморалізується українське суспільство, відкриває своє справжнє обличчя легендарний революціонер-підпільник, великодержавний шовінізм торжествує перемогу над українським національним відродженням (роман “Хочу”). Тому так дратівливо зреагував В. Ленін у листі до Інесси Арманд на роман В. Винниченка “Заповіт батьків”, бо не міг сприйняти безжалісного розвінчання моральної деградації соціалістів-революціонерів. Згодом, у період національних змагань 1917- 1920 рр., він з болем переконається, у яку морально-психологічну прірву може “кидати” людину політика.
|
Скачати "Реферат на тему Життя та творчість Володимира Винниченка"
