Стабілізація споживчого ринку, Детальна інформація

Про деформації, які виникають у цьому зв'язку на місцях, говорити не доводиться. Зрозуміло, що переваги ринкової економіки, широкої конкуренції, вільної торгівлі самі по собі не виникають. Тут як ніколи, особливо на початковому рівні, потрібні ви-важена технічна політика; держави, створення власної нормативної бази, яка б сприяла зростанню конкурентоздатної вітчизняної продукції і захища-ла б як товаровиробника, так і споживача.

Спід було б опрацювати перспективний план стандартизації, перш за все підвищення якості, конкурентоспроможності, а також програму створення експортно-ліквідної продукції вітчизняного виробництва в рамках СНД, гармонізованої діяльності по обмеженню доступу на цей ринок товарів сумнівного походження. Конче потрібно розпочати правове виховання товаровиробників та населення щодо якості, а також інформаційний захист наших людей з цих питань.

Але не меншою, а можливо навіть більшою проблемою сьогодні є сертифікація, перевірка продукції на її відповідність вимогам стандартів. Причому, якщо стандартизація є суттєвим важелем економічної політики держави в сфері вітчизняного виробництва, то сертифікація, крім цього, є надзвичайно ефективним механізмом захисту інтересів виробника і споживача. Адже саме вона оберігає вітчизняний ринок від експансії іноземних товарів, які не відповідають вимогам національного законодавства, а також відкриває дорогу нашим товаровиробникам на зовнішні ринки. До речі, вже перші зарубіжні кроки вітчизняних товарови-робників засвідчили, що цього не можна досягти без чіткого дотримання вимог міжнародних стандартів системи якості IS0 9000.

При цьому варто наголосити: проблема сертифікації потребує системного, загально-державного розв'язання, і головним ідеологом та організатором тут повинен бути Держстандарт з широким залученням своїх органів в областях. Звичайно, в цьому напрямку ним вже зроблено багато. Але повсякденні життєві реалії нашого товаровиробника,а ще більше споживача, їх безпорадність, о багато в чому просте нерозуміння правил конкуренції вимагають більш потужних дій не з галузевою, а виключно з територіальною орієнтацією.

Зрозуміло, що у регіонів України є помітні відмінності за природними ресурсами, галузевою структурою економіки, демографічним та трудоресурсним потенціалом тощо. Це обумовлює диференційовану державну політику у сферах товаровиробництва і споживання.

Дійсність змушує концентрувати ресурси для підтримки життєздатності регіонів розроблені та розробляються проекти програм по Карпатському регіону, Поліссю, Поділлю, Українському При-чорномор'ю та Придніпров'ю, схвалено комплексну програму стабілізації соціально-економічного становища м.Севастополя на 1996-2000 роки.

Відповідно до Закону України ''Про загальні засади створення функціонування спеціаль-них (вільних) економічних зон (ВЕЗ) опрацьовуються проекти щодо створення таких зон

'Закарпаття', 'Ковель-Інтер-порт" (Волинська область), 'Азовія' (м.Маріуполь),''Порто-Франко' (м.Одеса),-'Ман-гонарі' (м.Севастополь), 'Мостиська', "Жовква, 'Яворів'' (Львівська область). Створено нормативно-правову, базу північно кримської експериментальної економічної зони Сиваш'. У рамках регіональної політики, як і для держави в цілому, це життєво необхідно. Але, на жаль, ми повторюємо помилки, коли виробництво утворювалося заради виробництва, економіка заради економіки. От і виходить, що діяльність виробників та торгівельної сфери знову й знову будується на жорсткому нав'язуванні споживачам договірних умов відносно якості товарів і ціни. Розвиток ринкових відносин супроводжується різким зростанням комерційного ризику споживача щодо дійсних якостей товарів чи послуг, їх безпеки для здоров'я, гарантійного та післягарантійного обслуговування. Відома біблейська мудрість: 'Якщо сліпий поведе сліпого, то обидва впадуть в яму'.

Щоб такого не сталося, необхідне енергійне втручання держави. За нових умов, як це доведено світовим досвідом, підприємство чи підприємець повинні органічно вписуватися у загальнолюдську діяльність. Отримавши широкі правові повноваження влада повинна подбати про механізм виконання своїх функцій та створення впливових за-собів забезпечення прав споживачів, розробити єдину методику аналізу та прогнозу-вання і соціально-економічного розвитку регіонів, чіткіше визначити в нормативних документах поняття "координація діяльності","узгодження дій" тощо, враховувати, що кінцеву відповідальність за результати прийнятих рішень насамперед несуть місцеві органи виконавчої влади. Другим злободенним питанням, яке потрібно вирішувати, є підвищення якості вітчизняної продукції та отримання інтервенції неякісних і небезпечних товарів та послуг іноземного виробництва.

’

AE

E

E

I

\x00D0

O

:

>

J

.

0

2

6

8

:

<

нашу економіку, підриває довір'я людей до продукції вітчизняних товаровиробників. У результаті більшість підприємств або працює не на повну потужність, або взагалі простоює. А це ж наші робочі місця, наші зарплати, пенсії, інші соціальні блага.

Держава починається із добробуту споживача. Тому питанням номер один державної політики має бути здоров'я, довголіття, якісні та доступні для всіх продукти і товари, нормальна робота транспорту, житлово-комунальні умови, медичні та інші послуги - все те, чим живуть мільйони українських громадян-споживачів кожний день. Починаючи з Конституції, у всіх законах має бути закладений принцип верховенства інтересів споживачів над інтересами окремих політичних партій, корпоративних і рун та рухів, принцип недопустимості перекладання на споживачів збитків від невдалого державного управління чи від ризику комерційної діяльності.

Вихід з такого становища очевидний. По-перше, слід негайно запровадити схему подвійного підпорядкування територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, які працюють для захисту прав споживачів.

По-друге, необхідно .збільшити чисельність апарату обласного управління з Питань захисту прав споживачів для запровадження відповідних посад у райдержадміністраціях та міськвиконкомах, які б виконували методичні та організаційні функції безпосередньо на місцях. Враховуючи обмеженість бюджетних коштів, їх можна було б утримувати в штатах місцевих рад, або за рахунок відрахувань рід економічних санкцій до порушників законодавства.