Світові інтеграційні процеси, Детальна інформація

Особливості інтеграції України.

На сьогодні ефективна інтеграція України до світового економічного простору є нагальним завданням розбудови державності та економіки, але для того, щоб цей процес дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити деякі особливості інтеграції України.

По-перше, Україна ще не визначилась повною мірою з основними напрямами і механізмом структурної перебудови економіки критерії якої повинні вироблятися з врахуванням особливостей розвитку світової системи госодарювання а також реальних можливостей і напрямів інтегрування до неї України. По-друге, дуже гостро стоять питання як безпеки у сфері зовнішньоекономічних відносин, так і взагалі економічної безпеки, які необхідно вирішувати з позицій активного конкурентного протистояння на світовому ринку. По-третє, існують певні суперечності регіонального характеру, усунення яких можливе тільки на довгострокових договірних засадах шляхом активного включення до інтеграційних процесів з визначенням глобальних національних пріоритетів та їх збалансуванням з іншими, що існують у світовому економічному просторі. По-четверте, спроби активного спілкування та діалогу з міжнародними фінансовими інститутами - як гарантами входження України до світового ринку і оновлення економіки - поки що спричиняють неадекватну реакцію широких кіл української громадськості, оскільки досі не визначено чітко орієнтири нашої держави ні в розвитку її внутрішньої економіки, ні в пошуках її майбутнього місця в світовому господарстві.

Особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань наступні: відсутність досвіду державності, нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів, нерозвиненість ринкових відносин, інерція погіршення економічного стану, запас соціальної витримки населення, який виснажується, розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня, конкурентність щодо аналогічних інтересів країн східної Європи та негативний досвід в рамках СРСР і РЕВ.

Україна як суверенна держава поки що винятково несуттєво впливає на МРТ та інтеграційні процеси, що відбуваються в світовій економіці, залишаючись протягом довгого часу осторонь головних світогосподарських процесів.Наприкінці двадцятого століття,коли було відкинуто багаточисельні ідеологічні догми, Україна лише почала знімати з себе ті пути, котрі заважали їй приймати активну участь в сучаних процесах інтеграції та глобалізації. Перебуваючи в центрі Європи, поряд з державами активно перебудовуючими свої економінки, Україна помітно відстала та не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх господарствах.Приймаючи до уваги ресурси та географічне положення України, а також конкретні умови, котрі створює світова економіка кожній державі, Украхна повинна знати вій шлях повного переходу до ринковой економіки та прискорення структурних перетворень з метою посилення своєї ролі в світовій економіці. Україні як суверенна держава посут робить лише перші кроки на світовій арені. В цих умовах належить вирішити велику кількість принципово важливих проблем переходячи до економіки відкритого типу за короткий проміжок часу.Помилки на цьому шляху можуть рпизвести до того, що зовнішня конкуренція стане не сприятливим а руйнучим фактором украйнськой економіки.Вся логіка розвитку Украіни наприкінці 90-х років та перспективи на найбижчі десятиліття підказують необхіднсть балансувння відносин з Заходом, де вона граничить з ЄС та на сході з Росією та іншими країнами СНГ.як показує практика глобалізації все більше набрає сили процес регіоналізації світового економічного простору. Для Украіни налагодження ефективни та достойних її потенціалу зв’язків з Європейським Союзом є однією з приорітетних задач.Договір про партнерство та співробітництво між Украіною та ЄС було підписано 14.06.94, але на його ратифікацію усіма членами ЕС пішл майже 4 роки.З 1.03.98 цей договіп набув сили , з цього моменту для України відкрилися нові можливості для виходу на ринки країн-членів EU з відчизняною продукцією.Однак договір також ставить перед державою задачу подальшої реструктирізації економіки, зміни механізму співробітництва з Союзом та підготовки правовоо поля, котре забезпечить реалізацію цій угоди. Україні ще багато належить зробити, щоб досягти бажаного рівня.Однак в відповідності до угоди про партнерство України та EU з 1998 р. започатковані практичні приготування щодо формування між ними зони вільної торгівлі.

Значною проблемою є перспективи економічних відносин з країнами СНД та особливо Росією. Йснуючий раніше єдиний народогосподарський комплекс, в якому Україна була переферією, сьогодні сприймається критично. СНД був першим інтеграційним об’’днанням до якого вона потрапила практично з легалізацією своєї незалежності.Перший період перебування нашой держави в СНД (приблизно 1991-1994 рр.) умовно можна назвати "адаптаційним", він супроводжувався дискусіями про те, чи бути Україні справді незалежною державою.Проте одним з головним програшем національної політики того сасу було те, що Украйні не вдалося відшкодівати за рахунок виходу на нові ринки збитки від втрат російських, пострадянських ринків товарів та сировини. Другий період, в який з найбільшою силою почала реалізовуватись нова тактика української політики в СНД обіймає приблизно 1994-1997 рр. Виходячи з того, що Україна в СНД не може покладатися на його керівні органи та основні інституції з тим, щоб належним чином захищати свої національні інтереси, українські політики проголосили, що найкращим засобом проти російського домінування в стосунках між країнами СНД може бути тактика двосторонніх стосунків між колишніми республіками СРСР. Але українські відносини з країнами СНД у цілому не змогли вийти за межі дипломатичного розслідування та дилетантських інновацій. Досвід показує,що у взаємовідносинах з країнами СНД сьогодні неможливо будувати будь-яку однорідну систему відносин.

Договір про створення економічного союзу СНД від 24.09.93 ставив завдання послідовного та узгодженого економічного зближення колишніх радянських республік через створення системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також узгодження бюджетної, грошово-кредитної та податкової політики. На базі договору було підписано велику кількість угод, які в подальшому не змогли бути реалізовані, оскільки не відповідали новим національним законодавчим актам молодих держав.

Після укладення договору про створення Економічного Союзу було складено план інтеграційного розвитку, в межах якого передбачалось створення Платіжного та Митного союзів країн СНД. Але через виникнення проблем в сфері платіжно-розрахункових та митних відносин повноцінної реалізації цієї ідеї досягнуто не було. Неспроможність та неможливість реалізувати інтеграційні плани в межах СНД пояснювались не тільки внутрішніми труднощами кожної з держав СНД, але й недостатньою обгрунтованістю та розробкою самих концепцій нових механізмів. В зв’язку з цим відносини України з країнами СНД протягом 90-х років базувались на двохсторонніх торгово-економічних відносинах.для України її майбутнє, в першу чергу, пов’язано з відтворенням державності та оформленням загальнонаціональної ідеї.Молоді державі ще належить виробити стійку та динамічну модель економіки. Її політична система виключно тісно пов’язана з специфікою країн в межах Центральної, Східної та Південо-Східної Європи.

Європейський вибір України не має на увазі її однозначного тяготіння до Європи, передбачає створення системи взаємовідносин України в просторі Росія-Європа-Північна-Америка-Чорноморря-СНД.Саме ця система в глобальному контексті визначає набір стратегій та перспектив шляхів розвитку України в 21 столітті.

На першому місці в цій системі стоїть Росія. Після багатьох місяців роботи президенти двох країн 27 лютого 1998 р. підписали договір про економічне співробітництво до 2007 р. Договір передбачає координацію економічного та соціального розвитку обох країн, співробітництво в сфері торгівлі, створення стійкої та просторої бази для стратегічного партнерства в глобальному масштабі. Практично в обмін на признання Росією повного суверенітету та територіальної цілісності України вона в свою чергу відчинила двері для проникнення російського капіталу на українські ринки. Цей договір є яскравим прикладом компромісу задля руху вперед.

&

ти в практиці принципи вільної торговлі та сповідувати в зв’язку з цим відкритість економіки.

Отже не зважаючи на низку проблем Україна всеж таки досягла деяких результатів в процесі інтеграції до світової системи господарських зв’язків:

(Україні вдалося зберегти свій суверенітет від спокус втягнення в реінтеграційні процеси в СНД

(Україна врегулювала певним чином на політичному та правовому рівнях свої стосунки з Нато так і у східному напрямку з Росією.

( Україні вдалося стати членом Ради Європи, формалізувати взаємини з ЄС та увійти до низки перспективних регіональних інтеграційних утворень, таких як Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Черноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Україну розглядають як важливого партнера в новій системі три- та багатосторонніх відносин країн Центральної та Східної Європи.

III Шляхи інтеграції України та її інтеграційні орієнтири.

Проблеми

Україна не знаходиться осторонь тих процесів, що відбуваються в сучасному світі. Однак при уважному розгляді можемо виділити низку проблем в поступі України до інтеграційних структур, її відставання від країн з більш низьким рівнем соціально-економічного розвитку та внутрішньополітичної стабільності. Такі явища вимагають пильнішої уваги дослідників. Спонукають до пошуку причин розходження між євроцентристськими політичними деклараціями Української держави та реальним її місцем у структурах, які визначають зміст і основні напрями політичних, економічних та культурних процесів на Європейському обширі.

Перша і головна проблема, яка обумовлює підвищений інтерес науковців і громадськості до участі України в європейських інтеграційних об’єднаннях, полягає в тому, що зовнішньополітична діяльність України чітко обумовлена напрямом внутрішньополітичного розвитку нашої держави, відбиває суперечності, притаманні всьому українському суспільству. Відповідно роль і місце України в тих чи інших наддержавах,міждержавних об’єднаннях,що діють або починають діяти в Європі,визначатимуться передовсім внутрішнім становищем Української держави, її розвитком,її прагненнями та можливостями. І навпаки, активна чи пасивна роль України в європейських інтеграційних процесах може гальмувати чи прискорювати розвиток національної економіки, становлення основ громадянського суспільства, демократії в Україні. Відтак інтеграційна політика України є не чим іншим, як проекцією її державно-політичних прагнень на зовнішній світ, декларуванням нею своєї ролі серед народів Європи. Сьогоднішні реалії у взаємовідносинах України з світогосподарською сферою характеризується непідготовленістю її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва. Сучасній економіці нашої держави притаманний ряд негативних характеристик які виступають як фактори що зашкоджують інтеграції України, а саме:

( велика питома вага фізично та морально застарілого обладнання в складі основних виробничих фондів (понад 60%), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку економіки,і насамперед її базових галузей;

( диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних та кабельних виробах ;продукції текстильної,целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину, відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу,устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо;

( незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі, питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинутих країнах вона досягає 50-60%).

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації може призвести не лише до консервації, але й до негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше і швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;

підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економі ки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;

створення умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.

За умов кризового стану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України а також з урахуванням її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидно є етапність у проведенні нової економічної політики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема. На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу економіки з кризового стану. На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічної науково-технічної та інвестиційної діяльності. У відносно довгостроковій перспективі (третій етап) можливе створення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньозбалансованої та глибоко інтегрованої структури світового господарства. Отже необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку внутрішньоекономічних факторів.

Ступінь інтегрованості нашої держави в світові структури та об’єднання є об’єктивним критерієм трансформації українського суспільства, показником реального стану України, оцінкою дієздатності її еліти, ефективності тих політичних перетворень, які здійснюються у нас з 1991 року.

Друга проблема, яка впливає на інтеграційні орієнтири нашої держави – це проблема основних етнополітичних комплексів та фобій, що визначають або суттєво впливають на політику України. Перш за все, серед фобій, які стали стійким національним надбанням і супроводжують українську історію мало не від її початків, необхідно виокремити примару, або страх периферійності. Погранична межева геополітична роль України не лише наклала на її минувшину трагічний відбиток, а й сформувала в її еліти стійке прагнення позбутися окраїнної ролі. Україна відігравала роль периферії для багатьох традиційних центрів (найважливіші з них: Константинополь, Стамбул, Москва, Варшава, Відень і Берлін). На жаль і сьогодні в загальній європейській “системі координат” українське становище не зазнало принципових змін, змінилися лише центри. Тепер ми маємо справу з такими інтегрованими центрами впливу, як НАТО, ЄС, з одного боку, та СНД -з другого.