Світові інтеграційні процеси, Детальна інформація

Третя проблема, яка так само вимагає розв’язання чи чіткої позиції щодо її вирішення – це несформованість, внутрішня суперечливість мотивів інтеграційної поведінки української політичної еліти. Після перших років незалежності, після масового протверезіння щодо справжнього становища в Україні та в світі українська політична еліта досить активно намагається використати інтеграційні перспективи для стабілізації свого виняткового становища в державі, для легітимізації існуючого в Україні політичного “status-quo”, якщо не мобілізації на свою користь масової підтримки, то хоча б нейтралізації масових протестів. І в цьому відношенні інтеграції є надзвичайно засміченою пропогандистським фоном, заангажованою політичними спекуляціями,зведенням рахунків між різними політичними силами. Відповідно образ “ України майбутнього”, її місця в Європі та в світі досить чітко відрізняється саме внаслідок уявлень про те, кому,на яких умовах і як довго має належати вища політична влада в державі, а також якими - “європейськими” чи іншими засобами повинна вестися боротьба за контроль над державною владою.Останній чинник суттєво деформує наукове обговорення реальних здобутків, прорахунків і потенційних можливостей України відносно перспектив інтеграції в Європі.

Ще одна проблема, що стосується, можливо, глибинних шарів “колективного підсвідомого “ українського суспільства – це те, що можна назвати національним “комплексом покірного теляти”.

Наша держава тільки входить до системи світового господарства і від того, як цей процес проходитиме, залежить можливість дальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економікию Для того, щоб процес інтеграції України до світового економічного простору дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити і реалізувати кілька важливих вихідних положень. Вони повинні грунтуватись на: занні та прогнозуванні тенденцій в змінах зовнішньоекономічного середовища (системи світового господарства), в якому повинно функціонувати національне господарство України, а також прийнятті його внутрішнього економічного "регламенту"; чіткому усвідомленні необхідних - збалансованих з національними інтересами - трансформацій національного господартсва, які б змогли забезпечити ефективну взаємодію з світовим господарством на основі високого рівня конкурентоспроможності економіки.

Ще однією проблемою інтеграції України є те, що на восьмому році самостійності України, не існує, по суті, ні доктрини, ні виваженої зовнішньоекономічної політики нашої держави. Її зовнішньоекономічна політика - це, в основному, епізодична торгівля, навколо якої зконцентровано зусилля по її так званій "лібералізації". Але зовнішьноекономічна політика - то не тільки торгівля, не тільки інвестиційне та науково-технічне співробітництво, не тільки створення договірного простору і забезпечення національної економічної безпеки. Це - весь комплекс проблем, розв(язання яких націлене на органічне інтегрування національного господарства до системи світового господарства з метою максимізації своєї частки світового доходу. Існуючі концептуальні підходи до зовнішньоекономічної політики України - при всіх її позитивних аспектах - мають істотну ваду: в них фактично відсутня концепція та організаційні принципи досягнення стратегічних цілей. А саме це і становить стрижень зовнішньоекономічної політики з огляду на зміни, що не тільки сталися, й розвиваються у сфері міжнародних економічних відносин. Слід зазначити: саме орієнтація на глобальні зміни і тенденції, їх прогнозування у довгостроковому режимі, а також адекватна політика нашої держави можуть привести до позитивних змін у її становищі в світогосподарському просторі. Україна переходить до динамічної стратегії реформування економіки, дедалі більше активізуючи свою діяльність на світовій арені. У цьому зв(язку особливої актуальності набуває розробка не тільки стратегічних напрямів інтеграції нашої країни до світового господарства (зовнішньоекономічних орієнтирів і доктрини), але й стратегічних прийомів інтегрування, які б дозволили нарівні взаємодіяти з міжнародними економічними організаціями, іноземними партнерами та конкурентами, тим самим допомагаючи здійсненню внутрішніх економічних перетворень.

Не секрет, що зараз успіху досягає той, хто володіє найбільш високими технологіями і вміє запроваджувати їх у виробництво. Але досягення успіху неможливе без створення національної системи інновацій, яка формується на основі використання знань як виробничої сили, шляхом організації досліджень і забезпечення сприяння запровадженню інновацій. В період розгортання глобалізації багато країн об(єдналося на основі взаємовигідного обміну знаннями і технологіями з метою досягнення прогресу в світовій економіці. У випадку відсутності в уряду сформованої системи інновацій проведення політики вільної торгівлі може призвести до серйозних економічних втрат і, більш того, до застою та деградації. Науково-технічний потенціал і національна система інновацій в Україні, на думку спеціалістів, надають Українї значних переваг у конкурентній боротьбі. Цей потенціал і всі пов(язані з ним переваги слід активно залучати для реалізації стратегічних інтересів України і забезпечення довгострокової стабілізації економіки.

Перспективи інтеграції України та шляхи їх здійснення.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучасних умов функціонування національної економіки. Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у двох різноспрямованих векторах. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлена особливостями України як самостійного суб(єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого "позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори (рис 3).

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД, які в 1993 році підписали угоду про створення Економічного Союзу (Україна є його асоційованим членом). Головними цілями Економічного Союзу визначено: формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на осові ринкових відносин; забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб(єктів; реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань. Домовленості країн у межах Економічного Союзу СНД зорієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної торгівлі, митного та платіжного союзівю З 1994 року діє міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого увійшли віце-прем(єри країн-учасниць. Робочим органом МЕК є колегія з уповноваженими представниками з кожної країни. Зауважимо, що інтеграційні процеси в межах СНД розвиваються в умовах погіршення економічного стану країн-учасниць. Цю думку ілюструють дані нижченаведеній таблиці.

Економічні показники країн СНД в 1996 р. у співставленні з 1990 р.

ВВП Продукція промисловості Валова продукція сільського господарства Капітальні вкладення

Азербайджан 38 45 54 33

Вірменія 39 47 114 3

Білорусь 61 61 73 41

Грузія 20 17 26 21

Казахстан 45 48 54 20

Киргизстан 50 35 57 37

Молдова 39 44 66 14

Росія 62 50 67 30

Таджикистан ... 44 36 21

Туркменистан ... 65 76 193

Узбекистан 82 99,9 83 54

Україна 48 53 61 26

У середньому по СНД 58 48 64 32



Магістральним шляхом розвитку економіки України в ХХІ столітті стане створення економіки відкритого типу, тобто такої економіки, яка останнім часом здобула найбільшу кількість прихильників в світію Це, з одного боку, дозволить Україні стати зрозумілою країнам-партнерам і спілкуватися з ними однією мовою бізнеса, а з іншого - відкриє для ТНК шляхи до України.

В цілому, інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів та робочої сили. На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації науково-технічних і виробничих сферах різних галузей економіки. Передбачалося, зокрема, створити майже 40 українсько-російських промислово-фінансових груп. До перших 19 транснаціональних об(єднань планувалося залучити понад 150 акціонерних товариств, державних підприємств, банків, науково-дослідних інститутів ( 70 - від України і 80 - від Росії). З 1996 року повинні були функціонувати 7 промислово-фінансових груп, що створюються в авіаційній промисловості, сільгоспмашинобудуванні, металургії та суднобудуванні. Зрозуміло, що створення і особливо функціонування українсько-російських ПФГ багато в чому залежить від стикування принципових положень їх законодавчого регулювання на національному і міжнародному (двосторонньому) рівні. В цілому створення українсько-російських ПФГ є спробою сформувати відносно невелику кількість стабільних і конкурентоспроможних альянсів для каталізації диверсифікованих інвестиційних потоків у пріоритетні напрями промислово-економічного зростання.

На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координуючих структур ЄС при збереженні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавної розрахункової системи (на основі платіжної або клірингової угоди). Дез налагодження такого типу інтеграційних зв(язків Україна може втратити свої зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних науково-технічних та виробничих зв(язків. Існують різні варіанти інтеграційної поведінки України в межах СНД, де формуються як нові взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторіальні (галузеві), субрегіональні і інституціональні (наднаціональні) інтеграційні структури.

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв(язків в сфері міжнародної спеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з цими країнами стають субрегіональні угруповання. Значний вплив на розвиток такої інтеграції можуть справляти спеціальні вільні економічні зони різних типів, які доцільно створити у відповідних регіонах України.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого в 1992 році підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України.

По-перше, ЧЕС як потенційно місткий внутрішній ринок зі значним науково-технічним потенціалом має перспективи стати і ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією.