Аналіз виробництва та реалізації продукції, Детальна інформація

o

\x0A01\x2803\x6100\x03F6(\x0300 нереалізованої продукції на початок року 410 452 +42 +42

3. Залишки нереалізованої продукції на кінець року 387 856 +469 - 469

4. Зміна залишків нереалізованої продукції за рік -23 + 404 +427 - 427

5. Реалізація продукції 8330 7956 - 374 - 374

На наступному етапі аналізу вивчається хід виконання плану виробництва продукції за асортиментом і структурою та його вплив на реалізацію.

Розрахунок критичного обсягу реалізації продукції.

Важливою умовою оцінки портфеля замовлень є визначення критичного обсягу реалізації продукції, який вказує на гранично мінімальний обсяг поставки, що забезпечує підприємству вихід за межі банкрутства. Він характеризує таку масу продажу продукції чи виконаних робіт і послуг, за якої витрати на виробництво і збут продукції дорівнюють виручці від продажу. Чим більша маса продажу проти критичної, тим більше прибутку отримує підприємство. Мета управління витратами полягає у зменшенні критичного обсягу реалізації продукції, що гарантуватиме більшу стабільність при зміні кон'юнктури товарного ринку та при конверсії виробництва ( К1).

Критичний обсяг реалізації визначається порівнянням суми продажу продукції (В) і витрат на її виробництво та збут (С). Можливості продажу обмежуються виробничою потужністю і ринковою ціною. Витрати на виробництво і збут продукції (собівартість) розглядають у вигляді трьох складових частин:

а) постійні витрати (виробничі, комерційні та адміністративні), які не залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, а визначаються параметрами виробничої потужності та виражають політику вищої адміністрації (ПС). Визначаючи постійні витрати, виходять з того, що одна частина їх залежить від потужності підприємства (амортизація, податок на майно, рента, страхування та ін. ), а друга - виражає політику вищої адміністрації та встановлюється нею (витрати на рекламу, на дослідження, на підвищення кваліфікації працівників та ін. ). У критичний момент друга частина може зменшуватися за ініціативою адміністрації;

б) прямі змінні витрати (ПЗ) залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, легко нормуються і стандартизуються. До них належать витрати матеріальних ресурсів та витрати на оплату праці;

в) накладні змінні (НЗ) витрати (виробничі та комерційні), які також залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, але не підлягають чіткому нормуванню і стандартизації. До них належать витрати на утримання та експлуатацію устаткування, позавиробничі витрати та ін. їх розподіляють на собівартість одиниці продукції спеціальними методами.

Різниця між виручкою від продажу і собівартістю реалізованої продукції визначає прибуток від виробництва і реалізації продукції (П).

В управлінні реалізацією продукції і витратами для зменшення критичного обсягу реалізації найбільші можливості відкриваються зі зміною ціни продажу (пошук нових ринків збуту, поліпшення якості продукції за відносно незначного зростання витрат та ін.) і зі скороченням постійних витрат. У першому випадку зростає прибуток, а в другому - зменшуються відносно необов'язкові витрати. Суму прибутку і постійних витрат підприємства називають маржинальним доходом (МД).

Графічне вираження критичного обсягу реалізації продукції дає можливість встановити співвідношення

Кт / ПС = / МД.

Звідси критичний обсяг реалізації продукції визначається за формулою

Кт = В* ПС / МД.

Якщо визначити ставку маржинального доходу у ціні продукції (Цм) з розрахунку

Цм = МД / В

то критичний обсяг реалізації продукції може бути розрахований

Кт = ПС / Цм

Вказівка на критичний обсяг реалізації є одним з основних параметрів економічної оцінки виробничої програми.

Аналіз виконання договорів поставки

У ринковій економіці вся виробнича діяльність будується на системі договорів поставки продукції, виконання яких є не лише гарантією фінансової стабільності підприємства, а й формою його високого авторитету (іміджу). Як відомо, зобов'язання за договорами поставки продукції підприємства України виконують на державне замовлення, за державними контрактами і за прямими договорами.

Державні замовлення виражають потреби держави у поставках продукції для задоволення суспільних потреб на прискорення науково-технічного прогресу. Міністерства і відомства визначають обсяг і склад держзамовлень, несуть відповідальність за надання підприємствам важливих матеріально-технічних ресурсів і вирішення питань збуту виготовленої на державне замовлення продукції.

На відміну від держзамовлення, держконтракт виражає потребу у поставках продукції державі, але випуск її підприємством . фінансується державним бюджетом.

Прямі договори поставки - це найбільш прогресивна форма поставки продукції споживачам підприємствами-виробниками і підприємствами оптової торгівлі. До них належать договори між виробничими об'єднаннями, підприємствами, організаціями-виробниками та споживачами.

В умовах, коли скорочується частка держзамовлень і розширюється самостійність підприємств у формуванні "портфеля замовлень", суттєво зростає відповідальність трудових колективів за чітке виконання своїх зобов'язань, значно зростає ризик не знайти сфери збуту для своєї продукції, якщо імідж підприємства не став гарантом високої якості та конкурентоспроможності.

Головна мета економічного аналізу обгрунтованості та виконання договорів поставки полягає у забезпеченні повного і своєчасного виконання договорів на найвигідніших економічних умовах.