"Поети "молодої музи"", Детальна інформація

"Поети "молодої музи""
Тип документу: Реферат
Сторінок: 4
Предмет: Література
Автор: фелікс
Розмір: 22.8
Скачувань: 2871
Поети “ Молодої музи”.

Чи не парадокс, що поетична назва літературноі групи, яка існувала у Львові на початку нашого століття , — ”Молода муза”, досі пов”язана у нашій уяві не з молодістю і поезією,а,навпаки, із занепадництвом і чимось антипоетичним і антиєстетичним ?На жаль ,це так . Єдиною втіхою може бути те, що взагалі чули про “Молоду музу” лише ті, хто вивчав украінську літературу у вузі, у школі ж про “Молоду музу” взагалі не згадували (не було у програмі), а твори учасників групи не друкували.

Хто ж були ці “молодомузівці” чи музики , як вони себе самі себе називали,що зблиснули на обрії української літератури на початку століття?..

Назвемо їх імена—Михайло Яцків,Петро Карманський,Василь Пачовський, БогданЛепкий, СтепанЧарнецький, СидірТвердохліб Остап Луцький...Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький,що під її крилом починав свою літературну діяльність. Утім, “Молода муза” не була організаціею,яка веде облік своїх членів чи має розроблений статут чи програму.Це був радше клуб літераторів,до якого тяжіло чимало молоді ,що працювала в різних галузях мистецтва: композитор Станіслав Людкевич,скульптор Михайло Паращук, живописець Іван Сиверин,скрипаль і маляр Іван Косинин, флейоніст Осип Шпитко...

Були серед них чи,радше,коло них богемісти,“митці життя" талант яких більше розкривався в розмовах, а не в творах. Треба враховувати, що “молодомузівці” не мали жодного приміщення ,де б вони могли збиратися. То й не дивно—гурток становила молодь,вихідці із сіл та провінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету або ті ,що його не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи ”вільні художники”.

Олімпом “Молодої музи” була кав’ярня, напише пізнішенаймолодший її учасник М. Рудницький. Кав’ярня “молодомузівців” — “Монополь”. Місце було зручне з усіх боків.По-перше,щоб зайти сюди, треба було мати якийсь гріш на склянку кави ,і при ній можна було посидіти весь вечір. По-друге, тут були свіжі газети й журнали . По-третє , сюди приходила різна публіка з якою можна було подискутувати . Пожвавлення приносив приїзд до Львова Богдана Лепкого,якого називали “професором”.Лепкий “мав викладати“ в Краківському університеті,але професором став набагато пізніше.Він віддавав багато часу педагогічній роботі . На творчість лишалися вечірні та нічні години.

І все ж таки його положення було краще ,ніж інших скажімо Яцківа чи Карманського. Мали “молодомузівці” й свого мецената . Ним став сільський священник з Тернопільщини Михайло Світенький.

Коли він приїздив до Львова , неодмінно пригощав своїх друзів- літераторів вечерею чи обідом .Про що точилися розмови у кав”ярні ? На основі спогадів учасників групи можемо уявити атмосферу палких дискусій та суперечок ( її описав у романі “Шрами на скалі “ Р. І ваничук ). Б. Лепкий , приїхавши з Кракова, розповідає про тамтешні новини, твори С.Пшибишевського С. Жеромського,К. Тетмаєра , розповідає цікаво,вносячи в обстановку домашнє тепло та затишок .Остап Лукицький намагається вдихнути ентузіазм в душі колег , які стурбовані тим , що галицьке громадянство їх не сприймає і не розуміє, Сидір Твердохліб носиться з планами видань творів “молодомузівців” іншими мовами а практичний Володимир Бирчак своїм тверезим підходом до видавничих та фінансових справ спускає поетів на грішну , але реальну землю .Василь Пачовський безжурний , але певний свого покликання ,кепкує з італійської єкзотики Петра Карманського, а Яцків , у натурі якого твердий селянський глузд з нахилом до іронії поєднаний з химерністю, вражає обізнаністю з новими європейськими іменами , ідеями ,течіями . І всі прагнуть оновити українське мистецтво , кожнийволіє творити для вічності .Та чи не найважливішими для нихбули майже щоденні зустрічі та розмови з Іваном Франком.

Щоб передати атмосферу цього спілкування , наведу уривок зі спогадів П . Карманського:”Приходив кожного дня під вечір до нашої кав’ярні “Монополь”незамітно,без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути . Випивав свою чашку чаю , виймав з кишені в камізолі срібну монету і бавився нею . І ждав на нагоду побавитися з нами — молодими . Та приходилося звичайно ждати без успіху . Нам зашивалися роти в його товаристві , бо ми добре знали гостроту його язика та великі відомості , з якими не один із нас не міг суперечити— Говоріть що ! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити і забути про те , що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т. Шевченка дожидає його не менш важка робота дома .Він же не дурно таскав під піхвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи ! І хтось із сміливіших важився заговорити. Він слухав і ждав.Та коли приловив співрозмовника на якій фразі , що йому неподобалася , не втерпів ,щоб не пришпилити його звичайним “дурниці говорите”. І аж тоді розв’язувалась його губа. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ні в одній книжці , ані не вчули від нікого із сучасних “.

Взаємини Франка з “молодомузівцями “ були складними й неоднозначними. На жаль, досі це цікаве й дуже важливе для нашої літератури питання не досліджувалось у всій його складності, вонопросто збувалося тезою про те , що Франко різко критикував як теоретичну платформу цієї групи , так і твори її представників.

Критикував , і різко , хоч завжди цікавився творчістю своїх молодих колег, стежив за кожним , відгукувався на нові їхні книжки . “Був невмолимим суддею у мистецьких справах , — закінчує свій спогад про Івана Франка П. Карманський, — і прямо дивував нас своєю грибокою аналізою творчості нашої і чужої,хоча розходився у своїх поглядах з нами і не мав виправдання для наших ідеалів модернізму...

Хоч не можна сказати, що легковажив нами . Тішився, якщо вдавалося знайти йому в наших писаннях щось , що підпадало під вимоги його естетичних канонів , і хоча гнівили його наша сміливість не тюпати слідами ,споривз нами серйозно”. Донедавна ми могли прочитати лише одну сторінку цієї суперечки — думку І.Франка. Для дослідження ж проблеми і об’єктивної оцінки процесів, які відбувалися на початку ХХ ст. в українській літературі в цілому і на західноукраїнських землях зокрема, потрібно вивчати усі сторони , картину літературного руху в усій його повноті , послухати обидві брати, як то кажуть, pro et contra.

Що ж являла собою “Молода муза” як мистецьке явище? У вислові М. Рудницького,що “молодомузівці” схожі були на подружжя , якепостійно сперечається, але жити одне без одного не може , є глибший сенс. Молодомузівців об’єднювало щось більше , ніж товариські стосунки молодих літераторів ,художників , музикантів, що сходилися в кав’ярні на площі Бернандинів поговорити про мистецькі проблеми. Їх об”єднювало прагнення шукати в мистецтві нових шляхів , визволитися від єтнографізму і вкючитися в річище загальноєвропейського культурного розвитку.

Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу “Світ”, до складу редколегії ввійшли В. Бирчак,П . Карманський, О . Луцький та М . Яцків. Сама ж “Молода муза”була створена роком пізніше — в 1907р. Звідки пішла назва —сьгодні сказати важко. М. Рудницький твердив,що її придумав О.Луцький ,у спогадах П . Карманського вона виводиться з новели М. Я цківа “Доля молодої музи “. Дехто приписує її Б. Лепкому. Та річ не так у назві , як у змісті : “Молода муза “ була однією з ланок літературних організацій багатьох країн Європи:”Молода Бельгія”, “ Молода Німеччина “ , “Молода Польща”, що проголосили своїм гаслом символізм і служіння красі. Так , в одному з номерів журналу “Світ” стверджувалося ,що “Молода муза “ репрезентує “відомий в інших народів напрямок декадентський , символістичний , модерністичний, естетичний — і як там його всіляко називають.Мета цього напрямку служити красі”.Як бачимо ,в цей час не було ще чіткої диференціації цих термінів,різні автори вкладали у них різний зміст . Так , Леся Українка захищала “прапор модернізму”, обстоюючи від вульгаризаторської критики С. Єфремова повість Ольги Кобилянської “Царівна”, осуджуючи водночас монернізм польського письменника С. Пребишевського, який полягав у проголошенні “ абсолютної свободи митця “ від суспільства “. Подібне трактування модернізму знаходимо і в М. Коцюбинського, який у листі до О. Кобилянської писав, що “широкі круги читача ...ще знаходяться під впливом реалізму і сливе вороже ставлення до модерних напрямків літературних”. Термін “декаденство” теж вживається часом для означення художньго новаторства.Відомий поєт і літературознавецьВ . Щурат тлумачив його як “артистичним змислом ведене змаганнядо витвору свіжих оригінальних промислів, образів, зворотів мови і форм”. Саме на цій підставі він відніс до цієї течії лирични драму І. Франка “Зів’яле листя “, проти чого автор рішуче запротестував відомим віршем Декадент .

Це сталося ще в 1896 р., за десять років до створення Молодої музи , але ідеї, які лягли в основу цієї групи,вже давно носилися в повітрі. В 1894 р., у Львові читав лекції про бельгійських сивволістів польський поет і літературний критик Зенон Пшесмицький. І І.Франко у статті “Доповіді Міріама” розглянув основні положення цих лекцій.

Однак і містицизм символістів не всі так глумливо й безоглядно відкинули, як це зробив І Франко. Леся Українка у нещодавній статті “Міхаель Крамер” розрізняє містицизм філосовський і поетичний.”Гаупман був містиком настільки,наскількиїм буває справжній поет ...Ми вчуваємо в ній не порив відійти від життя ,що, можливо , звучить в кількох фразах Міаєля Крамера ,а спробу знайти “визвольне слово “,яке визволяє від вавілонськогопрокляття “сімейної самотності”. “Визвольного слова “ шукатимуть і молодомузівці . Втім , родовід цієї літературної групи не слід виводити тільки за однією якоюсь лінією .

Американський славіст Богдан Рубчак у грунтовному дослідженні джерел “Молодої музи”починає її “історію“ із США — від Едгара По який по-своєму поєднав у поєзії європейський романтизм та його містицизм з американським прагматичним підходом, стверджуючи , що поетична мова — це неспонтанний вияв чуттів , а твердий розрахунок , який бере до уваги психологію сприйняття і націлює на єфект , що досягається алітерацією , ритмічними ходами , строфікою .

Французький поєт Шарль Бодлер ”у своїх теоретичних міркуваннях” посилив думки По і підніс їх із цілком практичної сфери до містичних висот, надаючи формі поезії священних, навіть магічних властивостей .У своїй поетичній творчості — у безсмертних “Квітах зла” — він ці теорії геніально перевтілив. Немає поета ХІХ століття, який би сильніше впливав би на поезію нашої доби, ніж Шарль Бодлер”. Від Бодлера йде пряма дорога до Поля Верлена , Артюра Рембо ,Стефана Малларме, поєтів , які й склали основу літературноїтечії символізму. Характер символізму як течії точно окреслив І.Франко у “Доповідях Міріама “,наголосивши, що символ не алігорія, що є заміною поняття , його образним еквівалентом і має не однозначний характер , а розрахований на багатозначність сприйняття ,розширює часову і просторову перспективу і веде до чогось таємничого й неземного.

Міріам Пшемицький не випадково читав лекції про бельгійську школу символістів. У Бельгії ідеї цієї течії знайшли для свого розвитку сприятливий грунт.З Брюселем пов’язані життя і творчість Бодлера, Рембо та Верлена . Ядро літературного гуртка створеного в Лювенському університеті , склали Еміль Верхарн , Жорж Розенбах , Моріс Метерлінк , які здобули згодом загальноєвропейське визнання . У 1886 р. була створена літературна група “Молода Бельгія”, яка передала іншим “молодим” гурткам свою естафету , що через 20 років дійшла й до Львова і втілися в “Молодій музі”. Одним з найулюбленіших поєтів “молодомузівців” був Шарль Бодлер .Його перекладали і О. Луцький , і М. Рудницький, і М. Яцків. Переклади ці мають сьгодні історико-літературне значення. Над тою “Молодою музою” навис якийсь фатум . Давно вже минули часи , коли Бодлера і Верлена й інших символистів називали занепадниками, переоцінене їх значення і роль в історії літератури, видано твори ,а їхнім українським послідовникам так і лишалися буквально донедавна ці давні догматичні оцінки й характеристики .

Тим часом “Молоду музу “ треба розглядати як ланку в системі взаємодії різних течій літературного руху кінця ХІХ — початку Ххст. фрагмент загальноєвропейської панорами, бо ідеї модернізму приходили на Україну різними шляхами, поєднуючись із деякими рисами попередньої реалістичної школи і набуваючи в українському національному середовищі нових ознак . При цьому кожен письменник репрезентує свою лінію розвитку , пошуки власної концепції,що охоплюють сферу ідей і форм. Єдине, що об’єднювало представників усіх цих груп , течій чи просто індивідуальностей , було неприйняття побутового реалізму , описовості старої школи письма.

З цього погляду не тільки лірична драма “Зів’яле листя” І.Франка , а його статті “Принципи і безпринципність“,“Старе і нове в українській літературі” можна назвати виявленням модерністичного напрямку, модерністичного в тому сенсі, що тут у центрі стоїть свідомість індивідуальності,—”людська душа”, крізь призму якої розкривається,“освітлюється” навколишнє оточення.Отже, поет “вириває”свого ліричного героя з рамок біологічного існування і вводить широку часову і просторову перспективу , в єдність зі всесвітом.

Деякі українські письменники приходили від побутописання до психологізму, в їх народницький світогляд вростали елементи модернізму; епіцентр дедалі більше переміщувався від зображення до вираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей і настроїв особистості . В Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхні розбіжності у поглядах формується неоромантична концепція , що грунтується на “визвольному” пориві, прагненні до повноти виявлення родового, саме людського потенціалу буття, ідеалу “повної людини” ... Ідею цілісної особистості висунув і Микола Вороний у вірші-відповіді І.Франкові на його послання із назвою “Лісова ідилія”. Відповідь була роз”ясненням і поглибленнямвідкритого листа М. Вороного до письменників , який він опублікував у “Літературно-науковому віснику”,де запрошував їх взяти участь в альманасі “З-над хмар і з долин “. Він орієнтував письменників на твори , які б за змістом і формою могли “хоч трохи наблизитись до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур“ і в яких“було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою,своєю незглибною таємничістю , бо спокою треба, відпочинку для стражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента “.

Чи не подiбною є творча настанова молодих львiвських письменникiв , задекларована в журналi "Свiт" i розгорнута пiзнiше О.Луцьким у статтi "Молода муза", де пiдкреслювалося :"Коли вже вiдкинемо наразi все царство сучасних сумнiвiв i перехресних кличiв в напрямi нашого пiзнання , а ограничимось лише на обсях людського чуття в сферi письменства i фiлософiї, то вистане назвати лише Нiцше ,Iбсена та Метерлiнка , щоб всiм ярко пригадалось те живе биття сучасного, надмiру ,може, вразливого людського серця i щоб пригадались нам всi його приюти там, де могло воно найти своє тепло i спокiй серед бурхливих днiв ".

Такi заклики не заперечувами нi громадянської теми, нi лiтературної традицiї. До того ж притулком для серця оголошувалися не тiльки "метафiзичнi, мiстичнi краї",а й саме життя ,все те, де виявляється внутрiшня потреба митця, яку не можна замкнути "в нiяку розумовану шухляду".

І . Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом “Молодої музи”. Франко критикував статтю Луцького за те саме , за що раніше бельгійських символістів — за містицизм, прийнявши їх єстетичну програму платформи майже за політичну програму : “Як же се, мої панове , ви вербуєте до свого кружка молоді духи , себто наших дітей , наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх?

<

>

P

\x017E

A

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes