Ідеал жінки у творчості Григорія Квітки-Основ'яненко, Детальна інформація

Пеpевтілення в оповідача з наpоду дало письменникові можливість бачити й оцінювати життєві явища з позицій пpостого селянина, вільно коpистуватися наpодною говіpкою і фольклоpними матеpіалами.

Укpаїнські повісті й оповідання Квітки майстеpно написані у фоpмі живої, докладної pозповіді людини з наpоду мудpого стаpожила з хаpківської околиці Гpицька Основ'яненка. Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка визначаються насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом, а також популярним свого часу російським письменником.

З-під його пеpа впеpше в укpаїнській літеpатуpі з'явилися повісті і оповідання. Квітка звеличив в очах суспільства пpостого селянина-тpудівника, шиpоко відкpивши двеpі в літеpатуpу позитивним пеpсонажам з наpоду і показав моpальну здpібнілість панівної веpхівки. Своїми кpащими твоpами письменник утвеpджував pеалістичний напpям у літеpатуpі. Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'яненка в основних своїх виявах були для його часу прогресивними.



1.3 Літературний шлях

Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші (10-ті—початок 20-х pp.) Квітка-Основ'яненко публікував переважно в харківській періодиці («Украинский вестник», «Харьковский Демокрит», «Харьковские известия»). З творів цього періоду найбільший інтерес читача викликали «Письма Фалалея Повинухина» — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа («Украинский вестник», 1816 — 1817; «Вестник Европы», 1822). Тут у традиційній манері російської просвітительської сатири XVIII ст. висміюється обмеженість, неуцтво, галломпнія провінційного панства, порушується питання про тяжке становище селян-кріпаків.

В кінці 20-х — на початку 30-х pp. написані шість російських сатиричних комедій, серед яких:

1827р. — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (опублікована 1840р.; за сюжетом і складом персонажів передує «Ревізору» Гоголя);

1828р. — «Дворянские выборы» (стала сенсацією (понад тисячу примірників в Москві розкупили за два місяці), після прочитання Миколою І була заборонена цензурою).

1829р. — «Шельменко — волостной писарь»;

1830р. — «Ясновидящая» (не була опублікована через цензурну заборону).

1832р. — повість «Маруся» українською мовою.

1834р. — книга перша «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою.

1836 — 1837рр. — книга друга збірки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

Ще ряд повістей та оповідань письменника публікується в журналах та альманахах, повість «Козир-дівка» виходить у Петербурзі окремим виданням.

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість та сентиментально-реалістичні повісті.

До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833).

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — повісті «Маруся» (1832), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), «Щира любов» (1839). Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина.

1835р. — соціально-побутова комедія «Сватання на Гончарівці»

1838р. — соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (написана російською мовою, центральний персонаж — Шельменко — говорить по-українськи), що вважається найвищим досягненням Квітки в драматургії.

Серед численних прозових творів Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою, виділяються сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841, перший варіант — 1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званый вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», історично-художній нарис «Головатый», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь».

1841р. — «Предания о Гаркуше».

Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському й європейському читачеві: починаючи з 1837р. ряд його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854р. в Парижі виходить французькою мовою «Сердешна Оксана». Трохи пізніше його твори перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.

Г. Квітка виявляв надзвичайну ініціативність і активність у громадсько-культурному житті Харкова. З успіхом він грав в основ'янському аматорському театрі, який славився на всю округу, роз’їжджаючи виставами по ярмарках; з часу заснування Харківського професійного театру Квітка перебував у творчій співдружності з його талановитим колективом, до якого в різний час належали М. С. Щепкін, К. Т. Соленик, Л. І. Млотковська, чиє сценічне життя пов'язане з драматургією Квітки. Відомо, що Григорій Федорович писав і музичні твори, грав на флейті та фортепіано на вечорах, які з 10-х років влаштовувала інтелігенція університетського міста. Г. Квітка став ініціатором заснування в Харкові Товариства благодіяння та Інституту благородних дівиць, одним з організаторів і видавців першого на Україні науково-літературного журналу «Украинский вестник». Письменникові належить ініціатива видання харківських альманахів «Утренняя звезда», «Молодик», першої збірки українських прислів'їв та приказок.

Гідно уваги, що в комедіях 20-х років Квітка зображує і представників селянства. В його творах навіть є спроби показати взаємини між селянством і дворянством. Причому, що особливо важливо з точки зору перспектив реалізму, письменник в більшості випадків не ідеалізує взаємовідносини між селянством і дворянством.

Спираючись на досвід І.Котляревського-драматурга та авторів інтермедій XVIII ст., на мотиви народної пісенності й гумористики, а головне – на особисті спостереження (“Я собрал главных здешних характеров несколько”, - свідчив письменник), Квітка-Основ’яненко створює соціально-побутову комедію “Сватання на Гончарівці” (1835), в якій розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Вперше в українській літературі спеціально порушуючи кріпацьке питання, драматург, з одного боку, намагається провести думку, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани – добрі люди. Однак тут же, відбиваючи народний погляд і досвід, він показує, яка репутація кріпаччини й панів-кріпосників склалася в народі: Улянина мати Одарка, жінка з життєвим досвідом, про Олексієвих “добрих” панів говорить дочці: “Хоч вони добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю”. Їх жахає навіть думка, що “поженуть на панщину” дочку. І вона намагається видати Уляну хоч і за дурнуватого, але за багатого й “вільного” Стецька. За існуючою в комічних операх традицією “Сватання на Гончарівці” має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті драматичну ситуацію: вільна дівчина заради щирого й вірного кохання до кріпака добровільно йде на кріпацьку каторгу. Як і “Сватання на Гончарівці”, й сьогодні успіхи у глядача користується найвизначніший драматичний твір Квітки-Основ’яненка – соціально-побутова комедія “Шельменко-денщик” (1838; написана російською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить по-українськи). Це комедія в останні десятиріччя двічі екранізована – такої уваги кіно домоглася не дуже велика кількість творів із світової літературної класики.

F

H

Z

\x02DC