Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Детальна інформація

Третя стадія – складання Уповноваженим висновку, який має форму подання і надсилається особі, яка звернулася, посадовій особі або органу, у чиїх рішеннях, діях (бездіяльності) Уповноважений виявив такі порушення, а також при необхідності подається до парламенту. Висновок, як правило, містить рекомендації та пропозиції посадовим особам установ, підприємств, організацій, які порушили права людини, щодо можливих заходів для поновлення прав і свобод людини і громадянина. Ці органи зобов’язані у фіксований місячний термін направити Уповноваженому відповідь.

У деякій мірі про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини можна говорити як про суб’єкта законодавчої діяльності. Він за Законом має сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України та міжнародними стандартами у цій сфері, має право використовувати у своїй діяльності норми міжнародного права, що дозволить йому виявляти прогалини правової бази України.

Підвалини участі Уповноваженого у міжнародному співробітництві закладені у ст.19 Закону. Яким чином вони будуть втілюватись у життя – справа самого омбудсмена.

На основі спільних ознак, притаманних статусу омбудсмена різних країн, формулюють таке визначення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [5]: це незалежний, політично нейтральний, допоміжний та самостійно функціонуючий державний спеціалізований орган, що володіє нетрадиційними методами дослідження і реагування на факти порушень прав і свобод людини посадовими особами органів публічної влади, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, у зв’язку з чим робота у даному органі пов’язана з обов’язковою вимогою виключення сумісності цієї посади з іншими.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, продовжуючи кращі традиції інституту омбудсменів різних країн, досліджує факти порушень прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, місцевого самоврядування, різноманітними підприємствами, установами, організаціями та їхніми посадовими особами як з погляду дотримання ними законів України, міжнародних угод, так і з позицій додержання принципів соціальної справедливості, гуманізму, доцільності, етики [5].

У законодавчому врегулюванні діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини існує деяка розрізненість. Список нормативних актів, що містить норми, що регулюють діяльність служби омбудсмена в Україні, уже нараховує три закони (про самого Уповноваженого, про звернення громадян, про державну службу), а ще мають бути прийняті акти, що регламентуватимуть внутрішню організацію апарату Уповноваженого та діяльність його представників. Тому я розділяю необхідність створення єдиного законодавчого акта, який би вичерпно деталізував конституційно-правовий статус інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Підсумовуючи сказане, відзначимо, що інститут омбудсмена в Україні знаходиться на стадії становлення й удосконалення. Це нове правове явище, новий конституційний механізм захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, що у повній мірі ще не розкрив свого потенціалу, хоча й набуває належного визнання в українському суспільстві. Конституційне запровадження інституту омбудсмена в Україні стало важливим кроком у розвиткові демократичних процесів, що спрямовані на подальше зміцнення статусу особистості, гарантій реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина.



ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України 1996 р.

Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” 1997 р.

Закон України “Про звернення громадян” 1996 р.

Закон України “Про державну службу” 1993 р.

Закоморна К. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. - № 1. – с. 47.

Хаманёва Н. Специфика правового статуса Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и проблемы законодательного регулирования его деятельности // Государство и право. – 1997. - № 2. – с. 21.

Тененбаум А. Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і прогалини в Законі // Право України. – 1999. - № 2. – с. 101.

Тодика Ю., Марцеляк О. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії Правових Наук України. – 1998. - № 2(13). – с. 57.

Тодика Ю., Марцеляк О. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) // Вісник Академії Правових Наук України. – 1998. - № 3(14). – с. 29.

Права человека. Учебник для вузов под ред. Лукашевой Е. – Москва, 1999.– с.430-435.

Конституційне право України за ред. Погорілка В. – Київ, 1999. – с. 218-219, 226-229.

PAGE

PAGE 1

PAGE

PAGE 1