Теорія держави і права України, Детальна інформація

Фактори, що діють на групових рівнях, являють собою конкретні умови життєдіяльності відповідної групи. Так, стосовно до державних органів області, міста, району і т.п. у якості таких виступають рівень їхньої матеріально-технічної оснащеності, діяльність посібника, стан місцевого і відомчого нормативного регулювання, рівень загальної і професійної культури співробітників і т.п. Вплив усіх факторів на конкретний акт правового поводження здійснюється по двох каналах.

По-перше, під впливом умов (загальносоціальних, регіональних, групових) здобуваються риси, властивості, якості людини, що визначають характер його поводження в правовій ситуації, тобто формується особистість, що володіє визначеним рівнем правового, політичного і моральної свідомості.

По-друге, система зазначених факторів визначає конкретну життєву ситуацію, сприймаючи й оцінюючи яку особа обирає визначений варіант поводження (правомірного чи протиправного). Так, при намірі зробити, наприклад, квартирну крадіжку суб'єкт оцінює можливість і імовірність таких обставин, як наявність і спрацьовування охоронної сигналізація, швидкість реагування міліції, стан розкривання таких злочинів у даному регіоні, можливість безпечного збуту викраденого і т.п.

Вплив різних факторів на правове поводження може бути прямим, коли під їх безпосереднім впливом формується особистість або коли вони безпосередньо враховуються людиною при прийнятті їм рішення про визначений варіант поводження (вплив по типі:

фактор — свідомість — поводження).

Але нерідко такий вплив буває непрямим і виявляється через інші фактори, опосередковано (вплив по типі:

фактор 1 —> фактор 2 —> свідомість —> поводження).

На формування особистості і конкретне поводження кожної людини одночасно впливають фактори (економічні, політичні й ін.), як позитивні, так і негативні, стосовні до макросоціального і мікросоціального рівнів. При цьому прямий вплив на характер поводження роблять насамперед ідеологічні і психологічні фактори, а також правові, котрі в першу чергу сприймаються й оцінюються особистістю при аналізі конкретної ситуації.

Інші ж фактори, у тому числі економічні і соціально-політичні, впливають на законність поводження в більшості випадків побічно — через їхній вплив один на одного, а дорівнює на правові, ідеологічні і психологічні фактори. Слід зазначити, що законність як режим громадського життя складається в кінцевому рахунку з законності актів індивідуального поводження, хоча і не є їхньою простою сумою. Саме співвідношення актів правомірного (законного) і протизаконного (незаконного) поводження і визначає стан законності. І зміст забезпечення законності як управлінського процесу складається саме в тім, щоб домогтися дотримання, виконання норм права кожним суб'єктом суспільних відносин.

З факторів, що роблять найбільш істотний вплив на стан законності, варто виділити наступні.

А. Фактори, що відносяться до особистості. Насамперед це рівень правової свідомості (правові знання, відношення до правових цінностей, стереотипи правового поводження, правові навички й уміння). При цьому важливо не знання права взагалі (усіх правових норм не знає ніхто), а знання правових принципів і тих (“робітників”) норм, з якими дана особа зіштовхується постійно в житті і роботі. Так само має значення насамперед потрібне відношення саме до зазначених норм, а не до права в цілому (відношення до різних норм аж ніяк не однаково). Найбільш бажаним видом відносини до правових норм є не просто повага до них, а солідарність з ними, внутрішня згода, прийняття “робітників” норм як своїх. Правові звички, навички й уміння також повинні носити спрямований характер.

Величезну роль грає моральна свідомість. Саме на його основі формується відношення до правових цінностей і здійснюється вибір відповідного варіанта поводження. Вибір залежить від того, яке місце відповідна правова норма займає в шкалі цінностей тієї чи іншої людини.

Чимале значення мають і такі якості особистості, як рівень загальної культури, політичної свідомості (тут особливо важлива свідомість того, що норма права відбиває інтереси Родін, народу), інтелектуальні, психологічні якості особистості — емоційні, вольові.

Б. фактори зовнішнього середовища. Серед факторів зовнішнього середовища насамперед треба виділити економіку країни в цілому і даному регіоні. Саме економічні умови визначають, як живе, виховується, формується кожна людина, якими якостями він буде володіти. Від економічних умов залежать і соціально-політична обстановка, і рівень законодавства, і стан організації і діяльності державних, у тому числі правоохоронних, органів і ін., тобто всі інші елементи системи факторів, що визначають стан законності.

Помітну роль грає діяльність державних органів по створенню законів і інших нормативних актів, а також їхня організаторська діяльність, спрямована на забезпечення законності і правопорядку в країні, у кожній області, у кожнім чи місті районі. Особливу роль у цьому плані грає робота правоохоронних органів: суду, прокуратури, внутрішніх справ, юстиції й ін., зокрема спрямована на попередження і припинення злочинів, інших правопорушень, залучення винних до законної відповідальності. Найважливіше значення має якість законодавства (законів, підзаконних нормативних актів): їхня відповідність реальним умовам життя; правильність визначення потреби в правовому регулюванні; законність нормативних актів (по змісту, формі, процедурі прийняття), їхня відповідність нормам суспільної моралі; ясність, чіткість, приступність правових норм, їхня систематизованість і т.п. Для досягнення зазначених вимог необхідна належна організація нормотворчого процесу. У справі забезпечення законності дуже велика роль правозастосування, така організація діяльності відповідних органів, що забезпечувала б обґрунтованість, законність, доцільність і справедливість усіх правозастосовчих актів. Оскільки формування індивідуальної свідомості (правової, шляхетної І ін.) відбувається під впливом групової і громадської свідомості, цілком природна необхідність підвищення рівня правовий, моральної, політичної, загальної культури населення.

Таким чином, проблема зміцнення законності носить комплексний характер, пов‘язана з багатьма явищами і процесами соціального життя і може бути успішно вирішена тільки в контексті загальної стабілізації в країні.

§ 50. Конституційні права і свободи громадян України і їх класифікація.

Право — це певні можливості (свободи) учасників соціального життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства. Залежно від того, хто саме є носієм цих можливостей, розрізняють права людини, громадянина, права сім'ї, права нації, права інших спільнот і груп.

В Загальної декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 00Н 10 грудня 1948 р., проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах (ст. 1), що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст.2). Ці положення зафіксовані в ст. 21 Конституції України, яка передбачає: “Всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”, і в ст. 24, яка встановлює: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”. Частина 2 ст. 24 Конституції спеціально підкреслює принцип рівності чоловіка і жінки.

Основні права людини — це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх.

Характер держави і суспільства завжди визначався і визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина, в суспільстві і державі. Тому розділи, положення, статті Конституції, присвячені правовому статусу особи, правам і свободам людини і громадянина, є, як правило, обличчям кожної конституції.

Правовий статус особи — це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені і гарантовані Конституцією і законами України.

Важливим конституційним принципом є гуманний правовий статус особи, гарантованість її прав і свобод. Цей принцип втілений насамперед в таких конституційних положеннях: людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головний обов'язок держави; всі люди вільні і рівні в своїй гідності і правах; права і свободи людини невідчужувані і непорушні; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути ліквідовані; при прийнятті нових законів чи внесенні змін в чинні закони не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод; громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень по ознакам раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Конституційні права, свободи і обов'язки називають основними тому, що вони визначають найбільш важливі, істотні відносини і зв'язки між громадянином і державою.

Тому цілкому закономірно, що одним з перших розділів Конституції України є розділ II “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” (ст.ст. 21—68). Коло цих прав і свобод більше в порівнянні з попередньою Конституцією, а їх зміст в переважній більшості багатіший. До того ж права і свободи визнаються не лише за громадянами України, а й за іншим особами, які проживають на її території (іноземцями), особами без громадянства.

Усю сукупність прав і свобод можна поділити на такі групи: громадянські (особисті); політичні; соціально-економічні; культурні (духовно-гуманітарні).

Вони становлять собою насамперед межі і форми можливого, дозволеного та гарантованого для особи Конституцією і законами України. Тобто це певна міра (міри) і види благ (політичних, економічних, соціальних, духовних тощо), які визначає за особою або надає особі і гарантує, охороняє держава.

Усі права і свободи можна також поділити на дві групи:

1) так звані фундаментальні, абсолютні, невід'ємні права, які притаманні людині від народження. Такі права не даровані державою, а дані їй самою природою. Серед них — право на життя, фізичну і моральну недоторканність, особисту свободу і безпеку, свободу віросповідання та ін.;

2) права особи, які випливають із факту її правової належності до Української держави — громадянства. Це права на участь громадянина в управлінні справами суспільства і держави, бути членом політичної партії тощо.