А вони невмирущі, як фенікси

На червоному - чорні серпи,

серпи й молоти,

а звізди кружляють, наче ворони,

у голові шумить - шумить

і гуркочуть довгі чорні вагони.

Та враз хтось до плеча

мені легенько руку притуляє

і на фотографію йти заставляє.

Від дотику цього здригнулась,

неначе від сну проснулась.

Побачила директора школи Олійника,

стала говорити:

Більше не буде “Рідної школи”,

а будуть звізди, серпи і жиди.

Будемо в школі Тейхмана вчитись... (Тепер ЗОШ №7)

Хоч сама собі дивуюсь:

чому так говорю,

звідки я це знаю.

На фотографію вчителі

мене вже поміж себе взяли.

Цю фотографію донині зберігаю.

Чи дивувались, чи сміялись

священик, вчителі, директор школи -

цього не збагнула, не пам’ятаю.

І, дійсно, у жовтні

директором став Олійник Данило

у бувшій жидівській Тейхмана школі,

йому ще й добре пощастило.

Позвав мене до канцелярії,

питає: чи пам’ятаю,