Поетичний стиль обрядових пісень у романі Андрія Печерського "В лесах", Детальна інформація

Разомкни ты, моя ластушка, очи звездистые,

Распечатай, моя лебедушка, уста сахарные... [10, 557]

Після похорону всі сіли за стіл, а плакальниці стали під вікнами будинку і завели "поминальний плач" від імені матері до покійної дочки із запрошенням її на поминальну тризну:

Родимая моя доченька,

Любимое мое дитятко,

Тебе добро принять-пожаловать

Стакан да пива пьяного,

Чарочку да зелена вина,

От меня, от горюши победныя...

Ты пожалуй, бела лебедушка,

Хлеба-соли покушати:

Дубовы столы порасставлены,

Яства сахарны наношены. [10, 559]

Як тільки скінчили обідати, почали роздавати подарунки. І лише одна плакальниця заголосила, звертаючись уже не до покійної, а до людей:

Вы ступайте, люди добрые,

Люди добрые, крещеные,

Принимайте дары великие,

А великие да почетные... [10; 560]

А під час роздачі подарунків продовжили голосіння келійниці:

Не была я, горюша, забытлива,

Не была, победна головушка, беспамятна,

Поспрошать родное свое детище,

Как раздать кому ее одеженьку.

Ведь сотлеют в сундуках платья цветные,

Потускнеют в скрыне камни самоцветные,

Забусеет в ларце скатной жемчуг... [10; 561]

В основі обрядових плачових пісень у Андрія Печерського – жива розмовна мова, представлена переважно побутова лексика. Дуже часто вживаються такі слова, як люди, дитя, девицы, молодки, путь, дорога, могила, гроб, саван, доска, песок, земля, руки, очи, уста, сундук, ларец, дары, камни, жемчуг, золото, парча, ленты, платочки, платья, тучи, небо, заря, месяц, свет, ветер, лес та ін. На відміну від багатьох інших жанрів фольклору, в обрядових поминальних піснях майже не вживаються діалектні слова.

Яскравою жанровою специфікою вирізняється у романі стиль поминальних плачів. Насамперед слід відзначити, що багато іменників у них вживаються з різними пестливо-здрібнілими суфіксами: лебедушка, ластушка, касатушка, головушка, молодушка, беседушка, могилушка, звездушки, горушки, дитятко, доченька, дороженька, одеженька, подруженьки, словечушко, сердечушко, горюша, утрышко, солнышко, тучка, облачко та ін. Суфікси -ушк-/-юшк-,-ишк-/-ышк- -оньк-/-еньк-, -к- у народній ліричній пісні значно підсилюють її емоційну виразність, слугують важливим засобом вираження почуттів любові, ласки, ніжності.

Специфічні епітети похоронних плачів. На відміну від билин та історичних пісень, де функція епітетів головним чином описово-зображувальна [5, 78], в народних ліричних обрядових піснях їх функція переважно емоційно-оцінна: белая лебедушка, белые ручки, светел месяц, ясна звездушка, звездистые очи, раннее утрышко, сахарные уста, скатной жемчуг, самоцветные камни, золотое блюдо, золотая парча, пуховая перинушка, красно солнышко, красны девушки, молоды молодушки, добры молодцы, люди добрые, люди милостивые, люди жалостливые, родное дитя, родная доченька, любимое дитятко, буйные ветры, буйная головушка, младая головушка, скорбное сердечушко, свежая могилушка, гробовая доска, слезовое времечко, победная горюша, высокие горушки, дремучие леса, ходячие облака та ін. Доведено, що в російському фольклорі переважають епітети білий, червоний, золотий, добрий. У билинах часто реалізується значення світлий, ясний, яскравий. Семантика таких слів зберігає історичну пам’ять слова білий, характеризується у більшості випадків позитивними асоціаціями і зв’язана з поняттями радісний, щасливий, молодий, веселий, світлий, добрий та ін. [1; 13–27] Зовсім інші асоціації, почуття, настрій викликають епітети в сполуках буйные ветры, буйная головушка, скорбное сердечушко, свежая могилушка, гробовая доска, тонкий саван, слезовое времечко, победная горюша, высокие горушки, дремучие леса, ходячие облака, люди жалостливые, люди приступливые, гости незнакомые та ін., які знаходяться в опозиції і зв’язані з поняттями чорний, темний, сірий, дрімучий. За першим рядом епітетів здавна закріпилася символіка чистоти, краси, за другим – ворожих до людини сил. У дохристиянській слов’янській міфології зіставлення білий – чорний було глибоко символічним: світле зв’язувалося з Білими Богами (Святовит, Ярило), а темне – з Чорними Богами (Стрибог – Триглав – Троян), які асоціювались із поняттями ночі та потойбічного світу. У фольклорі відомі два боги-побратими, які після створення світу стали ворогами, – це Білий Бог і Чорний Бог: Ярило їхав на білому коні, а Триглав – на чорному [3, 72].

Отже, спостерігаючи над функціонуванням двох груп епітетів у похоронних плачах, можна говорити про їх повне семантичне протиставлення. Це пояснюється, очевидно, тим, що обрядові пісні зберегли характерні риси дохристиянської слов`янської міфології [2, 18]. За допомогою цих та інших, подібних до них, епітетів у похоронних піснях виражаються найрізноманітніші почуття: горе втрати, розпука, любов, ніжність. Так, наприклад, від імені матері звертається плакальниця до покійної: