Поетичний стиль обрядових пісень у романі Андрія Печерського "В лесах", Детальна інформація

Ты куда, куда летишь, лебедь белая,

Ты куда несешься, моя касатушка? [10, 556]

Ще більшою зворушливістю характеризуються епітети, якими наділяє мати, героїня роману А.Печерського, свою дочку: дитя мое родное, девица таланная, доченька родная, моя голубонька, моя ластушка, моя лебедушка, родимая моя доченька, любимое мое дитятко, красна девица та ін. Наведені епітети стійкі. Вони переходять із однієї ліричної пісні в іншу:

Отлетела моя доченька родная

За горушки она да за высокие,

За те ли за леса да за дремучие,

За те ли облака да за ходячие... [10, 557]

Важливу жанрову особливість похоронних пісень, використаних А.Печерським, складає вживання у них поетичної символіки. В основі створення поетичних символів лежить зіставлення образів і явищ людського життя з образами та явищами світу природи. Символи надають плачам яскравої поетичної образності [6, 51-53]. Так, у похоронних піснях головним символом є птах (лебедь белая, ластушка, голубушка). Образ птаха знаходимо в усіх без винятку первісних культурах і рештках культур, що залишилися від язичницького світу, і навіть у сучасних світових релігіях. Чи не найпоширенішим є уявлення про те, що душа після смерті людини перетворюється у пташку; пташка-душа є відвідувачкою потойбічного світу, звідки приносить повідомлення про померлого. Ці та інші факти дозволяють зробити висновок, що птах у перехідних ритуалах пов`язаний із потойбічним світом, зі смертю [8, 92–104]. У похоронних піснях знаходимо ще один набір символів: путь-дорога, гости незнакомые, гости нежеланные. Дорога – це головна категорія простору між “своїм” і “чужим” світом, серцевина переходу із одного світу в інший, оскільки саме через її посередництво відбувається роз`єднання двох сфер (у нашому випадку – життя земне і потойбічне: позаду залишається земне). Обов`язковим компонентом, зв’язаним у народній свідомості з дорогою, є гості. Так, у похоронному ритуалі померла іде дорогою в гості на той світ, де її чекає вічне життя:

Ты в какой же путь снарядилася,

Во которую путь-дороженьку,

В какие гости незнакомые,

Незнакомые, нежеланные?

Собралася ты, снарядилася

На вечное житье, бесконечное... [10, 556]

Але душа покійниці може пташкою повернутися, оскільки на неї вдома також чекають у гості:

Ты пожалуй, бела лебедушка,

Хлеба-соли покушати:

Дубовы столы порасставлены,

Яства сахарны наношены. [10, 559]

Наведені приклади підтверджують, що різні символи означають не лише певні образи, але й виступають виразниками того чи іншого почуття, створюючи певний емоційний колорит. Варто відзначити, що в обрядових похоронних піснях переплітаються елементи фольклору: символом туги та печалі є “потерянное за облачком солнышко”, “закатившийся за тучку светел месяц”, “горы высокие”, “леса дремучие”. Печаль, розлуку символізує також сон дівчини і колискова її матері:

Потихонечку приду ко твоей ко кроватушке,

Сотворю над тобой молитву Исусову,

Принакрою тебя соболиным одельчиком,

Я поглажу тебя по младой головушке:

“Да ты спи же, усни, моя бела лебедушка,

Во своем во прекрасном во девичестве.

На мягкой на пуховой на перинушке”... [10, 557]

І, нарешті, ніби поетичним підсумком, емоційним підсиленням і узагальненням того настрою, який передається всім змістом плачу, є останні рядки:

Покидала ты меня, горюшу, раным-ранешенько,

Миновалася жизнь моя хорошая,