Партії, партійні системи країн світу, Детальна інформація

ПДС. вишедша з надр ортодоксально-комуністичної СЕПГ (Соціалістичної єдиної партії Німеччини), є партією "вічно вчорашніх", що страждають ностальгією по соціалістичному минулому ГДР. Вона користується підтримкою в східних землях, де багато хто почувають себе в положенні людей "другого сорту" в об'єднаної Німеччині. Її ідейну основу як і раніше складає марксизм, хоча починається спроба обновити программатику шляхом механічного запозичення окремих ідей екологізма, радикал-фемінізму, гуманістичного пацифізму і т.д.

Основну програмну ціль посткоммуністи бачать у "відновленні в напрямку соціалізму", під яким припускається відновлення старих порядків (правда, у "більш гуманному образі") у східної і корінна ломка існуючої суспільної системи в західній частині. Вони виявляють нігілістичне відношення до теперішнього демократичного конституційного ладу. У противагу реформістському угрупованню навколо голови ПДС Л. Биски й А. Бри дотепер сильним впливом користуються ортодоксально мислячі представники "Комуністичної платформи". ПДС відрізняється від СДПГ антиліберальною, антиплюралістичною спрямованістю.

ХДС/ХСС. СвДП, СДПГ розглядають державу як інститут для регулювання суспільних відносин і забезпечення нормальної життєдіяльності товариства. Вони. отвергаючи спрощенське трактування ролі держави як простого інструмента влади визначеного класса, указують, що держава, будучи щодо самостійною інстанцією, здатне за допомогою правового інструментарія і наявного в його розпорядженні механізму відправлення влади установлювати визначений баланс між різноманітними суспільними силами і підкоряти їхнім інтересам усього товариства. Легітимність існуючої державної влади політичні партії обгрунтовують тим, що вона є гарантом прав і свобод окремої людини, створює необхідні умови для повноцінного розвитку особистості, гарантує безпеку і порядок. Вони трактують державу як співтовариство, обумовлена такими основними цінностями, як свобода, справедливість, солідарність.

В программатике ХДС можна знайти відгуки старому консервативних уявленні про державу як якийсь нейтральної інстанції, що коштує над протиборчими суспільними силами, як утіленні некоего вищого початку, абсолютного добра. ( цими уявленнями тісно пов'язана ідея сильної держави, що восходять до Гоббсу.

Для соціал-демократів характерна схильність до підкреслення ролі держави як інструмента суспільних перетворень у напрямку демократичного соціалізму. Водночас вони розглядають державу як культурну цілісність, як морально-етичну категорію в лассальянском дусі (Лассаль висував тезу про роль держави в духовно-культурному удосконалюванні роду людського).

Вільні демократи, висловлюючи позитивне відношення до держави як гаранту індивідуальної свободи, у той же час посилено підкреслюють необхідність огородження окремої людини від можливого зазіхання на його права з боку державної влади.

На противагу ХДС/ХСС, СДПГ і СвДП, у цілому позитивно оцінюючий інститут держави як такого, "зелені" виявляють скоріше негативне відношення до нього. Така позиція випливає з уявлення про державу як обмежувачі свободи окремої людини, знарядді примуси і насильства. Вони схильні будувати в абсолют спроможність товариства до саморегуляціі. З іншого боку, "зелені" ринуться використовувати державну владу для радикальної перебудови індустріального товариства.

Праворадикали (насамперед республіканці) сприймають державу як етнонаціональне гомогенне співтовариство народу. На їхню думку, загальна мова, загальні культурно-історичні традиції і любов до батьківщини є найважливішими умовами для утворення внутрішньої єдності народу. Вони вважають, що державна влада повинна бути сильної з тим, щоб забезпечити "внутрішній порядок", протистояти погрозі ззовні і захистити "корінні інтереси" народу. Праворадикали схильні віддавати пріоритет скоріше нації, ніж індивідуальній свободі. Тут неважко провести паралель із висловленнями К. Шмитта (1888-1985). утверждавшего ідею етнічної гомогенності, що у роки націонал-соціалістичної диктатури, і вождізму.

ПДС трактує держава як інструмент класового панування значного капіталу. У визначенні поняття держави вони спираються на теорії історичного матеріалізму і політекономії. Висувається гасло створення "демократичного соціалістичного товариства". самоврядування, що засновується на принципах, прямої співучасті і суспільного контролю. Демократичні соціалісти пропонують увести систему рад, наділених правом співучасті не тільки в процесі прийняття рішень по соціально-економічних питаннях, але й у законодавстві. Ця модель, нібито найбільше воплощаюча повно ідею народної суверенності, на ділі мало сумісна з основними принципами демократичної правової держави (у силу антиплюралістичної спрямованості й ігнорування принципу поділу влади і примату права).

ХДС/ХСС, СвДП і СДПГ прихильні ідеї правової держави, що забезпечує свободу окремої людини і захист недоторканності його особистості. Водночас вони виявляють різноманітне розуміння задач правової держави. ХДС схильний віддавати пріоритет задачі забезпечення внутрішньої безпеки. Його пропозиції в цій області націлені на розширення повноважень правоохоронних органів для посилення боротьби зі злочинністю, що росте, що на практику може обертатися деяким обмеженням прав і свобод особи. СвДП постійно критикує християнських демократів за цей ухил. На відміну від них вона робить упор на задачу забезпечення індивідуальної свободи за допомогою правового інструментарія, а СДПГ - на задачу гарантування справедливості, аналізованої як основний правовий принцип.

"Зелені" є прихильниками активного соціальної політики держави, але відрізняються сильно вираженим зрівняльним ухилом. Вони припускають увести загальний прожитковий мінімум незалежно від особистого трудового внеску, від працездатності. Висунута ними останнім часом ідея суспільного договору, що припускає перерозподіл на добровільній основі прибутків від більш забезпечених на користь менше забезпечених, явно утопична.

ХДС/ХСС, СвДП і СДПГ у раиной мірі визнають модель ринкової економіки, але ХДС/ХСС і СвДП, притримуючись неоліберальної лінії, вважають, що держава повинна якнайменше втручатися в господарські процеси, а СДПГ, навпроти, є прихильником політики активного інтервенціонізма. Християнські і вільні демократи схильні до звеличення ринку, вони потребують приватизації частини державного сектора, дерегулирования, скорочення субвенцій, більшого стимулювання підприємницької ініціативи. Пропідприємницький ухил у більш сильно вираженій формі виявляється у СвДП, дуже красномовний висунутої нею девіз: "Більше ринку і менше держави!"

На думку соціал-демократів, державу повинно робити цілеспрямований вплив на економіку, спрямовуючи її розвиток в інтересах усього товариства. Вони мають намір підтримувати підприємців, не обмежуючи їхню свободу дій, але в той же час наполягають на встановленні суспільного контролю з тим, щоб не припустити концентрації економічної влади в руках вузького кола осіб. При цьому відхиляється політика загального одержавлення або директивного втручання в економіку. Вони віддають перевагу непрямим методам регулювання. За їхнім переконанням, економічна модель. Що втілює сильний суспільний сектор із приватногосподарським, активне державне регулювання і планування з вільною підприємницькою ініціативою, спроможна функціонувати ефективно.

У 80-е роки почався відхід соціал-демократів від старої установки на кейнсианську модель регулювання економіки. В программатиці 80-90-х років очевидно вплив так називаних модерністів, що намагаються з'єднати ідеї демократичного соціалізму з елементами екологізма і навіть неолібералізма. Але водночас зберігається вплив лівосоціалістичного крила. Прийняті під його тиском пропозиції про створення інвестиційних фондів за рахунок оподатковування неінвестованих прибутків, про зміну існуючої системи оподатковування, про розробку державних програм по забезпеченню зайнятості й ін. націлені на посилення державного втручання. Захоплення ж лібералиітською політикою, до чого схильні християнські і насамперед вільні демократи, чревате небезпекою загострення соціальних і екологічних проблем.

"Зелені" вважають, що як централізовано керована планова, так і чисто ринкова економіка не придатна для рішення екологічних проблем і усунення структурної бідності. Вони пропонують модель "екологічно солідарної економіки", у котрої активну регулюючу роль виконують державу і суспільні ради. На відміну від 80-х, у програмних документах 90-х років просліджується ослаблення антиринкової лінії. "Зелені" орієнтуються на організацію децентралізованої економіки, що засновується на активній співучасті громадян у процесі прийняття рішенні по спеціально-економічних питаннях і широкому розподілі власності між ними. Вони наполягають на жорсткості контролю за використанням природних ресурсів і технології введенні екологічно орієнтованого планування і т.д. Правда, у передвиборній програмі 1994 р. признається доцільність використання такого ринкового-господарського інструмента, як екологічно орієнтована податкова система.

Примітно, що і праворадикали під приводом захисту навколишнього середовища потребують жорсткості адміністративних мір і правових норм, розширення повноваженні державного апарата. Відгуки ідеї екодиктатури в правоконсервативної інтепретації (до ідеї екодиктатури також тяжіють деякі екофундаменталісти) можна виявити в програмних документах республіканців. Їм властивий двоїстий підхід: з одного боку, вони підвищують державу як гаранта етнонациональної цілісності німецького народу, як захисника його "корінних інтересів", а з іншого боку - висловлюються за істотного обмеження масштабу державного втручання, особливо в соціально-економічній сфері.

ПДС ринеться до відновлення планової економіки, при цьому починає спробу довести, що це усуспільнення не має нічого загального зі старим одержавленням, що воно означає передачу реальних розпорядницьких прав самим виробникам і тісно пов'язано з процесом широкої демократизації товариства. Проте з урахуванням схильності цієї партії до політики інтервенціонізма і навіть директивних методів керування докази не здаються переконливими. У цілому программатика ПДС має яскраво виражену антиринкову спрямованість, незважаючи на формальне визнання ринку.

У 90-е роки в багатьох політичних партіях розгорнулася дискусія про цивільне товариство, обумовлена почасти об'єктивними тенденціями автономізаціі, лібералізазаціі і плюралізаціі громадського життя в умовах переходу до постіндустриального товариства, почасти розпадом тоталітарної системи в країнах колишнього "східного блока". ХДС, СДПГ, СвДП усвідомлять необхідність розширення простору свободи на користь цивільного товариства: правда, у відношенні масштабу обмеження державної влади у всіх цих партій різноманітні уявлення. У зв'язку з небезпекою атомізаціі і десолідарізаціі товариства; при рості впливи індивідуалістичної ідеології ХДС, СвДП і СДПГ наполегливо закликають активніше прищеплювати громадянам свідомість зв'язаності зі співтовариством і почуття відповідальності перед ним, звертаючись до отримавшим широке розповсюдження, що в останній час, ідеям коммунітаризма і пов'язаної з ним ідеї децентралізованого солідарного товариства вільних громадян. Вони бачать основний зміст обмеження державної влади в том. щоб надати кожній людині більше свободи і самостійності насамперед в області правопорядку і безпеки і її роль у якості макрорегулятора громадського життя.

Поряд із деетатистськими тенденціями, що виявляються й у программатиці республіканців і ПДС. усі політичні партії крім СвДП, що залишилася прихильної традиціям класичного лібералізму, у тієї або іншій мірі виявляють тяжіння до глибокі в корені політичній культурі Німеччини минулого сторіччя етатистськой ідеології, - ХДС і ХСС із концепцією сильного "держави безпеки". СДПГ із концепцією сильного "держави добробуту", "зелені" із концепцією сильного "екодержави", республіканці з концепцією сильної національної держави, ПДС із концепцією сильної держави в якості планово-розподільної інстанції, і відповідно по-різному трактують основне призначення держави.

На основі аналізу програмно-політичних установок різноманітних партій можна провести розділювальну лінію між ХДС/ХСС. СвДП, СДПГ і "зеленими", з одного боку, II партією республіканців і ПДС - з інший. Партії першої групи прихильні демократичної моделі держави, а партії другої групи - авторитарної. Хоча базисна-демократична модель "зелених" істотно відрізняється від традиційної ліберально-демократичної, на якій орієнтуються ХДС/ХСС, СвДП і СДПГ, проте вона цілком вписується в демократичну політичну культуру Німеччини, тому що також виходить із примату індивідуальної свободи стосовно держави і товариства і базується на гуманістичних цінностях.

Дві різноманітні моделі держави - демократична й авторитарна - подають, по істоті, основну політичну дилему, із яким зштовхувалася Німеччина на своєму шляху історичного розвитку від полуабсолютистського режиму аж до наших днів. До 1990 р. дана дилема знаходила вираження в протистоянні між двома державами - демократичної ФРН і тоталітарної ГДР. Після возз'єднання ця дилема, перемістившись в іншу площину, знову знаходила характер внутришньонімецької. Вона у всій гостроті проявилася в східних землях, вже інтегрованих у демократичну політичну систему ФРН, але збереживших сильне тяжіння до авторитарної ідеології.

Хоча на перший погляд може показатися, що дана дилема обмежується чисто регіональними рамками, вона проектується на всю Німеччину: ПДС із своїми мандатами бундестагу вийшла на загальнонімецький рівень і тепер докладає зусиль до тому, щоб об'єднати під своєю егідою роз'єднані ліворадикальні сили західної частини. У самому Західної Німеччині на всьому протязі повоєнного періоду дилема не мала якого серйозного значення, незважаючи на існування право- і ліворадикальних сил - що пояснюється їхньою маргінальною роллю в товаристві і відомій стабільності демократичної політичної культури.

У ряді випадків авторитарна модель держави важко відтличити від тоталітарної. Для обох характерно всевладдя однієї особи або вузьких груп осіб, що спираються на ієрархічно структурований державний апарат або апарат зрослої з державою політично домінуючої партії, відсутність або слабість конституційно-правової системи захисту прав і свобод людини від зазіхання з боку влади. Основне ж розходження між цими моделями лежить у масштабі втручання державної влади в суспільну і приватну сфери. При тоталітаризмі межа між -цими сферами фактично стерта, а при авторитаризмі, хоча існує значне обмеження індивідуальної свободи, усе ж державна влада уникає настільки травні втручання в приватну сферу.

Партія республіканців і ПДС, відкрещиваючись від крайніх форм тоталітаризму, ринуться до встановлення авторитарного режиму з "демократичним фасадом". Хоча вони завіряють у своїй готовності точно додержуватися основні принципи вільно-демократичного ладу, зафіксовані в Основному законі ФРН, на ділі їхні пропозиції націлені на зміну цього ладу під гаслом забезпечення "етнічної гомогенності" німецького народу (республіканці) або "відновлення в напрямку соціалізму" (ПДС). Запропоновані ними міри в кінцевому рахунку призвели б до узурпації влади вузькою кастою, до посилення впливу бюрократії, обмеженню прав і свобод громадян, відстороненню їх від реальної участі в політичному процесі, відтискуванню і придушенню інших партій - конкурентів перемігшої партії, до встановлення ідеологічного диктату. Правда, у випадку приходу до влади ці партії припускають зберегти у визначеній мірі свободу громадян - насамперед у господарської (республіканці) і в приватної сферах. Їх авторитарний режим, можливо, став би більш "м'яким" і "демократичним", чим прецеденти, але це не змінює суті справи: саме авторитарному предполагає придушення в тієї або іншій мірі свободи особи в ім'я якийсь вищих інтересів - або державних, або національних, або інших колективних (наприклад, партії або так називаних трудових колективів).

ХДС/ХСС. СвДП. СДПГ розглядають державу як організоване на плюралістичній основі співтовариство вільних індивідуумів (за словами Г. Хайнемана, президента ФРН у 1969-1974 р., "держава - це ми усе і кожний із нас окремо"), а не уніфіковане співтовариство людей, у якому розчинена була би особистість (кредо тоталітаристів сформулювала не хто інший, як Муссоліні: "Усе для держави, ніщо поза державою, ніщо проти держави"). Партії демократичної орієнтації, у противагу право- і ліворадикальним. прихильні ліберально-демократичним цінностям На їхню думку, поза демократією, тобто поза можливістю вільної співучасті на рівноправній основі в процесі політичного волевиявлення, немислима справжня свобода особи. Саме в умовах демократії державна влада, що надається стать контролем громадян, стає реальним інструментом здійснення їхніх інтересів і запитів, а не перетворюється в самодостатню силу.

Хоча висунуті "зеленими" проекти суспільного устрою носять явно утопічний характер, проте вони є потужним імпульсом для розвитку демократичної політичної культури, збуджуючи суспільні сили до активного пошуку нових форм демократичної співучасті, нових можливостей самореалізаціі. При цьому що проповідується ними принцип непримусу варто сприймати не просто як абстрактно-гуманістичний і утопічно-пацифістський, але в контексті їхніх зусиль по "приборканню державної влади і перетворенню її в більш цивілізовану.

Поки партії демократичної орієнтації мають тривку опорну базу в товаристві і займають ключові позиції в політику, вони можуть служити надійним заслоном політичному екстремізму і всяким крокам до авторитаризму. Авторитарна модель зберігає свою привабливість лише для вузької меншості населення. Є підстави думати, що в колишньої ГДР у міру більш глибокого інтегрування в західну систему цінностей буде зменшуватися тяжіння до авторитарної ідеології.

PAGE 1

PAGE 44