Аналіз банківської діяльності, Детальна інформація

Ккр

Л4 = ЗК (1.7.)

Значення показника Л4 має бути не нижчим 0,15.

Л5 – співвідношення суми кредитної заборгованості (КЗ) і суми залишків на розрахункових, поточних рахунках, вкладах та депозитах (Зр). Розраховується за формулою:

Л5 = КЗ

Зр (1.8.)

Значення показника Л5 має бути не більшим 0,7.

Л6 – співвідношення високоліквідних активів (Ва) і загальних активів (За). Розраховується за формулою:

Ва

Л6 = За , де (1.9.)

Ва (високоліквідні активи) складаються з коштів:

у касі і прирівняних до них;

на кореспондентському рахунку в НБУ;

на депозитних рахунках у банках;

готівки в процесі інкасації;

на рахунках в іноземних банках.

За (загальні активи) – сума активних залишків балансу банку.

Значення показника Л6 повинно бути не нижчим 0,2.

1.5. Методичні основи банківських ризиків

На практиці банківської діяльності в Україні керуванню ризиками практично не приділяється уваги, що і стало однією з причин стрімкого банкрутства великої кількості знову створених банків. Позначилася незатребуваність наукової думки в умовах диктату планового господарства СРСР, а виходить, і відсутність у вітчизняній практиці науково обґрунтованої концепції керування ризиками банку, а в банках України – функціональних підрозділів, що займаються питаннями керування банківськими ризиками.

Економічні ж нормативи, встановлені Національним банком України (НБУ), є лише індикатором турботи. Вони попереджують про тенденцію руху банку до збитків, а отже, до банкрутства. Однак вони не розкривають у достатньому ступені причин явищ, що відбуваються, і подій. Тому всебічний аналіз банківських ризиків у відповідний період часу є інструментом для оперативного прийняття рішень – керування ризиками, а виходить, і керування ресурсами.

Ризик – подія, що полягає в реалізації технології в задані терміни з заданою ефективністю. Вартісне вираження цієї події – прибуток або витрати, що ведуть до збитків або банкрутства. Економічна проблема “ризик-прибуток” характеризується умовою: чим нижче рівень ризику, тим менше імовірність одержати високий прибуток[4].

Отже, однією з основних проблем, що стоять перед фахівцями в галузі банківської діяльності, є знання в галузі оцінки і управління ризиками, необхідні при ухваленні рішення, від якого залежить реалізація технологій і послуг. Ці знання припускають не тільки технічний супровід реалізованих технологій і послуг, що характерно для співробітників банку середньої і нижчої ланки, але, головним чином, інтелект фінансиста – здійснення всебічного аналізу ризику як окремо взятої технології, так і банку в цілому.

Проблемі фінансових і банківських ризиків присвячене значне число робіт, однак вона як і раніше залишається актуальною і новою, особливо для країн СНД, де ринкові відносини перебувають у початковій стадії свого розвитку. У своїх роботах автори в загальній сукупності нараховують більш 100 різних видів ризиків, із якими сполучена діяльність банку, що свідчить про неоднозначність даної проблеми і відсутності єдиного підходу до її розв’язання[31].

Банківська діяльність являє собою складну комбінацію різних завдань (статистичних і динамічних, однорівневих і багаторівневих, однокритеріальних і багатокритеріальних, антагоністичних і неантагоністичних) із (не)можливістю проведення експерименту при ухваленні рішення в умовах визначеності (детермінованості), ризику і невизначеності факторів. Настільки велике різноманіття задач банківської діяльності вимагає правильності вибору відповідних критеріїв оптимальності, як наслідок, математичного апарату для моделювання ситуації.

У даній роботі на основі аналізу відомих публікацій предприйнята спроба систематизації різних поглядів на проблему ризиків і їхньої оцінки в банківській діяльності. Отримані результати припускається використовувати в подальших

дослідженнях, спрямованих на розробку концептуальної моделі керування банківською діяльністю в умовах ризику і невизначеності.

Класифікація ризиків

Банківські ризики класифікуються по тимчасовому критерію: ретроперспективний (минулий); поточний; перспективний (майбутній). Поточному ризику підлягають операції по видачі гарантій, акцепту, перекладних векселів, документарні акредитивні операції, продаж активу з правом регресу й ін. Але сама можливість оплати гарантії через визначений час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції перспективному (майбутньому) ризику[5].

При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не врахував імовірність цих утрат, він несе і ретроспективний (минулий) ризик, тобто той ризик, котрий банк прийняв на себе безпосередньо при видачі гарантій.