Аналіз банківської діяльності, Детальна інформація

Аналіз розподілу ризику в часі грає дуже важливу роль для прогнозування майбутніх банківських витрат, для запобігання накладення ретроспективних (минулих) ризиків, а також для запобігання помилок у майбутній діяльності банку. Класифікація банківських ризиків по тимчасовому критерію дозволяє віднести банківську діяльність до динамічних задач керування.

Аналіз класифікації ризиків показує, що зміна одного виду ризику викликає зміни майже усіх інших видів. Економічні і політичні ризики можуть бути як зовнішніми так і внутрішніми. Ці категорії ризиків тісно пов,язані між собою.

До внутрішніх відносяться ризики, обумовлені діяльністю самого банку, його клієнтів (позичальників) або його конкретних контрагентів. На їхній рівень впливають ділова активність керівництва самого банку, вибір оптимальної маркетингової стратегії, політики, тактики й інші фактори[25].

До зовнішніх відносяться ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю банку або його контрактної аудиторії (контрактна аудиторія банку – соціальні групи, юридичні і (або) фізичні особи, що виявляють потенційний і (або) реальний інтерес до діяльності конкретного банку. Це політичні, соціальні. Економічні, геофізичні й інші ситуації, що викликають втрати в банку і його клієнтах: війни, революції, нестійкість політичного режиму, націоналізація, скасування імпортної ліцензії, загострення економічної кризи в країні й ін. Всі перераховані фактори обумовлюють деяку нестабільність або в політичній, або в економічній схемах і в зв’язку з цим створюють відповідний ризик.

Елементами ризиків є: тип або вид банку; сфера впливу виникнення банківського ризику; склад клієнтів; метод розрахунку ризику; ступінь банківського ризику; розподіл ризику в часі; характер обліку ризику; можливість керування банківськими ризиками; засоби керування ризиками.

До економічних зовнішніх ризиків банку, не пов’язаним безпосередньо з його діяльністю, прираховують: нестійкість валютних курсів, інфляцію, неплатоспроможність клієнта, банкрутство клієнта банку, відмова клієнта від платежу, несплата боргу у встановлений термін, зміна ціни товару клієнта після укладання контракту, помилка в документах або товарах, зловживання клієнтів або розкрадання ними валютних засобів, виплата по підроблених блокнотах або чекам і т.п.

Внутрішні ризики діляться на ризики основної і допоміжної діяльності. Перші являють собою найпоширенішу групу видів: кредитний, процентний, валютний, ризик по факторингових і лізингових операціях, ризик по розрахункових операціях банку, ризик по операціях банку з цінними паперами. Другі включають: утрати по формуванню депозитів, ризики по нових, нетрадиційних видах діяльності для даного банку, ризики банківських зловживань, ризики по забалансових операціях банку, ризик утрати позицій банку на ринку, ризик утрати репутації банку, складу його клієнтів, ризик зниження банківського рейтингу і т.п. Вони відрізняються від ризику по основній діяльності тим, що найчастіше мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються в упущеній вигоді[9].

Не торкаючись поняття ризиків і їхніх визначень, аналіз класифікації ризиків дозволяє зробити наступні основні висновки.

1. Відсутня єдність як у підході до класифікації ризиків. Так і в розумінні причинно-слідчого зв’язку, що викликає ризик. Будь-які дії суб’єкта господарської діяльності багато авторів класифікують як ризик. У зв’язку з цим банківські технології і послуги, що відрізняються ефективністю і періодом реалізації, а також явища і процеси (зовнішні і внутрішні), взаємозалежні з функціями банку, ототожнюють із ризиками. Ці невідповідності між розумінням ризику і чинниками, що викликають його, приводить не тільки до протиріч у визначенні понять різного виду ризиків, але і не дозволяє сформулювати математичну задачу керування ризиками банку.

2. Аналіз класифікації ризиків, зроблений різними авторами, дає змогу віднести банківську діяльність до класу динамічних задач і виділити три загальних блока формування банківських ризиків: технології та послуги; зовнішня та внутрішня середа банку.

3. Ризики суб’єктів господарської діяльності, як правило , відображаються на зміні їх балансу. Якщо одним із вимог до балансу є його грошовий вираз, тоді любий ризик в кінцевому рахунку відображає зміну фінансового стану будь-якого суб’єкту господарської діяльності.

4. Аналіз досліджень показує, що для створення економіко-математичної моделі ризиків необхідно:

відокремити ризики від факторів, що їх викликають;

розглянути поняття та визначення відомі в літературі й банківській практиці ризиків та дати із загалом прийнятих класичних позицій їх визначення.

Методологічні засади побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків

Комерційні банки мають особливий статус у суспільстві, оскільки вони залучають переважну частину депозитів із суспільних збережень, є провідниками монетарної політики держави, головними учасниками платіжної системи та кредиторами юридичних і фізичних осіб.

В умовах закритості банківської системи для прийняття обґрунтованого економічного рішення суб’єкти господарювання та приватні особи мають володіти об’єктивною інформацією про результати діяльності комерційних банків. Саме цій меті слугує рейтинговий аналіз, який дає можливість користувачам здійснювати порівняльну оцінку діяльності комерційних банків.

Слово “рейтинг” означає “оцінка”, віднесення до класу, розряду, категорії. Відповідно до обраної моделі рейтинг банку визначається на основі системи показників. Кінцевим результатом цього процесу є продукт, який доводиться до користувачів рейтингових систем у вигляді списку, в якому банки класифіковано за певними ознаками. Таки список не може бути мірилом фінансової стійкості комерційних банків і формалізує лише розподіл їх за вибраними ознаками. Отже, місце банку в списку не є свідченням фінансової надійності, а показує лише ступінь її порівняно з іншими комерційними банками. Основна мета рейтингу – визначення позиції банку в загальній банківській сукупності[5].

Проведені нами дослідження свідчать про наявність різноманітних методик рейтингового оцінювання банків, які пропонується згрупувати таким чином: за типом власності (державні та недержавні) і за місцем розташування (міжнародні й національні); за ступенем прозорості (відкриті та закриті); за методом побудови (бальні, індексні); за способом оцінювання (експертні, бухгалтерські, змішані);

за формою спостереження (дистанційні й комбіновані).

Необхідно зазначити, що значна частина користувачів називає рейтингом таблиці, або списки, в яких здійснюється ранжування банків за певними категоріями. З нашого погляду, це хибна думка. У світовій практиці такі табличні матеріали називаються ренкінгами (renking), або лістингами (listing). В Україні використовується кілька методик аналізу діяльності комерційних банків, що публікують інформаційно-аналітичні центри “Калина”, “Банк-інформ”, “Гроші та світ”, інформація в яких представлена у вигляді таблиць, що розраховані на основі балансів. У класичному розумінні такі методики не можна віднести до класу рейтингових. Вітчизняні рейтингові методики дають можливість визначити позицію банку лише за окремими критеріями (розміром статутного фонду, валютного балансу тощо). Подібний підхід не дає змоги отримати інтегральну оцінку діяльності комерційних банків, а також встановити реальне місце кожного з них у загальному списку. З першого погляду, оскільки не створено національної рейтингової системи, яка б враховувала одночасно сукупність показників ефективності функціонування банків, немає можливості відобразити їх дійсний стан.

Рейтингові системи розрізняються за методом побудови на бальні та індексні. При використанні бальної системи кожному показнику присвоюється певний бал у шкалі, визначеній експертами, наприклад у 5-бальній, 10-бальній, 100-бальній та ін. Підсумовуючи бали, отримані банком за кожним із показників за спеціальною методикою, отримуємо їх загальну суму, яка дає підставу для зарахування банку до певної групи. Класичним прикладом бальної рейтингової системи є “CAMEL” – система оцінювання діяльності банків за допомогою 5 основних компонентів:

С – адекватність капіталу;

А – якість активів;

М – якість управління (менеджмент);

Е – прибутковість;

L – ліквідність.

Ця система використовується органами банківського нагляду.

При використанні індексного методу розраховуються вагові коефіцієнти для кожного з показників, які, на думку експерта, є суттєвими при оцінюванні стану банку. Інтегральний індекс визначається на основі розв’язання лінійного рівняння. За таким принципом побудовано загальновідому рейтингову методику В. Кромонова[5].

За способом оцінювання рейтингові системи поділяються на експертні, бухгалтерські та змішані. Експертна оцінка базується на кількісному та якісному аналізі діяльності банків. Кількісний аналіз передбачає розрахунок економічних параметрів, якісний враховує окремі аспекти функціонування банків (наприклад, термін перебування банку на ринку, кількість ліцензій на здійснення банківських операцій тощо). Для забезпечення достовірності експертних оцінок створюється експертна група, висновки якої узагальнюються за допомогою відповідних статистичних прийомів. Бухгалтерська оцінка ґрунтується на основі аналізу фінансової звітності комерційних банків. При цьому, як правило, розраховуються показники достатності капіталу, ліквідності, дохідності активів та інші. Змішана система передбачає поєднання результатів як експертних, так і бухгалтерських оцінок. Більшість експертних оцінок побудовано на дистанційному спостереженні. Альтернативною є рейтингова система CAMEL, яка базується на результатах не тільки дистанційного нагляду, а й інспекторських перевірок, проведених органами банківського нагляду НБУ.