Аналіз банківської діяльності, Детальна інформація

відсотки сплачені по депозитах підприємств;

відсотки сплачені по депозитах населення;

відсотки сплачені по міжбанківських кредитах і депозитам;

відсотки сплачені по залишках на розрахункових рахунках клієнтів.

Непроцентні витрати включають:

комісійні (по послугах і кореспондентським відношенням);

витрати по операціях із цінними паперами;

витрати по операціях на валютному ринку;

заробітна плата й інші витрати (нарахування на фонд оплати праці, премії і т.д.);

інші операційні й адміністративні витрати (оренда й утримання помешкань, різні податки, витрати на рекламу, охорону і т.д.)

Витрати банку на утримання і експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять відносно постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі витрат банків, як правило, дуже значна. Зріст операційних витрат не тільки відбиває несприятливий стан кон’єктури ринку, на якому банки залучають ресурси, але і може свідчити про погіршення керування активно-пасивними операціями.

У ході виконання аналізу витрат банку необхідно не тільки проаналізувати в динаміці абсолютні і відносні розміри витрат ( у цілому і по групах витрат), але і виділити основні причини, що вплинули на їхній рівень із тим, щоб прийняти необхідні управлінські рішення, які б дозволили знизити витрати банку, що, у свою чергу, буде сприяти поліпшенню структури ресурсної бази, тобто збільшенню частки розрахункових рахунків і інших депозитних рахунків клієнтів і скороченню частки дорогих депозитних інструментів (наприклад, міжбанківських кредитів), і оптимальному скороченню непроцентних витрат.

Прибуток – це головний показник результативності роботи банку. Кількісний і якісний аналіз прибутковості робиться з метою з’ясування фінансової стійкості банку й оцінки ефективності його роботи за визначений період часу[4].

Одним із підходів до оцінки рівня прибутковості банка є виявлення сформованої тенденції зростання прибутку банку. Така форма аналізу прибутку можлива на основі даних за декілька років. Позитивна оцінка рівня прибутковості дається в тому випадку, якщо склалася тенденція її росту в основному за рахунок процентної маржі і непроцентних прибутків. Негативний висновок про прибутковість банку може бути зроблений, якщо позитивні тенденції зростання прибутку пов’язані в основному з прибутками від операцій на ринку цінних паперів, із непередбаченими прибутками, а також із відстрочками по сплаті податків.

Різниця між доходами і витратами комерційного банку складає його валовий прибуток (валовий дохід). Показник валового прибутку (без обліку сплати податків і розподілу залишкового прибутку, дає характеристику ефективності діяльності комерційного банку.

Методичні основи аналізу ліквідності і платоспроможності

Економічні терміни “ліквідність” і “платоспроможність” у сучасній економічній літературі часто змішуються, часом підміняючи один одного. Дійсно, поняття, що позначаються цими термінами, дуже схожі, але між ними існує і значна різниця. Якщо перше є в більшій мірі внутрішньою функцією суб’єкта підприємництва, що сам вибирає форми і методи підтримання своєї ліквідності на рівні встановлених або загально прийнятих норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави.

Згідно міжнародних банківських стандартів активи банку за ступенем їх ліквідності можна поділити на три групи.

Перша група. Ліквідні кошти термінової готовності або першокласні ліквідні кошти (високоліквідні активи). Це – каса, кошти на коррахунках у Центральному та інших банках, першокласні векселі та державні цінні папери. Внаслідок недостатнього розвитку фінансово-кредитного ринку України на даному етапі його становлення векселі та державні цінні папери вважаємо за доцільне віднести до другої групи ліквідних коштів.

Друга група. Це ліквідні кошти в розпорядженні банку, які можуть бути перетворені в грошові кошти. Мова йде про кредити та інші платежі на користь банку з терміном виконання в найближчі 30 діб, умовно реалізовані цінні папери, зареєстровані на біржі та інші цінності, включно з нематеріальними активами.

Третя група – неліквідні активи. Це прострочені кредити і ненадійні борги, будівлі та споруди, які належать банку і відносяться до основних фондів. Певним чином сюди слід віднести й банківські кредити. Для багатьох видів кредиту немає вторинного ринку. Єдиний засіб перетворення цих кредитів у готівку – повернення їх після настання строку погашення. Поступове повернення основної суми боргу шляхом щомісячних платежів значно підвищує ліквідність кредитного портфеля, але досягти його повної ліквідності дуже важко[16].

Дана методика групування банківських активів в українській банківській системі знайшла відображення в методиці групування активів банківського балансу:

До високоліквідних активів відносяться:

каса і коррахунок в НБУ (в т.ч. в національній валюті та в іноземній валюті);

коррахунки в інших банках (в т.ч. в національній валюті та в іноземній валюті).

До ліквідних активів відносяться:

кредити, видані банком (в т.ч. короткострокові, довгострокові та в іноземній валюті);

міжбанківські кредити;

цінні папери, паї, акції, куплені банком.

До низьколіквідних активів відносяться: