Інвестиційна активність в Україні, Детальна інформація

10

1’97 2’97 3’97 4’97 5’97 6’97 7’97 8’97 9’97 10’97 11’97 12’97 1’98

кредити %/р.

депозити %/р.

Розподіл капіталовкладень по регіонах є вкрай диференційованим співвідношення між областями з найбільшим та найменшим обсягом інвестування у 1997р. становило 14:1 (у 1991р.- 8:1).

ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ

Отже в решті решт ми постали перед фактом, що інвестиційна фктивність в Україні на сьогодні ще на дуженизькому рівні і іноземні інвестори не поспішають вкладати серйозні кошти в економіку нашої країни. Внутрішні ж інвестори також не досить успішно можуть проводити фінансове вливання в нашу економіку оскільки в своїй діяльності вони дуже часто стикаються як з певними державними обмеженнями так і з недостатністю коштів навіть на власну реорганізацію. Яким чином виправити таку ситуацію, зробити так щоб привабливість інвестування в українську економіку зросла і як наслідок підвищилась інвестиційна активність в Україні. Отже, які несприятливі риси національної економіки підлягають першочерговій зміні для того щоб підвищити інвестиційну активність. Фахівці називають такі:

несприятливий інвестиційний клімат (занадто громіздка юридична база / близько 70 нормативно законодавчих актів та щорічна зміна законодавства, що регулює інвестиційні процеси);

недосконалість національного інвестиційного менеджменту;

фіскальний характер вітчизняної податкової системи;

відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;

нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури;

неналежна координація дій між усіма державними структурами в цій сфері (В Україні діють: Національне агенство України з реконструкцій та розвитку, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Державний інвестиційно- кліринговий комітет, Фонд державного майна України, Українська державна кредитно інвестиційна компанія та її філія- Українське агенство сприяння іноземним інвестиціям);

відсутність достатньої кількості вільних економічних зон;

неготовність до інвестицій більшості керівників українських підприємств;

відсутність у нашій країні офіційного міжнародного інвестиційного індексу.

Щодо останнього пункту в різних виданнях існують різні оцінки. Так, американський банківський журнал “Institutional Investor” у своєму рейтингу за інвестиційною привабливістю ставить Україну на 111 місце серед 135 країн світу. Причому індекс її платоспрожності за 1997р. знизився на 0,1. У світі для порівняння інвестиційної привабливості країн використовується так званий інвестиційний індекс, який розраховується авторитетною Міжнародною Фінансовою Копорацією (IFC), для більшості країн з фондовим ринком, що розвивається. Так от, для України такий індекс навіть не розраховується.

Слід також звернути увагу на виправлення ситуації щодо ефективного функціонування національного фондового ринку, який повинен відповідати таким вимогам:

захищати інтереси інвесторів;

гарантувати прозорість операцій з цінними паперами та регулювання з боку держави;

створювати легкий та безпечний перехід та засвідчення прав власності на цінні папери;

застосовувати зручний механізм взаєморозрахунків (клірингу) по операціях з цінними паперами;

надавати можливість отримувати прибуток від вкладень коштів у цінні папери.

Отже, як бачимо, для вирішення проблеми покращення інвестиційної активності необхідно вирішити певну кількість проблем пов’язаних з загальною зміною законодавчої бази в області інвестицій, тобто треба раціоналізувати апаратну структуру керування інвестиціями в Україні а також спростити законодавство стосовно інвестицій. Також є нагальна необхідність зміни податкової системи, і виправлення системи регулювання діяльності інвесторів (в першу чергу іноземних) в Україні.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи усе написане можемо говорити про те, що інвести ційний клімат в Україні на сьогодні залишається незадовільним, що в першу чергу відбивається на активності інвесторів стосовно входження в економіку нашої країни, а також негативно впливає на загальний розвиток господарства. Сам процес залучення інвестицій супроводжується цілим рядом негативних рис найважливішими з яких є неефективна форма залучення, нав’язування урядом неприйнятних для інвесторів правил інвестування, малий середній об’єм інвестицій та “якість” інвесторів, яка залишає бажати кращого.

Загальний приток інвестицій, як зазначалося, залишається на дуже низькому рівні, що дуже чітко помітно при порівнянні з інвестуванням в інші країни СНД та Східної Європи. При співставленні показників реального надходження та потреб в інвестиціях ми бачимо, що їх катастрофічно не вистачає майже в усіх галузях господарства. Насьогодні дуже багато підприємств потребують значних фінансових вливань на реструктуризацію та інновацію та проте власних коштів у них не має в достатній кількості, а зовнішні інвестиції якщо і надходять то в недостатній кількості. Таких підприємств, які повністю забезпечені коштами в Україні дуже мало. Якщо брати до уваги неефективність державних стратегій розподілу внутрішніх інвестицій, що поєднується з нездатністю держави виконати власні інвестиційні плани і відсутністю можливості достатнього інвестування приватними (внутрішніми) організаціями, то бачимо, що нормального підгрунтя до залучення достатнього обсягу коштів в економіку немає.

Розмір інвестицій як складової ВВП щорічно зменшується (відносний показник), при одночасному збільшенні абсолютних показників як ВВП так і валових інвестицій. Це пояснюється в першу чергу тим, що великі підприємства зараз не мають таких інвестиційних потреб через недовикористання вже існуючих виробничих потужностей. Тому вважається, що зростання ВВП можливе навіть у випадку зменшення частки валового нагромадження основного капіталу. Визначальну роль у зростанні чи спаданні ВВП відіграє накопичення основного капіталу, оскільки в абсолютному своєму значенні він до тепер значно переважає інвестиції в запаси. Галузеву структуру інвестицій можна розглянути в Таб.1 на 1.1998р.

Ефективність вкладених інвестицій є дуже малою в першу чергу через те, що до сих пір потреби в інвестиціях як таких є технологічними, і ці потреби досі не перетворилися на потреби економічні. Ще й досі капіталовкладення, що надходять в користування підприємств як правило йдуть на оновлення технопарку чи просто на реконструкцію обладнання. Як відомо такого типу витрати є безповоротні, тому якщо говорити про ефективність інвестувань як про ступінь поворотності вкладених коштів, то очевидно, що ефективність буде оцінюватись як дуже низька або взагалі не буде йти мова ні про яку ефективність. Якщо подивитись на проблему з боку самих інвесторів то вони, в основному, незадоволені тим поверненням коштів, які вони вклали в економіку України. Серед основних причин, які перешкоджають вільній діяльності інвесторів з послідовним їх розширенням активності є незрозуміле і часто фіскальне інвестиційне законодавство.