Основні напрямки розвитку інвестиційної політики України, Детальна інформація

Таким чином, основними внутрішніми джерелами інвестиції в Україні являються власні кошти підприємств, тіньовий капітал, а також кошти фізичних осіб.

Через низьку ефективність переважної більшості виробництв капітал направляється в окремі високорентабельні галузі (наприклад, видобуток і перерозподіл газу, де рентабельність становить 177%) у фінансово-банківську та комерційну сфери і т.д.. Нахил у невиробниче вкладання інвестиційного капіталу підтверджується його раціональним розподілом: 40% усіх іноземних інвестицій зареєстровано у Києві. Та Київ – то не найбільший промисловий центр. Зрозуміло, що переважна маса грошового капіталу зосереджена тут у банківських, фондових, торгівельних та посередницько-комерційних операціях.

Виходячи з першочергових завдань інвестиційної політики, приоритетними будуть ті напрямки інвестування, що спроможні за порівняно короткий термін забезпечити відчутні зрушення в економіці. Такими напрямками є:

коротким терміном окупності затрат (галузі АПК, легка, харчова промисловість);

суттєвим мультиплікативним ефектом, тобто розвиток яких дає значний поштовх для економіки, зростання супутніх виробництв (такими є, зокрема виробництво складної техніки, машин та устаткування);

значним експортним потенціалом і конкурентоспроможністю.

Перша група підприємств має важливе значення для економіки з точки зору швидкого повернення інвестованих коштів і тому є досить привабливим об’єктом інвестування.

Друга група підприємств і виробництв важлива тим, що це одна з найважливіших, базових галузей вітчизняної економіки, що забезпечують успішний розвиток усіх підприємств виробничої сфери України. “програмою діяльності Кабінету Міністрів” на 1998 рік серед цієї групи підприємств визначено пріоритет за літакобудуванням, суднобудуванням, виробництвом ракетно-космічної техніки, що підтверджує їхню важливість для економічного розвитку.

Інвестування у третю групу підприємств і виробництв важливе для поліпшення співвідношення імпорту та експорту. Налагодження виробництва імпортозамінної продукції дасть змогу в ряді випадків скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі.

Врешті-решт, інвестиційна політика покликана сформувати у державі сприятливий інвестиційний клімат, який є необхідним елементом стабілізації економіки в найближчі часи на Україні.

Проблема формування інвестиційного потенціалу дуже актуальна для України, і вирішальну роль у цьому процесі має відігравати банківська система.

Інвестиційні джерела у світі обмежені. Країни з перехідною економікою відчувають це дуже гостро. Теоретично інвестиційні ресурси складаються із заощаджень населення та держави, коштів підприємств, іноземних інвестицій у виді грошових ін’єкцій міжнародних фінансових установ і приватних інвесторів. Рух цих коштів забезпечують фінансові посередники. В Україні це здебільшого банки, оскільки їхніми каналами рухається майже 90% ресурсів фінансових ринків.

Слід зазначити, що позитивний вплив перелічених можливих джерел на нарощування інвестиційного потенціалу країни досить не дуже відчутний. В Україні ще не створено умов для підвищення довіри інвесторів до економічної політики держави. Зупинимося докладніше на кожному із джерел.

Якщо в економічно розвинутих державах головне джерело формування інвестицій становлять заощадження населення, то в Україні маємо іншу картину. Як випливає з таблиці 1, наші співвітчизники не вельми довіряють свої гроші кредитним установам, а зберігають їх у дома або ж обслуговують ними тіньовий сектор економіки. Хоча як позитивний момент слід зазначити, що за остані місяці обсяг вкладів населення у національній валюті зріс на 30%4 . Структура витрат і заощаджень населення за досліджуваний період (не враховуючи 2000 рік) свідчить про істотне скорочення обсягу заощаджень у вкладах та цінних паперах. Якщо у 1990 році їх приріст становив майже 11%, то в 1995 році – лише 1,5%. У 1996 році їх обсяг зріс до 6,3%, але потому їх питома вага почала зменшуватися, і в1998 році обсяг заощаджень населення у вкладах і в цінних паперах знизився до 2523 млн. грн., що становило 4,7% у структурі грошових витрат.

Натомість у структурі грошових витрат заощаджень високими темпами зростали обсяги купівлі валюти – від 0,4% у 1995 до 18% у 1998 році. Як правило, придбана валюта не працює на економіку країни, оскільки її купівля пов’язана з утратою довіри населення України до фінансових посередників. Особливо гостро це проявилось 1998 року, коли приріст заощаджень у вкладах та цінних паперах порівняно з 1997 роком зменшився в абсолютному вимірі на 62 млн. грн., а їх питома вага скоротилася на 0,7 відсоткового пункту.

У цілому в 1998 році населення витратило на придбання валюти 9614 млн. грн.(див. графік №1), тобто десяту частину ВВП(9,3%). Знайшовши заохочувальні засоби, можна було б ці грошові кошти примусити працювати на інвестиційному ринку. 1999 рік для заощаджень населення був не сприятливим. Хоча обсяг його грошових доходів порівняно із 1998 роком збільшився на 7397 млн. грн. (або на 13,6%) але вищими темпами зростали витрати на купівлю товарів та оплату послуг – на 20,5%, що становить 7152млн. грн., і обов’язкові платежі та добровільні внески (темпи приросту порівняно з 1998 роком 51%).

Збільшення цих видів витрат призвело до суттєвих змін у структурі витрат населення. Витрати на придбання іноземної валюти значно скоротилися і становили 50% від обсягів 1998 року(4860млн. грн.).

Динаміка витрат населення на купівлю валюти до 1998 року мала тенденцію до зростання. Із кризою 1998 року погіршилися макроекономічні показники. Її наслідки негативно впливали на економіку України і в 1999 році. Все це, а також політичні події позаминулого року, призвело до того, що населення остерігалося інвестувати свої заощадження в основний капітал. У 2000 році очікувалося збільшення інвестицій населення в основний капітал в 1,7 раза, але цього не спостерігалося через подорожчання комунальних послуг та продовольчих товарів.

Зростання обсягу інвестицій було б можливим у разі поліпшення урядом загального інвестиційного клімату в Україні. Якщо населення буде впевнене у стабільності вітчизняних грошей, воно спрямовуватиме власні інвестиційні ресурси не на придбання валюти, а в капітальні вкладення в економіку України. Вклади населення України в національній та іноземній валюті у комерційних банках на 01.12.99 становили лише 3089млн. грн., що майже в 1,5 раза менше, ніж сума грошових коштів, витрачена ним на придбання іноземної валюти. В масштабах країни це досить незначні обсяги – в середньому 61,66 грн. на душу населення.

Щойно уряд застосував ефективні інструменти стабілізації цін і грошей, як головний наш інвестор – населення України – примножив свої вклади в банках. За шість місяців 2000 року їх обсяги зросли: у національній валюті – 30,4%, в іноземній – на 20,5%. Нині цей інвестор починає працювати на економіку України. Водночас слід зазначити, що значний потенціал ресурсів мають домашні господарства. В економічно розвинутих країнах чверть національних заощаджень формується за рахунок цього джерела. Щоб пожвавити приплив надходжень на інвестиційний ринок необхідно підвищити довіру людей до кредитно – фінансових установ. Зауважимо, що питома вага строкових депозитів дуже незначна – 13,9% хоча це більше ніж в попередні роки (див. таблицю №2). Причому того, що населення повільно нарощує обсяг своїх вкладів у банках та в інших фінансових установах, є відсутність гарантій із боку держави, впевненості у сталих відсотках, тобто в отримані гарантованого доходу, та брак прозорої системи захисту вкладень населення.

Іншим джерелом внутрішніх інвестицій мали б стати тимчасово вільні кошти суб’єктів господарювання. 1998 року їх обсяг становив 5185 млн. грн., із яких лише 20% - строкові кошти(1039 млн. грн.), решта ж – кошти до запитання. При зміні ситуації інвестиційні ринки могли б поповнюватись за рахунок прибутку. Втім, слід зазначити, що нині у більшості суб’єктів господарювання грошові витрати превалюють над грошовими доходами. Останнім часом діяльність підприємств фінансується переважно за рахунок значної кредиторської заборгованості. В цілому по Україні на 01.12.1998 вона становила 148177,6 млн. грн. Ланцюг взаємних боргових зобов’язань усе довшає, взаємна заборгованість підприємств рік у рік зростає. Висока кредиторська заборгованість, яка значно перевищує дебіторську (на 39%), ускладнюючи роботу підприємств, водночас є джерелом безкоштовного кредитування їх діяльності. За умов фінансової нестабільності й непередбачуваності курсу валют підприємства вимушені створювати значні виробничі та матеріальні запаси, що знижує мобільність і гнучкість використання їхніх коштів. Так на при кінці 1998 року 28,4% оборотних коштів підприємств становили товарно-матеріальні запаси й цінності. Це позбавило можливості формувати необхідні фонди для здійснення інвестиційних програм. Поповненню обігових коштів перешкоджала значна вартість позикових коштів.

Амортизаційний фонд який мав би стати інвестиційним джерелом на виробництві, не може забезпечити навіть процесу простого відтворення внаслідок непродуманої амортизаційної політики держави. Значне заниження реальної вартості основних засобів не дає підприємствам змоги накопичити необхідну суму інвестиційних коштів. Прибуток, який у всіх країнах є засобом розширеного відтворення і одним з найменш ризикових джерел інвестицій, в умовах України також не виконує цієї ролі. Із двох його економічних функцій – стимулювання комерційної активності та розширення виробництва – на вітчизняних підприємствах виконується в кращому випадку лише перша, оскільки понад 55% вітчизняних суб’єктів економіки є збитковими, а 42% - низькорентабельними. У підсумку фінансовий результат діяльності економіки країни за 1998 рік становив 3419 млн. грн., за 1999 рік – 5976,3 млн. грн. за даними статистичної звітності, динаміка прибутку донедавна мала досить непривабливий вигляд(див. таблицю №3). Так у 1995 – 1998 роках прибуток скоротився на 15387 млн. грн., або майже в 5,5 раза. Постійно зростає кількість збиткових підприємств. Скажімо у 1998 році сума збитків становила 17343 млн. грн., що майже вдвічі більше порівняно з 1997 роком.(8546 млн. грн.). Крім того, негативно позначається надмірний податковий тиск на легально працюючі підприємства: навіть за умови одержання прибутків вони не в змозі формувати власні інвестиційні ресурси в потрібному обсязі.

У більшості країн світу держава є одним із головних інвесторів – за її рахунок формується значна частина інвестиційного потенціалу. В Україні ж при загальній сумі капіталовкладень 13958 млн. грн. у 1998 році на державні централізовані капіталовкладення припало лише 8,4% (з них з урахуванням кредиту – 20,5% від загальної суми). Тому розглядаючи державні інвестиції як реальне джерело створення інвестиційного потенціалу в Україні на доводиться. Це ж підтверджують дані таблиці №4. Ще однією нагальною проблемою є неефективне використання обмежених інвестиційних ресурсів, якими володіє держава. Перерозподіл грошових коштів відбувається не в напрямі підвищення ефективності виробництва з метою наповнення ринку споживчих товарів, а в основному спрямовуються на підтримку галузей проміжного споживання, що призводить до подорожчання кінцевого продукту та сповільнення темпів економічного розвитку.

Важливе джерело формування інвестиційного потенціалу країни – гроші іноземних інвесторів. Іноземні інвестиції можуть бути як централізованими, так і приватними. За даними журналу “Euro money”, 1997 року Україна посідала одне з останніх місць у Східній Європі за показниками FDI(8 доларів на людину). Нижчим цей показник був лише Туркменістані, Узбекистані, Вірменії та Македонії. Для порівняння: централізовані іноземні інвестиції в перерахунку на одного мешканця становили 198 доларів, у Латвії та Словенії – відповідно 160 і 170 доларів, а загальна сума централізованих інвестицій у Польщу того ж року становили 4500 млн. доларів США, тобто в 11 разів більше ніж в Україну.

Загальна сума прямих іноземних інвестицій у наслідок низької інвестиційної привабливості нашої країни також незначна (див. таблицю № 5). 2000 року на слуханнях у Сенаті Сполучених Штатів Америки помічник держсекретаря США Уейн у своїй доповіді про бізнесовий клімат у країнах Центральної та східної Європи не обминув увагою і нашу країну. “Реально Україна має один з найнижчих показників прямих іноземних інвестицій у цьому регіоні(Східна Європа) – 55 доларів на кожного мешканця, - сказав помічник держсекретаря США, - на долю яких припадає 570 млн. доларів із загальної суми 3 млрд. доларів, є найкрупнішим джерелом інвестицій в Україну. Ці цифри протягом декількох років залишаються незмінними і надзвичайно малими для країни, де мешкають 50 млн. громадян. Наприклад відповідні показники Польщі – країни із 40 млн. населення – становить 5.1 млрд. із 30 млрд. доларів. Але ж Польща постійно проводить реформи і не збирається їх припиняти.”

Структуру прямих іноземних інвестицій в Україну також можна розглянути на таблиці №6. Ці данні свідчать про збільшення прямих інвестицій в Україну в 4 рази за період 1995 – 1998років. Також можна розглянути галузеву структуру прямого іноземного інвестування в Україну на графіку №2. по цих даних можна зробити висновок що іноземні інвестори вкладають гроші в ті галузі які приносять найшвидший і найбільший прибуток, і набагато менше вкладають грошових коштів в розвиток таких галузей як машинобудування, металообробка та фінансові послуги. Але зараз навряд чи можна структуру прямих інвестицій вважати задовільною. Так на початок 1999 року їх загальна сума становила 2781.7 млн. доларів США і лише незначну їх частину – 13% було одержано у вигляді кредитів і позик. Несприятливі інвестиційний клімат призвів до значного зменшення капіталу нерезидентів. Із загальної суми зменшення капіталу 65.7% припадає на вилучення грошових, майнових та інших внесків і 33.9% - на скасування угод із резидентами України. Доступ до ринку приватних інвестицій в Україні дуже обмежений через низьку інвестиційну привабливість нашої країни. Брак стабільної та прозорої податкової бази, невисока купівельна спроможність громадян, невизначеність пріоритетів інвестиційної політики держави – все це не сприяє припливу іноземного капіталу.

Отже можна зробити висновок: формування інвестиційного ринку в Україні відбувається дуже повільно і явно в недостатньому для забезпечення нормального розвитку економічних процесів обсязі. Сприяти вирішенню цієї проблеми покликана насамперед банківська система, за допомоги якої можна спрямувати грошові кошти в необхідне для країни русло. Саме банківська система в змозі активізувати інвестиційний процес.

Обмеженість пропозиції інвестиційних коштів звужує можливості вирішення проблем інтенсифікації виробництва, що знижує конкурентоспроможність української продукції, гальмує ринкові перетворення в країні. Низька інвестиційна активність суб’єктів ринкової економіки не на користь ні банківській системі, ні економіці країни в цілому. Проблеми залучення інвестиційних коштів на етапі становлення ринкових відносин легше було б вирішити за допомогою фінансової оренди, до якої належить лізинг. У світі постійно зростають обсяги лізингових операцій, і банківська система могла б суттєво допомогти розвитку та становленню лізингу в Україні. На сьогодні це – одне з найреальніших джерел формування інноваційної політики в державі.

Загально відомо, що інвестиційна активність та економічне зростання – два взаємопов’язані процеси. Економічне зростання залежить від інвестиційної активності та навпаки. Ринкові перетворення в Україні неможливі без значних капіталовкладень. Водночас економічна криза зумовлює гостру нестачу фінансових ресурсів. У зв’язку з цим істотно зростає роль банківської системи як головного акумулятора інвестиційних ресурсів, важеля підвищення інвестиційної привабливості країни в цілому та окремих галузей народного господарства.

3. Внутрішні інвестиції, їх джерела фінансування, напрямки вкладення і місце у структурі інвестицій і Україні.