Основні напрямки розвитку інвестиційної політики України, Детальна інформація

Інфраструктурне забезпечення

надання земельних ділянок у безкоштовне користування або за пільговими умовами

надання необхідних приміщень у безкоштовне користування або за пільговими цінами

інші





Стимулювання конкретних інвестиційних проектів



цільове фінансування ресурсо-, природозберігаючого обладнання

цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці, науково-дослідних робіт

інші



Згідно з ст. 12 закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 року регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

системи податків з диференціацією суб’єктів і об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитись диференційний податок на інвестиції;

проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискорення амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть встановлюватись диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів тощо;

надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів та галузей і виробництв;

державних норм та стандартів;

антимонопольних заходів;

роздержавлення і приватизації власності;

визначення умов користування землею, водою, іншими природними ресурсами;

політики ціноутворення;

проведення експертизи інвестиційних проектів;

інших заходів.

В основі державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні – прагнення збільшити надходження до бюджету, доходи підприємств і громадян, реалізувати економічну, науково-технічну і соціальну політику держави. Підбиваючи підсумок, можна констатувати: активне державне регулювання інвестиційної діяльності розглядається як важливий фактор економічного розвитку країни взагалі. Промислово розвинуті країни надають перевагу фінансовим стимулам регулювання інвестиційної діяльності, а країни із перехідною економікою, навпаки, частіше вдаються до податкових та адміністративних заходів, що пояснюється наявним у них дефіцитом фінансових ресурсів. Але такий підхід не прискорює вирішення фінансових проблем, а лише консервує їх. Про це не варто забувати авторам і “реалізаторам” економічних реформ в Україні.

6. Шляхи забезпечення інвестиційної діяльності в Україні на регіональному рівні.

Регіональний аспект – істотна, принципова і постійна складова державної інвестиційної політики. Інвестиційна політика України пов’язана з вирішенням регіональних проблем, де також без централізованих інвестицій ніяк не обійтися. Так в Україні є регіони з відносно низьким рівнем промислового розвитку або з надлишком трудових ресурсів. Ніякі регіональні органи влади за рахунок власних ресурсів у повному обсягу з розв’язанням завдань такого роду і масштабу не справляться. Тут необхідна цільова державна допомога у формі субсидій, пільгового кредитування, а також оподаткування, прискореної амортизації для прогресивних галузей та виробництв.

Початок інвестиційної політики стосовно регіонів даної держави –визначення об’єктів інвестування найбільшої виробничої та соціальної значущості для всіх без винятку регіонів України. Це мають бути об’єкти базових галузей індустрії та сільського господарства, а також тих сфер діяльності, які здатні у найкоротші строки забезпечити істотне збільшення випуску можливих товарів і стабільний приплив валютних коштів. Не можна обійти увагою ще один момент, який має безпосереднє відношення до регіональної проблематики. А саме – визначення економічної ефективності, швидкої окупності і віддачі будь-якого інвестиційного проекту. Дуже важливою є конкурентна система відбору інвестиційних проектів, яка об’єктивно оцінює загальну ефективність проектів. При чому вона маж діяти як між регіонами, так і в самих регіонах при розгляді будь-якого інвестиційного проекту.

Крім адміністративних методів регулювання регіональної інвестиційної діяльності, на Україні хочуть розширити використання ринкових способів. У кожному регіоні Урядом (за погодженням з регіональними органами державної влади) має бути визначений банк, який відав би питаннями повернення та ефективності використання централізованих інвестиційних ресурсів на регіональному рівні. Таким чином, держава одержить можливість регулювати бюджетні інвестиції, а також стимулювати приплив приватних інвестицій у най пріоритетні галузі та сфери діяльності.

Але й цього всього мало для постійного припливу приватних і недержавних інвестицій в усі регіони України. Потрібна розвинута інвестиційна інфраструктура, яка, крім КБ та інвестиційних фондів, має включати недержавні пенсійні фонди, комерційні страхові товариства, іпотечні банки тощо. Поки що роль перелічених структур в акумуляції таких необхідних для інвестування коштів просто нікчемна, зокрема через повну неуважність до цього аспекту соціально-економічного реформування держави.

Не можна не зважати на проблему залучення іноземних інвестицій в регіони України. Сьогодні їх обсяг незначний. Питання тут упирається у забезпечення реальних гарантій для іноземних інвесторів.