Облігації внутрішньої державної позики та їх роль в економіці України, Детальна інформація

Поряд із розкручуванням фінансового маховика процентних виплат, Національний банк змушений брати безпосередню участь у фінансуванні дефіциту бюджету через викуп ОВДП, тобто має місце прихована емісія грошей. Якщо взяти до уваги вдвічі вищу дохідність ОВДП на вторинному ринку (50-60% порівняно із близько 30% при первинному розміщенні), стає зрозумілим, чому за таких умов головним покупцем на первинному ринку сьогодні виступає Нацбанк.

Борг з ОВДП визначився як дуже дорогий, дуже короткий та нерівномірно розподілений за строками погашення. Уряд, як емітент, став заручником ситуації, коли переважна частина нових запозичень спрямовується на погашення попередніх випусків облігацій – тобто споруджується фінансова піраміда. Державний борг у частині ОВДП за інформацією Мінфіну, на 01.10.1998 р. становив 11,1 млрд. грн. (НБУ наводить цифри 13,3 млрд. грн. ), а зовнішній борг досяг $10,9 млрд. із його загальної суми у $14,9 млрд. І хоча Україна вважається державою з невеликою заборгованістю, ця заборгованість сформувалася протягом лише останніх семи років.

Побудована облігаційна піраміда має для України суттєві негативні наслідки. По-перше, ринок ОВДП формувався як самодостатній, і кредитна система відокремилася від виробництва. Дохідність ОВДП значно перевищила дохідність виробничих вкладень, що взагалі не типово і не відповідає практиці фінансового менеджменту. Державні облігаціонери мали у 1996 році 443 млн. грн. доходу, в 1997 – 929 млн. грн., за три квартали 1998 р. – 1495 млн. грн. Банки отримали від таких операцій 1,3 млрд. грн. прибутку.

По-друге, сумнівна безальтернативність вкладень у ОВДП позбавила підприємства й організації зацікавленості в розвитку фондових інструментів. Через піраміду ОВДП відбулася трансформація інвестиційних ресурсів учасників фінансового ринку у фонди споживання – витрати в соціальній сфері, зарплати, пенсії фінансуються з рахунок розбухаючих позичкових схем.

По-третє, реальним фактом є загроза фінансовій стабільності та економічній безпеці держави внаслідок переважаючого представництва на ринку ОВДП нерезидентів. На початок 1997 р. близько 30% усіх ОВДП, які були в обігу на ринку, припадало на долю нерезидентів. За п’ять місяців 1997 року їхня частка зросла на 17%. Події минулого року в Росії свідчать про можливість розвитку фінансової кризи у зв’язку із швидким виходом нерезидентів із національного ринку. В умовах, коли нерезиденти допущені до участі на ринку ОВДП, держава має контролювати структуру ринку з метою передбачення дій нерезидентів, не зважаючи на те, що можливості державного регулювання через надмірну залежність від зовнішніх чинників досить обмежені.

Безумовно, державні запозичення не повинні використовуватися для розв’язання поточних проблем – має бути переглянутий хибний погляд на фондовий ринок як на такий, де викачуються максимально можливі суми (те саме спостерігаємо і у державній податковій політиці).

За роки існування ОВДП в українському бюджетному просторі вони стали універсальним інструментом для розв’язання поточних фінансових проблем уряду. Через борговий ринок Мінфін отримав змогу залучати критично необхідні йому десятки і навіть сотні мільйонів гривень у порівняно невеликі терміни часу (один-два тижні). Водночас, перенесення боргових виплат за облігаціями на роки вперед значно знизило довіру до українського ринку облігацій та Уряду, як гаранту повернення коштів. Тільки за перше півріччя 1998 року з фінансового ринку України було вилучено 1,5 млрд. дол. Та й вітчизняні покупці облігацій, щось не поспішають обміняти свої гривні на ОВДП. Залишається лише сподіватися, що відносно чесний спосіб держави позичати кошти знову стане для інвестора можливістю заробити гроші, і піраміда ОВДП буде збудована за ринковими правилами.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи моє дослідження, я можу стверджувати, що українські ОВДП, незважаючи на вирішальну роль державних облігацій на американському, європейському чи навіть азіатських фінансових ринках, тільки на папері можуть називатися “універсальними та безризиковими”, а їх ринок в Україні ще слабий і несамостійний. Несамостійний він тому, що держава, піклуючись про власний бюджет, фактично дискредитує довіру до нього інвесторів, а неринкові ставки дохідності первинного ринку остаточно відлякують потенційних інвесторів.

Отже, облігації внутрішньої державної позики хоч відіграють важливу роль у економіці України та виконують багато економічних функцій, та їм ще далеко до тих цінних паперів, які емітують уряди європейських країн. Первинний ринок ОВДП поки що страждає від значної зарегульованості, в той час як обсяги купівлі-продажу державних облігацій на вторинному залишають бажати кращого.

Державні облігації, як потужний інструмент боргового фінансування, ще не в повну міру стали невід’ємною частиною інвестиційного поля України. Маючи привабливі для багатьох інвесторів характеристики вони викликають певний інтерес, який правда аж ніяк не зростає. Не зважаючи на заяви Міністерства фінансів про те, що держава збирається підвищити привабливість розміщення коштів у ОВДП, інвестори, як іноземні так і вітчизняні, не дуже їй довіряють. Для цього існують свої причини.

По-перше, якщо Мінфін буде підвищувати дохідність при первинному розміщенні ОВДП, це стане значним тягарем для бюджету як поточного, так і наступних років, через необхідність погашення високоприбуткових облігацій. Крім того, обслуговування внутрішнього боргу відбувається разом із зовнішнім, який теж має тенденцію до зростання.

По-друге, конверсії ОВДП, здійснені як у минулому так і у поточному роках, не додають інвесторам оптимізму – ніхто з них не хоче одного чудового дня прокинутися і дізнатися, що грошові кошти, які він планував повернути протягом кількох місяців, доведеться чекати кілька років. Прикладів такої ситуації безліч, взяти хоча б ситуацію наприкінці 1998р. в Росії з реструктуризацією державних казначейських зобов’язань. Увесь борг власникам таких зобов’язань виплачується в рублях, при цьому 10% суми кредитори одержують готівкою, 20% обмінюють на нові бездохідні папери, 70% замінюють на облігації з визначеною датою погашення.

Ще однією з причин, яка негативно позначається на ринку державних облігацій, є значний ризик девальвації гривні, що змушує інвесторів вкладати кошти у валюти інших країн, зокрема у американський долар. Оскільки більшість державних облігацій продається та погашається за гривні, очікуваний реальний доход від вкладання коштів у ОВДП часто занадто низький, а іноді взагалі може виявитися від’ємним.

Звичайно, держава повинна докладати зусиль у реанімації українського ринку ОВДП та досягненні максимально можливих обсягів торгів на ньому, як альтернативі іноземним позикам у міжнародних фінансових інституціях. На перших етапах, доцільно розширити функції ОВДП, зокрема дозволити облігаціонерам резидентам розраховуватись сумами ОВДП як податковими платежами у рамках чинного законодавства. Це збільшить привабливість володіння облігаціями держави, а значить стимулюватиме піднесення обсягів торгівлі ними. Прикладів застосування такого підходу є багато. Зокрема, відомий аргентинський план “Вопех”, в якому для нейтралізації кризи була передбачена емісія у 1991році 10-річних облігацій, номінованих у доларах США під 30% річних, які приймалися як податкові платежі.

Як уже йшлося в роботі, непоправної шкоди українському ринку ОВДП нанесли кілька конверсій. Як один із методів зниження негативних наслідків конверсії ОВДП, можна запропонувати конвертацію облігацій не лише за строками, а й у пайові цінні папери, - при цьому запропонувати їх обмін на акції інвестиційно привабливих підприємств. Саме можливість конверсії в ланцюговому зв’язку “облігації-акції” є визначальною для розширення фінансово привабливих характеристик облігацій, як інструменту позичкового капіталу. Конверсійний привілей дає змогу швидше продати випуск і, що дуже важливо – значно знизити ціну позики. Крім того, у Державній програмі приватизації на 1999 рік слід передбачити можливість придбання акцій підприємств, які приватизуються за рахунок сум, що визначають розміри боргу за ОВДП. Такі заходи відкривають можливості подвійного виграшу – знімається гострота боргової проблеми і запускається ринок пайового капіталу.

Загалом, необхідно було б підготувати до розгляду у Верховній Раді та прийняття законодавчих актів, що регулюють фінансову поведінку уряду на боргових ринках – як внутрішніх, так і зовнішніх. Діяльність держави, як емітента має бути жорстко врегульована законодавством. Треба також чітко окреслити і до певної міри обмежити повноваження НБУ. Національний банк України, як генеральний агент уряду у облігаційних схемах може і повинен бути дилером, андерайтером, але ніяк не кредитором. Адже внаслідок дій із підтримання курсу гривні та виконання боргових зобов’язань уряду валютні резерви НБУ впали нижче позначки $1 млрд.

Але не все так пагано і певні позитивні тенденції на ринку ОВДП все ж таки намітилися, але без виважених кроків та допомоги консультантів з-за кордону процес становлення європейського рівня ринку державних зобов’язань може затягнутися на багато років. Від цього програє як уряд так і усі економічні суб’єкти України.

ЛІТЕРАТУРА

Игнатущенко В.Н., Шитов А.М. Государственные облигации. Как вкладывать деньги и получать доход. – М.: «Инфра», 1997.

Костіна Н.І. Алєксєєв А.А. Василик О.Д. Фінанси: система моделей і прогнозів. - К.: «Четверта хвиля», 1998.

Мельник В.А. Ринок цінних паперів. - К.: Видавництво АЛД, 1998.

Мертенс А. Инвестиции. Курс лекций по современной финансовой теории. – К.:Киевское инвестиционное агенство, 1997.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К.: Основи, 1993.

Ястремський О.В. Основи теорії економічного ризику. - К.: 1997.

Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи..// Банківська справа. – № 6., 1997. – C.17-20.

Зимин П. Государственная економическая политика и фондовий ринок. // РосБизнесКонсалтинг. – М., 1998. – С.1-7.

HYPERLINK http://www.rbc.ru/public/515/showb.cgi/080299515.html http://www.rbc.ru/public/515/showb.cgi/080299515.html .

Корнєєв В.В. Фінансові зигзаги на ринку запозичень // Фінанси України. - №3., 1999. – С.116-122.

Украинская экономика: целостный комментарий. Ноябрь 1998. Киев. Агентство гуманитарных технологий. «Виконт-пресс». – C.8-15.