/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Фінансово - валютна політика України, Детальна інформація

Тема: Фінансово - валютна політика України
Тип документу: Курсова
Предмет: Економіка
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1579
Скачати "Курсова на тему Фінансово - валютна політика України"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Структурна валютна політика реалізується з участю країн у рамках МВФ, а також на реогіональному рівні.

Поточна валютна політика – сукупність заходів , які направлені на повсякденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота.

Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання – діяльність держави, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютними цінностями. Держави за допомогою валютного регулювання прагнуть поставити під контроль валютні операції, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик , ввіз, вивіз та переказ валюти за кордон тим самим підтримати рівновагу платіжного балансу та стійкості валюти. У багатьох країнах встановлені ліміти вивозу валюти за кордон, введена спеціальна система дозволів на надання кредитів іноземним юридичним особам. Валютне реголювання переважно нормативне тобто таке, що здійснюється, головним чином, шляхом валютних угод та видання нормативних актів.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття, реалізацію рішень з валютних проблем. В силу приватної власності на засоби виробництва управління міжнародно-валютними відносинами не може бути організоване на цинтралізованих принципах і включає декілька рівнів:

приватні підприємства, в першу чергу національно-міжнародні монополії, які мають валютні ресурси активно беруть участь у валютних відносинах (вони і мають здатність дестабілізувати валютні угоди проводячи великі спекулятивні валютні операції).

національні держави (міністерство фінансів, центральний банк, органи валютного контролю)

на міждержавному рівні органом, який розробляє і здійснюється валютне регулювання є МВФ. З середини 30-х років новою організаційною формою міждержавного регулювання, в тому числі валютно-кредитного, стали регулярні наради актуальних проблем економіки і політики на вищому рівні з обмеженою кількістю учасників.

Основними інструментами здійснення фінансово-валютної політики виступають:

дисконтна політика (маневрування дисконтною ставкою центрального банку з метою реголювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон коротко-строкових капіталів);

валютна інтервенція( проводиться з метою впливу на курс національної валюти);

зміна валютного курсу шляхом девальвації чи ревальвації;

зміна валютних обмежень і угод диверсифікація валютних резервів( дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих чи інших валют, забеснечення найвигіднішої структури резервних активів);

підписання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі і т.д. Добре обгрунтована, реалістична валютна політика відіграє важливу роль у розвитку національної економіки, в інтеграції її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності;

отримання або надання кредитів та супсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

низки адміністративних заходів.

Юридична валютна політика оформляється валютним законодавством – сукупністю правових норм, які регулюють порядок проведення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами – двосторонніми багатосторонніми – між державами з валютних проблем.

Дисконтна політика – одна із форм грошово-кредитної політики центральних банків, що спрямовані на регулювання економіки країни шляхом підвищення чи зниження процентних(дисконтних) ставок з метою впливу на попит та пропозицію позичкового капіталу, зменшуючи темп інфляції, а також на стан платіжного балансу і валютний курс. Підвищення офіційної процентної ставки спрямоване на скорочення видачі центральним банком кредитів комерційним банком (кредитна рестрикція), а тим самим, на скорочення грошової маси в обігу, стимулювання притоку іноземних капіталів для покращення платіжного балансу країни, для збереження валютних резервів та підтримки курсу валюти.Навпаки, зниження офіційної процентної ставки заохочують видачу кредитів (кредитну експансію). Це веде до розширення обсягів виробництва та відтоку іноземного капіталу країни, збільшує грошову масу в обігу може викликати інфляційні процеси. Ефективна дисконтна політика досягається її поєднання з іншими формами регулювання економіки.

Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти ( девіз ).

З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження -– скупляє іноземну валюту.

Девізна політика сьогодні здійснюється, переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання центрального банку в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або за рахунок міжбанківського кредиту згідно системи “своп”.У країнах з розвиненою ринковою економікою широкого розмаху валютна інтервенція набула в умовах обігу нерозмінних грошових знаків.

В колишньому СРСР валютна інтервенція здійснювалася під час проведення грошової реформи 1922-24рр., з метою оволодіння валютним ринком і стабілізації курсу червінця.

Матеріальною базою проведення валютної інтервенції служили створенні у 30-х роках в США, Великобританії,Франції, Італії, Канаді та ін. країнах валютні стабілізаійні фонди.

З 70-х років явищем стала колективна валютна інтервенція центральних банків ряду країн.

Диверсифікація валютних резервів -- політика держав, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахугків, проведення валлютної інтервенції і захисту валютних втрат.Зично ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких валют на світових валютних ринках.

Диверсифікація важлива і для банків, оскільки вони в основному чужими коштами.Тому банки стараються видавати позики якомога більшій кількості клієнтів. З цією метою комерційні банки України мають право видавати позички одному клієнтові в розмірі, що не перевищує 50% їх статутних фондів. У США, наприклад цей норматив встановлений у розмірі до 10 відсотків власного капіталу банку. Цей принцип застосовується також в операціях з цінними паперами, коли кошти вкладаються у різні види цих паперів чи в папери одного виду, але випущені різними емітентами.

Девальвація і ревальвація – це традиційні методи валютної політики.

Девальвація – здійснюване державою зниження обмінного курсу своєї грошової одиниці стосовно іншої. Це один із варіантів грошової реформи, спрямованої на оздоровлення грошового обігу. Причинами цього явища є нерівномірність розвитку інфляції в окремих країнах, нестабільність платіжних балансів і світової економіки в цілому. Девальвація і ревальвація складають два основні варіанти грошової реформи. Часто девальвація лише закріплює фактичне обезцінення грошей внаслідок інфляції. Існує також поняття ринкової девальвації валюти, тобто падіння на ринку ціни національної валюти, вираженої в інших валютах, зокрема в доларі. Ринкова девальвація відбувається внаслідок зниження попиту на дану валюту. Держава може підтримувати курс своєї валюти шляхом ринкових інтервенцій / скуповування власної валюти або продажу іноземної /. При значних господарських розладах держава застосовує девальвацію, яка веде до подорожання імпортованих і здешевлення власних товарів, експортованих в інші країни. Тому девальвація використовується також як засіб зовнішньоторговельної експансії.

Ревальвація -- поновлення, збільшення вартості валюти шляхом підвищення її офіційного курсу щодо грошової одиниці інших країн або щодо міжнародних грошових одиниць. Застосовується як один із методів стабілізації грошової системи країни і поновлення, а то й підвищення купівельної спроможності грошей після інфляції. Ревальвація як метод стабілізації грошової одиниці в минулому використовувалася відносно мало. Це пояснюється тим, що країна, яка таким чином стабілізує грошовий обіг, ставить себе у невигідне становище у зовнішньоекономічних операціях, туризмі порівняно з іншими. Підвищення курсу валюти даної країни щодо інших зумовлює зростання цін на експортні товари в іноземній валюті і тим самим знижує конкурентноздатність товарів власного виробництва на міжнародному ринку. Курсові співвідношення між ревальвованою валютою даної країни та іншими валютами створюють умови за яких невигідно вкладати капітал в економіку даної країни. У то й же час стає вигідним вивіз національної валюти, оскільки при цьому за кордоном можна одержати більшу суму за ревальвовану грошову одиницю. Це може негативно вплинути на величину інвестицій в економіку країни. Незважаючи на це, ревальвація за певних умов може стати ефективним антиінфляційним заходом. Саме як антиінфляційний захід ревальвація була використана на рубежі 60-70-х р.р. ХХ ст. в колишній ФРН, у Голландії, Швейцарії, Австрії та у ряді інших країн. Вона зумовила скорочення грошової маси у сфері обігу, стабілізацію, навіть зниження цін на внутрішньому ринку і позитивно вплинула на розвиток економіки та матеріальний добробут населення.

I.1. Особливості управління валютними ризиками.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар