Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова, Детальна інформація

Підсумовуючи, зазначимо, що для поетичного стилю Муратова характерно:

уживання антонімів з антонімічними епітетами, що підкреслює протиставлення (недруги лукаві – друзі кохані);

використання такої поетичної фігури, як антонімічний паралелізм, з тією ж метою (бачив горе – співав про щастя, чув "рятуйте" – кричав "ура!");

ампліфікація, нанизування антонімічних пар, що посилює контраст явища (відомі – невідомі, друзі – ледь знайомі, пустотливі – серйозні, невразливі – нервозні, слоноподібні – тендітні);

уживання синонімічно-антонімічних блоків з метою створення концептуальної напруги чи розрядки (життя (земне буття) – потойбічність (мороки нірвани)).

3.4. Взаємозв’язок синонімії та антонімії в поезії Ігоря Муратова

Мову І.Муратова не можна вивчати тільки статично, бо в його мові переплітаються різні мовно-стилістичні засоби. Зокрема це помітно там, де в антонімічні зв’язки вступають синоніми. Такі антонімічно-синонімічні взаємозв’язки у художніх творах поетах є не спорадичним явищем, а зустрічаються постійно. Це одна із стильових ознак поезії І.Муратова.

На взаємодію між синонімічними і антонімічними відношеннями вказувалось неодноразово [Шмелев, 1973, 134-135].

На думку дослідників, семантичні зв’язки синонімів і антонімів найбільш відчутно постають у взаємодії двох протилежних СР [Иванова, 1982, 48], об’єднаних опозиційними зв’язками. Ф.П. Філін з цього приводу зазначив: “Синонімічні і антонімічні відношення – два важливих види семантичних зв’язків слів у рамках тієї чи іншої лексико-семантичної групи...” [Филин, 1982, 237]. Але це особливо виявляється в художніх текстах.

Оскільки синонімія і антонімія тісно пов’язані, то між ними існує складна система залежностей. Так, В.М.Русанівський звертав увагу на те, що “синонімічний ряд слів разом з антонімами до кожного члена ряду утворює семантичне поле, яке межує з іншими семантичними полями, частково й накладається на них” [Русанівський, 1991, 3]. Про те, що слова, які складають семантичне поле, пов’язані різного роду відношеннями, відмічав Ф.П.Філін. Дослідник характеризував їх, як відношення "синонімії, антонімії, всякого роду уточнення, диференціації й узагальнення близьких чи тотожних значень" [Филин, 1957, 536]. Л.О.Введенська вважає, що “взаємодіють антоніми з синонімами насамперед тоді, коли члени одного ряду синонімів вступають в антонімічні відношення з одним якимось або з усіма словами другого ряду” [Введенская, 1971, 14].

Як уже зазначалося, для мови Ігоря Муратова характерне вживання в одному тексті і синонімів, і антонімів, що створює, так би мовити, два ряди нагнітання і тим самим підсилює образ.

Частіше за все поет використовує зв’язок антонімії з синонімією як спеціальний образний прийом: "Я короля оспівував так гучно, Що став багатієм із жебрака..., Я короля звеличував так часто, Що до душі припала підла гра" (181). У цьому тексті синоніми оспівував – звеличував обрамляють опозицію багатій – жебрак, тобто антонімічний ряд розділяє синонімічний, що дає змогу кожному із цих лексичних засобів чітко виконувати свої функції: синоніми заміщують один одного, щоб уникнути повтору в невеликому фрагменті, а в антонімічному ряді спостерігаємо, як одна протилежність виходить з іншої, чим підкреслюється контраст явища.

Характерне для поезій І.Муратова і вживання поруч двох рядів синонімів і антонімів: "Вагались, як і я, в жорстокій творчій тиші, Терзались, як і я, у гомонах життя" (1980, 154), "За ніч блага: "Помстіться, рідні, а мертвих відплатіть, живі!" (50). В обох прикладах дієслівні синоніми вагались – терзались, помстіться – відплатіть виконують функцію уточнення, а пов’язані з ними антоніми тиша – гомін, мертві – живі підсилюють емоційну образність тексту.

Цікаві також приклади взаємодії синонімів і антонімів, які поєднуються з такою стилістичною фігурою, як повтор: "Захмелію, згадаю все прикре, болюче, лихе... В’яне сад мій і знову цвіте... Ах, забуду, забуду все прикре, болюче, лихе!" (151). Таке нагромадження антонімів і синонімів (згадаю – забуду, в’яне – цвіте; прикре – болюче – лихе) письменник використовує, щоб виділити, звернути увагу читача на головне – страждання ліричного героя. А повтор антонімічного слова забуду та синонімів прикре – болюче – лихе допомагає повніше відобразити цей схвильований і напружено емоційний стан ліричного героя. Особливої виразності текстові надає кільцевий синонімічний повтор (прикре – болюче – лихе), який починає і закінчує фрагмент.

Знаходимо у поета і такі конструкції, які утворюють синонімічно-антонімічний трикутник, що дає змогу стисло і виразно розкрити концептуальний зміст поезії: "Овіяний тривогою, журбою Чи радістю розбуджений кажу: Любов до нього в серці збережу..." (1980, 157), "Вночі, коли спить все спокійне, наїдене, сите... Я чую, ...як світ потрясають могутнім воланням голодні" (112),", "Найкраща всохла яблуня моя, А ще ж торік на ній буяла цвіть! Квітує все. А яблуня моя Одна в садку безрадісно стоїть" (141). Як видно з поезій, антоніми, як вершини трикутників, допомагають виявити і розрізнити значення синонімічних слів: журба, тривога – радість; наїдене, сите – голодні; буяє, квітує – всохла.

Складне переплетіння антонімії і синонімії відбувається і в наступному тексті: "Непорушне вістря полудневе. Чом же так суворо, а не втішно? Буряно, бентежно, а не ніжно? Не дрімотно в тиші, а турботно?" (131). Тут спостерігаємо своєрідний паралелізм трьох антонімічних рядів суворо – втішно; буряно, бентежно – ніжно; дрімотно – турботно, які вступають між собою ще й у синонімічні відношення. Так, вимальовуються два СР: суворо – буряно – бентежно – турботно; втішно – ніжно – дрімотно. У наведеному прикладі антонімічні слова не тільки утворюють “власну” мікросистему, але й включаються як одна із основних координат у загальну схему тематичної класифікації лексики, вступаючи у тісний органічний зв’язок із синонімами тієї ж тематичної групи.

Залежність між антонімією і синонімією особливо чітко проступає, коли розглянути вертикаль вірша: "Від спогадів на серці завжди смутно: Отут – було... І там – було... О, хоч би як було сутужно й скрутно,– Хай буде з кореня щодня нове стебло І плід на нім новий, щоб мали право люди Сказати: "Тут вже є, А там – ще буде!" (140).

Вертикаль:

смутно

Отут

там

сутужно скрутно

кореня

плід

Тут

там

Або: "Вже й сили брак – а серце прагне звершень, Вже й ніч твоя – а дух воліє крил! Напевно, в тім і є жорстока добрість Буття і мрій – ревнивої рідні, Щоб вічно нас манив далекий обрій І залишавсь у вічній далині" (174).

Вертикаль:

прагне

воліє