Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова, Детальна інформація

У загальній класифікації Л.О.Новикова антоніми цієї групи визначаються негативно: вони не можуть відповідати одному і тому ж денотату, не виражають спрямованість і не утворюють градуальних опозицій [Новиков, 1973, 200].

Д.М.Шмельов називає цей тип антонімів “особливим..., що представлений парами слів, між значеннями яких “без залишку” розподілена певна семантична область; члени такої пари абсолютно протиставлені один одному” [Шмелев, 1977, 205-206].

“Сутність комплементарності, – пише Л.О.Новиков, – полягає в тому, що два протилежних значення (в логіці – видових понять, підмножинності), які характеризуються кожне своїм позитивним значенням, доповнюють одне одного до вираження меж прояву тієї чи іншої властивості, стану або відношення” [Новиков, 1973, 233].

Погоджуючись з Л.А.Лисиченко, зазначимо, що антоніми-комплементативи відтворюють “протилежність понять, що характеризуються кожне своїм значенням і доповнюють одне одного до вираження всього родового поняття” [Лисиченко, 1997, 113].

Антоніми цього типу протиставляються попарно, між ними не може бути слова, що відбиває проміжний стан. Графічно комплементарну антонімію зображують, як коло або квадрат, поділений навпіл: усе, що не відповідає поняттю, названому одним з антонімів, називається другим: усе, що не є живим, є мертвим; усе, що не є прямим, є кривим; усе, що не є вірним, є помилковим.

Доречно буде сказати, що питання про комплементарні антоніми, що протиставляють живі істоти за статтю, ще недостатньо вивчене і не має однозначного розв’язання. В.М.Клюєва включає в антоніми даного типу не тільки назви понять, пов’язаних з біологічною статтю, а і назви національностей і мешканців міст (монгол – монголка, москвич – москвичка), але вилучає назви професій [Клюева, 1956, 82]. Слова-корелятиви типу брат-сестра розглядає як окремий тип антонімів О.С.Ахманова [Ахманова, 1966, 5], з певним обмеженням – Л.О.Новиков [Новиков, 1973, 235]. Розглядаються вони як окремий вид антонімів і в “Сучасній українській літературній мові. Лексика і фразеологія” [СУЛМ: ЛФ, 1973, 96]. Проте існує й інший погляд, згідно з яким слова, що виражають протиставлення понять за статтю, не є антонімами. Це питання потребує ще поглибленого вивчення як у плані теоретичному, так і при конкретному дослідженні антонімів в українській мові.

Як ми вже відзначали, комплементарній протилежності властиве відношення диз’юнкції, тому заперечення одного з комплементарних слів-антонімів веде до ствердження другого. Щодо граматичних особливостей антонімів цього класу, то дослідники відзначають, що антоніми-прикметники та прислівники цього класу не утворюють ступенів порівняння і не виступають у порівняльних конструкціях, на відміну від відповідних слів попереднього класу.

Згрупуємо комплементарні антоніми, що використовує І.Муратов, за морфологічними ознаками, оскільки саме такий поділ, на нашу думку, є найбільш прийнятним щодо цього типу антонімів:

іменникові антонімічні пари: правда – неправда (24, 68), правда – кривда (68, 290), життя – смерть (34, 262, 375), мир – війна (68, 355), життя – потойбічність (144), поразка – перемога (173), поразка – звитяга (182), мрії – звершення (178), спільність – одмінність (180), година – негода (30);

прикметникові антонімічні пари: живі – мертві (98, 144, 226), смертне – безсмертне (84, 154), несказане – сказане (40), хвора – здорова (256);

прислівникові антонімічні пари: нарізно – разом (39), наяву – в сні (50), безглуздо – мудро (158).

Як показує дослідження, наскрізними опорними антиноміями у визначених групах комплементарних антонімів є парадигми життя – смерть, живий – мертвий, смертний – безсмертний.

Іменникові антонімічні пари. Значне місце серед антонімічних пар, які ми відносимо до першої групи (антоніми-іменники), займають традиційні контрастивні образи життя – смерть, правда – кривда, війна – мир.

Парадигма життя – смерть має відношення до ліричного героя і є вираженням протиборства в його душі, як, наприклад, у цьому тексті: "Мені смерть і життя Розпетляли таїни доріг... Мить лишилась мені. Але встигну..." (262). У цій поезії протилежність життя – смерть переводиться із особистісного плану в соціальний. Враховуючи більш широкий контекст, у якому ліричний герой виступає як поет, котрий повинен дивитися на світ розплющеними очима, одразу стане зрозумілою мотивація образу життя – смерть – прозріння героя, правдивий погляд на світ.

Протиставлення правда – кривда І.Муратов часто подає через антонімічно-синонімічний трикутник з метою підсилення контрасту, як-от: "Неправда, що у правди сто облич, Що можуть ґендлярі за могорич На правду кривду перелицювати" (68). Фрагмент починає антонімічна пара неправда – правда, яка ніби дає поштовх для роздумів і разом з тим запевнення в тому, що правда є правда й іншого обличчя в неї немає. Ця впевненість підтверджується наступною антонімічною парою правда – кривда, де слово кривда має сильніший вияв протилежності, ніж неправда. Поєднання однокореневої і різнокореневої антонімії в одній парадигмі надає текстові, з одного боку, ніби емоційної стриманості, а з другого, категоричності і впевненості: правда ніколи не стане кривдою.

Таким чином, розвиток антиномій життя – смерть, правда – кривда пов’язаний із загальним рухом від проективності до концептуальності, до гармонійного єднання обох начал.

Прикметникові антонімічні пари. Комплементарні антоніми-прикметники позначаються у поета чіткістю протиставлення парадигм, і неабияку роль у цьому відіграють сполучники ні (ані), що привносять значення заперечення чи невизначеності, або сполучник чи із значенням диз’юнкції. Наприклад: " – Спи, зірко, спи. Ти думаєш, я вірю, Що ти – планета, мертва чи жива?" (226), "Там дочка його, мов зоря, Мов печальниця вечорова, Ані хвора, ані здорова..." (256). Крайні протилежні значення антонімів хворий – здоровий, мертвий – живий мають контрадикторні відношення. Пара антонімів мертвий – живий зосереджена у міркуваннях філософського характеру. Автор роздумує, він впевнений, що зірка – це не планета, але це щось таємниче, надосяжне. Поет наголошує, що не важливо “мертва” чи ” жива” зірка, а головне – вона є, існує.

Прислівникові антонімічні пари. Контрадикторні відношення у прислівників, що становлять третю групу комплементарних антонімів, можна проілюструвати на такому прикладі: "Й не боюсь я Повторювати те ж саме: – Я люблю! – Бо і нарізно, ми були з нею разом." (39). Спостерігаємо досить тісне зіткнення двох протилежних явищ нарізно – разом, які у тексті становлять одне поняття. Тільки велике земне почуття любові може об’єднати те, що протиставляється, тільки заради безмежного кохання можна і нарізно бути разом. І.Муратов дуже тонко підмічає ці нюанси людських почуттів, вдало використовує спосіб поєднання комплементарно протилежних компонентів. Таким чином, саме в цих рядках експлікується концептуальний рівень змісту вірша.

Аналіз комплементарних антонімів показує, що цей тип протилежності І.Муратов вживає не дуже часто. Але серед них є такі образи, які проходять через усю поетичну творчість митця (життя – смерть, правда – кривда, війна – мир, поразка – перемога). Як бачимо, протиставлення комплементарних слів-антонімів базується не на якісній ознаці, а на функції розмежовування ознак. Саме цю особливість антонімів-комплементативів відбивається в експресивних образах-контрастах, підсилюючи тим самим концептуальний елемент структури тексту.

3.1.4. Антоніми – контративи в поетичних текстах І.Муратова

Антоніми-контративи складають у мові поезій І.Муратова малочисельну групу (приблизно 10%) антонімічних пар, вжитих письменником у поетичних творах.

Відомо, що до цього типу належать антоніми, які виражають протилежну спрямованість дій, ознак та властивостей і представляють векторну протилежність [Новиков, 1973, 237].

Антоніми цього класу характеризуються вираженою спрямованістю і позначають дві однакові, протилежно направлені дії, де диференціальна ознака реалізується як протилежна спрямованість. До окремого розряду слів, що “позначають різноспрямовані дії, одна з яких знищує результати другої”, відносить такі антоніми і Д.М.Шмельов [Шмелев, 1977, 204]. Тотожні визначення знаходимо і в українських мовознавців [Лисиченко, 1977, 104; 1997, 112].

У мовознавчій літературі відзначається, що найбільш широко цей антонімічний клас представлений дієсловами. Крім дієслів з їх розгалуженою системою форм (дієприслівники, дієприкметники), до нього входять прикметники та іменники з дієслівними коренями, а також деякі прийменники. Значення протилежності тут виражається як кореневими, так і афіксальними морфемами. При цьому значна кількість дієслів-антонімів має семантично співвідносні з ними дієприкметники (рідше прикметники) та іменники, що виражають протилежні властивості (якості).

Формою опозиції у антонімів, що виражають протилежну спрямованість дій, ознак і властивостей, є антонімічна пара.Це протилежність двох дій, ознак чи властивостей, у котрій можна виділити декілька підтипів. Перш за все, симетричні відношення, коли обидві дії (ознаки) спрямовані одна проти другої, і несиметричні відношення, де одній дії (ознаці) протистоїть друга, спрямованість якої не виражена.

Щодо характерних особливостей вживання антонімів цього класу, то слід звернути увагу на властивість виражати протилежність при віднесенні дій (ознак) до однієї й тієї ж особи. Питання про належність слів з протилежною спрямованістю дії до антонімів поки що мало розроблене.

Проведене дослідження переконує, що переважна більшість антонімів-контративів у Муратова представлена дієсловами або їх формами, кількість антонімів-іменників – незначна.

Антоніми, що реалізують векторну протилежність, у Муратова можна поділити на такі основні тематичні розряди:

антоніми, що характеризують соціальні явища, взаємовідносини людей у суспільстві та ін.: гомоніли – помовкли (24), зустріти – розпрощатися (148), класти – брати (156), терпів – повставав (177), беру – вертаю (180), беручи – віддавши (180), зло – добро (299, 323);

антоніми-дієслова, що відтворюють рух предмета у просторі: встала – повалилась (24), злітають – сідають (149), прийшов – пішов (168), упаду – підведусь (357);