Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова, Детальна інформація

Із запропонованих дослідниками лінгвістичних критеріїв виділення слів-антонімів за основу приймаємо такі:

1.Лексико-семантичні: а) семантична спільність, яка виявляється в тому, що антоніми виражають одне й те саме родове поняття, характеризують явище одного плану, тобто мають архісему, або "спільну сему"; б) наявність протилежної семантики. Для називання сем, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну, надаючи відношенням між словами антонімічного характеру, вживається термін "контрарні семи". Наявність цих сем забезпечує діаметральну опозицію між словами-антонімами.

2. Граматичні: повний або частковий збіг валентності слів-антонімів, тобто здатність їх вживатися в однаковому, аналогічному контекстуальному оточенні, що випливає з критерію семантичної спільності – характеристики явища одного плану.

3. Функціональні: регулярне протиставлення в мові і мовленні. Віднесення до диференційних ознак слів-антонімів вимоги стилістичної одноплановості здається неправомірним, оскільки остання, як свідчить матеріал, може виступати релевантною рисою лише антонімів мови; у мовленні з певною стилістичною метою можуть об’єднуватися в антонімічну пару і лексеми з неоднаковим стилістичним забарвленням, що є своєрідним джерелом експресії.

Беручи до уваги названі семантичні, граматичні й функціональні ознаки, антоніми можна визначити як регулярно протиставлювані в мові й мовленні лексеми, які позначають взаємно протилежні (наявність контрарних сем) співвідносні (наявність спільної семи) предмети, властивості й процеси об’єктивної дійсності.

Одним із важливих питань дослідження є питання про класифікацію антонімів за характером протиставлення. Зауважимо, що поділ антонімів за типологічними ознаками перебуває в полі зору дослідників. Цілий ряд питань, так чи інакше пов’язаних з типологією антонімії, обговорюється на матеріалі різних мов як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістичній літературі. Цю проблему ставили такі відомі вчені, як Л.Ю. Максимов (1958), В.М. Клюєва (1956), В.М. Комісаров (1957, 1962, 1964), М.М. Шанський (1964), Д.М. Шмельов (1964), А.В. Калінін (1971), А.О. Уфімцева (1968), Є.І. Родічева (1968), Л.О. Новиков (1973), Є.М. Міллер (1990), Й. Філіпець (1961), М. Форман (1960), О. Духачек (1967), Дж. Лайонз (1969), А. де Вінценз (1963), Л. Вальд (1970).

Останнім часом здійснені спроби намітити ряд різновидів протилежності. А.О.Уфімцева, говорячи про антонімічні відношення слів, виділяє два типи протиставлення: власне антонімію і конверсію [Уфимцева, 1968, 192-193]. Дж.Лайонз у своєму “Вступі до теоретичної лінгвістики” поряд із власне антонімією виділяє два інших типи протилежності: додатковість (комплементарність) і конверсію [Lyons, 1969, 460-470].

Однак Л.О. Новиков, узагальнюючи існуючі в науковій літературі погляди розробив найбільш повну класифікацію антонімів, якої дотримуємося і ми.

Звичайно виділяються три ознаки, за якими антонімічні слова вступають у відношення опозиції: 1) градуальність / неградуальність ознаки; 2) спрямованість / неспрямованість дії чи ознаки; 3) відповідність одному явищу чи процесові (тобто одному денотатові) – відповідність різним денотатам [Новиков, 1973, 195-243].

Основні класи антонімів, які виділяються, відповідають названим трьом типам опозиції.

Перший клас представляють антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять. Це ті слова, які стоять на крайніх точках шкали, що виражає різний ступінь певного явища.

Другу групу антонімів представляють слова, які означають протилежну спрямованість дії або ознаки. Найбільш широко цей тип антонімії представлений дієсловами.

Третій клас представляють антоніми, що відтворюють комплементарну протилежність, тобто протилежність понять, що доповнюють одне одного.

Нарешті, четвертий клас, який виділяється в багатьох працях, представляють антоніми-конверсиви. Під конверсією мається на увазі протиставлення слів, що називають відношення, в яке вступають дві сторони і яке для кожної із них має протилежне значення. Однак, на думку Л.О. Новикова, антоніми-конверсиви не утворюють висхідного класу, бо "вони утворюються за рахунок особливого вживання слів, що володіють конверсивними властивостями, із трьох попередніх класів" [Новиков, 1973, 238].

Для нашої роботи особливо суттєвим є питання про контрарну, комплементарну та векторну антонімію як найбільш виявлені у розглянутих нами поезіях І. Муратова.

3.1.2. Антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять у поезії І. Муратова

Досліджений матеріал дає право зазначити, що цей тип антонімів у І. Муратова помітно переважає над іншими: у процентному відношенні контрарні антоніми складають близько 80%, 10% – комплементарні антоніми, і приблизно 10% – векторні антоніми. Характерною особливістю цього класу антонімів є те, що він об’єднує слова, які не виражають спрямованість дії чи ознаки, але виявляють градуальність опозицій. Під градуальними (ступінчатими) опозиціями розуміємо, як вважав М.С. Трубецькой, такі опозиції, "члени яких характеризуються різним ступенем або градацією однієї й тієї ж ознаки…Член опозиції, котрому властива наявність крайнього (максимального чи мінімального) ступеню даної ознаки, називається крайнім або зовнішнім; інші члени є середніми" [Трубецкой, 1960, 83].

Градуальність даних ознак виявляється в тому, що між антонімічними лексемами існують слова, що називають проміжні ступені. При даному типі антонімії сума значень антонімів не вичерпує всього родового поняття, оскільки між цими двома поняттями розміщається цілий ряд перехідних ознак.

Схематично відношення антонімів, що виражають градуальну протилежність, Л.О. Новиков позначає як коло, між протилежними секторами якого існує проміжне поле, на якому розміщуються перехідні ступені [Новиков, 1973, 30].

З погляду зовнішнього вираження така опозиція має декілька різновидів. Перш за все виділяються антонімічні протиставлення, що охоплюють цілі парадигми градуально розташованих антонімів, за термінологією Й. Філіпця їх називаємо "ступінчаті групи" [Filipeс, 1961, 222]. Опорою такого протиставлення є основні нейтральні слова, останні ж члени парадигми, хоч вони й виражають різний ступінь вияву ознаки, нашаровуються на це протиставлення й виступають як синоніми для вираження інтенсифікації або як експресивні синоніми. Власне їх значення, як відмічає Д.М. Шмельов, зумовлене їх співвідношенням із нейтральними словами [Шмелёв, 1964, 148].

Слід відзначити, що антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять, реалізують контрарну протилежність. Це найбільш "класичний випадок вираження протилежностей", бо саме "контрарність утворює логічну основу антонімії" [Новиков, 1966, №4, “Р.яз. в шк.”].

Погоджуючись із Г. Клаусом, зазначимо, що два поняття контрарні, "якщо між явищами, в них мислимими, існує найбільша різниця в межах, встановлених родовим поняттям" [Клаус, 1960, 213].

Аналізований клас антонімів у поезіях І. Муратова представлений перш за все якісними прикметниками і співвідносними з ними іменниками та прислівниками, а також займенниками та словами категорії стану і деякими іншими категоріями слів, що виражають координаційні поняття.

Цей тип антонімів у нашого автора є найбільш значним за кількістю і різноманітним за тематикою, бо він утворює ядро антонімії “… і представляє її в найбільш яскраво вираженому вигляді" [Новиков, 1973, 225].

Проведені дослідження дали змогу зробити тематичну класифікацію антонімів цього класу. За допомогою таких слів у І. Муратова позначаються:

психічні та фізіологічні характеристики людини та її стану: турботи-забави (29), сумував – радів (29), надії – розчарування (31), любов – ненависть (34, 41, 98), сміються – плачуть (34), печаль – радість (34, 99, 364, 389), муки – радощі (34, 42), горе – щастя (81, 192), щастя – муки (78), радість – тривога (56), радість – смуток (81, 205), радість – біль (86, 364), відрада – печаль (189), відрада – біль (137), радість – туга (101), горе – радість (203), милий – немилий (38), розпач – надія (173), мовчання – гук (38), мовчання – сміх (38), смуток – сміх (81), сміюсь – плачу (101), смутно – радісно (1980, 100), приємне – неприємне (101), сумирна – бентежна (165), сумні – безжурні (86), плачуть – сміються (104), кохають – ненавидять (104), пекло – рай (91);

система координаційних понять: ночі – дні (57, 179, 206), вдень – вночі (59), вечір – світанок (150), звечора – зрання (34), вечірні – ранні (61), нічні – денні (61), вздовж – впоперек (59), здалека – зблизька (102), зблизька – здаля (1980, 151), Захід – Схід (50), сьогодні – завтра (113), сучасне – минуле (95), колись – зараз (38), там – тут (49, 140), до – після (1980, 147), ніщо – все (136), завтра – нині (112), правий – лівий (56, 112);

етична та естетична оцінка: нове – старе (111, 178), святиня – гріх (1980, 25), свято – будні (112, 146), непомітне – величне (1980, 167), хвалить – гудить (1980, 134), творю – руйную (62);

оцінка явищ природи та станів погоди: сонце – мряка (21), туман – сонце (176), розбурхані – тихі (137), глибина – мілина (78), похмурі – ясні (188), притихне – шурхоне (33), безвітря – круговерть (147), згасання – горіння (147), суховійний – вологий (173), сіра – райдужна (372);

оцінка кількості, порядку розташування предметів (явищ), часу подій: немало – одна (56), остання – перша (1980, 131), давнє – недавнє (1980, 206), тоді – зараз (47), навік – на хвилинку (52), ера – мить (228), безмежність – мить (1980, 151), мить – вічність (73, 105, 207);