Система права і законодавства, Детальна інформація

Головнi ознаки, що характеризують акти застосування норми права.

1) Акт застосування норми права має владний характер та охороняється примусовою силою держави. Конкретнi приписи, що мiстяться у ньому, мають обов’язкове значення для усiх, до кого вони вiдносяться, та у необхiдних випадках можуть бути реалiзованi примусовим шляхом.

2) Акт застосування - це iндивiдуальний правовий акт. Вiн має вiдношення до певно визначених осiб. Правозастосовчий акт має силу лише для певного випадку i на подiбнi випадки не розповсюджується. Цим вiн відрізняється вiд нормативно-правових актiв, якi мiстять правовi норми, що мають загальний характер. Норми права регулюють багато однотипових випадкiв та розповсюджуються на усiх осiб, якi знаходяться у сферi їх дiї (конкретно не визначених). Вони розрахованi на неодноразове застосування. Iндивiдуальнi правовi акти не мiстять правових норм. Вони лише конкретизують загальнi приписи стосовно окремих осiб або органiзацiй та мають разове значення. Внаслiдок цього акти застосування норм права до джерел права не вiдносяться. У збiрники законодавства вони не включаються.

3) Правозастосовчi акти повиннi бути законними, повиннi виноситися у суворiй вiдповiдностi до закону, спиратися на певнi норми права.

4) Акти застосування норм права видаються у встановленiй законом формi i мають точне найменування. Закон передбачає суворо визначений порядок видання та оформлення iндивiдуальних правових актiв. Кожен правозастосовчий акт має суворо визначенi найменування: вирок, наказ, постанова, розпорядження.

Класифiкацiя актiв застосування норм права відбувається за рiзними пiдставами. В залежностi вiд суб’єктiв, якi застосовують норми права, iндивiдуальнi правовi норми подiляються на наступнi види:

- акти представницьких органiв державної влади;

- акти виконавчих органiв державної влади;

- акти правоохоронних державних органiв;

- акти державного контролю;

В залежностi вiд змiсту суспiльних вiдносин та норм права, що застосовуються до них, правозастосовчi акти подiляються на:

- регулятивнi, якi встановлюють конкретнi юридичнi права та обов’язки у зв’язку з правомiрною поведiнкою людей (наприклад, наказ ректора учбового закладу про зарахування у вуз);

- охороннi, якi видаються у зв’язку з вчиненням окремими людьми правопорушень (вирок суду, постанова слiдчого про притягнення пiдозрюваного як обвинуваченого, протест прокурора).

Таким чином, акти застосування норм права є найважливiшим засобом реалiзацiї припису правових норм.

При виборi та юридичному аналiзi правової норми, яка повинна бути застосована до конкретного випадку, iнколи виявляється прогалина.

Прогалина в правi - це вiдсутнiсть правової норми при вирiшеннi конкретних життєвих випадкiв, якi охоплюються правовим регулюванням та повиннi вирiшуватися на пiдставi права.

Причинами виникнення прогалин в правi можуть бути вiдставання законодавства вiд розвитку життя, хиби при пiдготовцi нормативно-правових актiв та iнше.

Найбiльш ефективним засобом усунення прогалин у правi є видання компетентним органом недостатньої правової норми, необхiднiсть якої обумовлена життям. У тих випадках, коли правотворчий орган не змiг усунути прогалину, використовується правило застосування права за аналогiєю. Пiд аналогiєю розумiється певна схожiсть мiж рiзними явищами чи предметами. Застосування права за аналогiєю не означає довiльного вирiшення конкретних справ. Рiшення приймається у вiдповiдностi з принципами законностi та справедливостi. В юриспруденцiї розрiзняються два основних види аналогiї: аналогiя закону та аналогiя права.

Аналогiя закону уявляє собою рiшення конкретної юридичної справи на пiдставi правової норми, розрахованої не на цей, а на подiбнi випадки. Якщо компетентний орган вирiшує справу у вiдповiдностi з приписами норми, що регулює найбiльш подiбнi (аналогiчнi) суспiльнi вiдносини, то у цьому випадку має мiсце аналогiя закону. При цьому норма права, яка застосовується цi вiдносини безпосередньо не регулює. Вона регулює iншi, але близькi, спорiдненi вiдносини.

Аналогiя права - це прийняття рiшення по конкретнiй справi на пiдставi загальних принципiв та сутi права. Аналогiя права застосовується тодi, коли при наявностi прогалини неможливо добрати схожу, аналогiчну норму права.

Застосування права по аналогiї у сучасних державах обмежене. Воно цiлком неможливе при вирiшеннi кримiнальних справ. Кримiнальне законодавство походить iз принципу, за яким, злочином не може вважатися дiяння, яке не передбачене кримiнальним законом. У зв’язку з постiйним удосконаленням та розвитком законодавства застосування права за аналогiєю стає рiдкiсним винятком навiть для тих галузей права, де воно припустиме.

Однiєю iз стадiй застосування норм права є їх тлумачення.

Тлумачення норм права - це дiяльнiсть компетентних органiв держави, громадських органiзацiй та окремих громадян по усвiдомленню та роз’ясненню ними дiйсного змiсту норм. В процесi тлумачення встановлюються умови дiї норми, юридичнi права та обов’язки учасникiв правовiдносин, а також заходи юридичної вiдповiдальностi за порушення приписiв норми права.

Тлумачення покликане забезпечити повну та всебiчну реалiзацiю норм права у дiяльностi виконавчих органiв, органiв суду та прокуратури при здiйсненнi громадянами та органiзацiями своїх юридичних прав та обов’язкiв. Тим самим тлумачення вiдповiдає одноманiтному розумiнню та застосуванню правових норм на всiй територiї їх дiї, забезпечує законнiсть та сталий правопорядок в рiзних сферах суспiльного життя.

Тлумачення норм права має два напрямки: усвiдомлення (“для себе”) та роз’яснення (“для iнших”). Усвiдомлення змiсту норми права є необхiдною передумовою для вiрного розумiння та реалiзацiї її вимог. Роз’яснення правової норми здiйснюється тодi, коли у процесi усвiдомлення виявляються неясностi у її змiстi. У такому випадку потрiбнi додатковi роз’яснення дiйсного змiсту правової норми. Усвiдомлюються усi норми права, а роз’яснюються лише тi, з приводу яких потрiбнi додатковi зауваження внаслiдок неточностi словесного виразу або невiрного застосування норм права практично. Таким чином, з усвiдомлення норми права не завжди випливає роз’яснення її змiсту.

Тлумачення становить собою iнтелектуальну дiяльнiсть, в процесi якої з наукових позицiй пiзнаються глибиннi властивостi права, об’єктивно та вiрогiдно викладається суть приписiв, що мiстяться у правових нормах.

Ефективнiсть тлумачення залежить вiд рiвня правосвiдомостi тлумача. Що вищий рiвень правосвiдомостi тих, хто усвiдомлює чи роз’яснює змiст правових норм, тим менше правопорушень, тим повнiше задовольняються права та свободи особи.

Особлива роль при тлумаченнi належить спецiальнiй юридичнiй пiдготовцi, глибокому оволодiнню найновiшими досягненнями юридичної науки, високiй юридичнiй культурi. Вiд рiвня професiйної пiдготовки юристiв в багато чому залежить якiсть правороз’яснюючої роботи, розумiння населенням дiйсного змiсту правових норм, точне здiйснення їх приписiв.

Головнi способи тлумачення-усвiдомлення змiсту правових норм.

1) Граматичне тлумачення виражається в усвiдомленнi змiсту правової норми шляхом граматичного аналiзу її тексту. При такому тлумаченнi необхiдно з’ясувати, в яких словах, реченнях сформульованi гiпотеза, диспозицiя та санкцiя правової норми. Для цього встановлюється значення окремих слiв, з’ясовується їх граматична форма (вiдмiнок, число, рiд, вид, особа), визначається зв’язок мiж ними. Потiм з’ясовується граматична та змiстова структура речень, якi мiстить норма. При граматичному тлумаченнi правової норми необхiдно спецiально зупинитися на з’ясуваннi значення окремих термiнiв. У законодавствi часто використовуються термiни, якi мають загальноприйняте значення. Однак деяким з них надається особливий змiст (наприклад, “посадова особа”, “вина”, “потерпiлий”, “докази” i т.i.). Роз’яснення таких термiнiв нерiдко дається в самих законах та iнших нормативно-правових актах. Застосовуючи норми права, якi мiстять термiни, що вживаються в рiзних значеннях, важливо встановити їх дiйсний змiст, безпосередньо закладений самим правотворчим органом. У противному разi це може привести до неправильного вирiшення юридичної справи.