/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Система права і законодавства, Детальна інформація

Тема: Система права і законодавства
Тип документу: Курсова
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1204
Скачати "Курсова на тему Система права і законодавства"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Акти офiцiйного тлумачення правових норм (iнтерпретацiйнi акти) уявляють собою, з одного боку, роз’яснення змiсту норм права, а з iншого боку, конкретизацiю та уточнення його приписiв. Особливість iнтерпретацiйних актiв полягає у тому, що вони дiють спiльно з тими нормативно-правовими актами, у яких мiстяться тлумаченi юридичнi норми.

Iнтерпретацiйнi акти подiляються у залежностi вiд їх змiсту та сфери розповсюдження.

Iнтерпретацiйнi акти правотворчостi, будучи офiцiйними роз’ясненнями дiйсного змiсту норм права, вони одночасно є джерелами права, оскiльки мiстять конкретизуючi норми.

Iндивiдуальнi iнтерпретацiйнi акти - це такi акти, якi мiстять вказiвки з приводу застосування правової норми до конкретних життєвих обставин. На вiдмiну вiд iнтерпретацiйних актiв правотворчостi цей рiзновид актiв офiцiйного тлумачення не є наслiдком правотворчої дiяльностi компетентних органiв, а становить своєрiдну форму юридичної практики, форму узагальнення досвiду застосування юридичних норм. Саме такi акти у повному обсязi виконують функцiю офiцiйного роз’яснення норм права, оскiльки не пов’язанi з правотворчою дiяльнiстю компетентних органiв.

Неофiцiйне тлумачення - це роз’яснення змiсту правових норм, яке не є обов’язковим. Воно може даватися будь-яким громадянином або походити вiд громадської органiзацiї. Таке тлумачення необов’язкове для тих органiв чи посадових осiб, якi застосовують норми права. Однак неофiцiйне тлумачення надає їм значну допомогу у практичному застосуваннi правових норм. Особливе значення тля точної та вiрної реалiзацiї права мають висловлювання видатних державних та громадських дiячiв про суть та роль певного закону у суспiльному життi, про його практичний напрямок. Їх роз’яснення сприяють глибокому та всебiчному розумiнню змiсту закону, пiдвищують рiвень правосвiдомостi громадян, забезпечують правильну реалiзацiю вимог закону. Неофiцiйне тлумачення подiляється на доктринальне, компетентне i повсякденне.

Важливим видом неофiцiйного роз’яснення правових норм є доктринальне (наукове) тлумачення. Воно дається науково-дослiдними установами, квалiфiкованими вченими-юристами, у коментарях до законодавства, у наукових працях, статях, лекцiях, виступах.

Доктринальне роз’яснення правових норм та практики їх застосування базується на знаннi та глибокому розумiннi закономiрностей правового регулювання, ролi права в органiзацiї суспiльного життя, у вирiшеннi конкретних юридичних питань. Науковi рекомендацiї допомагають офiцiйним органам удосконалювати правотворчу та правозастосовчу дiяльнiсть, приводити її у вiдовiднiсть iз об’єктивними закономiрностями суспiльного розвитку.

Компетентне тлумачення - це тлумачення, яке здiйснюють особи, обiзнанi з правом. У бiльшостi випадкiв це досвідчені юристи-практики: посадовi особи державного апарату, адвокати тощо. Консультацiї у перiодичних виданнях з окремих питань права, вечори запитань та вiдповiдей на правовi теми - все це вiдноситься до неофіційного компетентного тлумачення.

Повсякденне тлумачення - це тлумачення норм права всiма суб’єктами права. Його значення для правозастосовчої дiяльностi пов’язано з виявленням правової свiдомостi широкого кола суб’єктiв правовiдносин.

Таким чином, тлумачення забезпечує правильне та одноманiтне розумiння та застосування норм права.

Реальнi життєвi вiдносини мiж людьми та їх органiзацiями мають рiзнi сторони та форми зовнiшнього вираження. Вони можуть бути моральними, полiтичними, нацiональними, релiгiйними i правовими. Кожна суспiльна вiдносина становить собою складне та багатогранне явище, до якого можуть входити рiзнi елементи суспiльних iнтересiв та потреб. Однi з них охоплюються правовим регулюванням, а iншi - нi. З цього випливає, що не всi суспiльнi вiдносини i не в повному обсязi можуть набувати юридичну форму. Правовiдносини вiдображають той аспект конкретних життєвих стосункiв мiж людьми, який визначається нормами права. Бiльш того, не всi суспiльнi вiдносини об’єктивно можуть бути юридичними. Вiдносини здатнi набути правового характеру лише в тому випадку, якщо мова йде про акти поведiнки, що мають соцiальне значення. Коли ж справа стосується думок та почуттiв, що не вiдображають їх дiї, говорити про їх юридичну природу не можна.

Правовiдносини - це лише один бiк суспiльного вiдношення, який визначається нормою права, специфiчна форма його вiдображення. Правовідносини є засобом переведення загальних установлень правових норм (об’єктивного права) у конкретнi (суб’єктивнi) права та обов’язки учасникiв суспiльних вiдносин. Право у об’єктивному станi уявляє собою сукупнiсть правових норм, якi визначають змiст прав та обов’язкiв персонально не визначеного кола суб’єктiв. У них мiстяться приписи, що стосуються до багатьох осiб, якi знаходяться у сферi дiї правової норми. Право у суб’єктивному станi є iндивiдуалiзоване право. У ньому загальнi юридичнi права та обов’язки стають належнiстю конкретних осiб i таким чином переводять його у стан правовiдносин.

Правовiдносини - це такi суспiльнi вiдносини, у яких сторони пов’язанi мiж собою взаємними юридичними правами та обов’язками, що охороняються державою.

Ознаки правовiдносин:

1)правовiдносини уявляють собою таку форму суспiльних вiдносин, яка створюється на пiдставi правових норм. У нормах права мiстяться загальнi (безособовi) юридичнi права та обов’язки людей - типовi зразки тих суспiльних вiдносин, яких люди можуть або повиннi дотримуватися вiдповiдно правовим приписам. Вони реалiзуються тодi, коли визначенi особи виконують вимоги правових норм, тобто вступають у правовiдносини. Сторони правовiдносин надiляються конкретними юридичними правами та обов’язками, у загальнiй формi закрiпленими у нормах права: їх поведiнка будується у вiдповiдностi з цими правами та обов’язками. Отже, за допомогою правовiдносин вимоги правових норм втiлюються у життя.

2)учасники правовiдносин надiляються взаємними юридичними правами та обов’язками, якщо один суб’єкт правовiдносин надiлений правом, та на iншого покладаються обов’язки.

3)правовiдносини мають свiдомо-вольовий характер. На вiдмiну вiд економiчних вiдносин, якi складаються об’єктивно, незалежно вiд волi окремого iндивiда, правовiдносини завжди мають iндивiдуально-вольовий характер. Свiдомо-вольовий змiст правовiдносин має два взаємопов’язаних аспекти. З одного боку, правовiдносини виникають на пiдставi правових норм, якi є продуктом свiдомо-вольової дiяльностi людей (правотворчих органiв). З iншого боку, учасники правовiдносин реалiзують передбаченi нормами права та обов’язки також через свої вольовi, свiдомi дiї.

4) правовiдносини гарантуються державою i охороняються у необхiдних випадках її примусовою силою. Держава створює необхiднi економiчнi, соцiальнi та iншi умови для повної реалiзацiї правових норм. Якщо ж порушується ступiнь свободи однiєї iз сторiн правовідносин, держава приймає примусовi засоби до забезпечення правовiдносин.

Правовiдносини класифiкуються за рiзними пiдставами. За галузями права вони подiляться на державно-правовi, адмiнiстративно-правовi, цивiльно-правовi, сiмейно-правовi, кримiнально-правовi та iншi галузевi правовiдносини. Залежно вiд кiлькостi суб’єктiв правових вiдносин вони подiляються на простi та складнi. Простi, що вiдбуваються лише мiж двома суб’єктами; складнi - мiж трьома i бiльше суб’єктами. Залежно вiд того, якi обов’язки покладаються на учасникiв правовiдносин, їх можна подiлити на активнi та пасивнi. У активних правовiдносинах зобов’язана сторона має здiйснити певнi активнi дiї. У пасивних правовiдносинах зобов’язана сторона має утримуватися вiд вчинення певних дiй, тому що правом встановлюються заборони на такi її дiї за певних обставин. За характером впливу правовiдносини можна подiляти на регулятивнi та охоронi. Пiд регулятивними розумiються такi правовiдносини, якi грунтуються на регулятивних нормах i завдання яких полягає у розвитку та змiцненнi суспiльних вiдносин шляхом їх безпосереднього регулювання. Пiд охоронними розумiються такi правовiдносини, якi спричиненi правопорушенням та складаються на пiдставi правоохоронних норм. За рiвнем iндивiдуалiзацiї суб’єктiв правовiдносини подiляються на: вiдноснi - в яких точно визначенi права i обов’язки всiх учасникiв як уповноважених, так i зобов’язаних; абсолютнi - в яких визначена лише одна сторона - носiй суб’єктивного права, а всi iншi визнаються зобов’язаними не заважати здiйсненню ним своїх прав. За волевиявленням сторiн правовiдносини подiляються на: договiрнi, для виникнення яких необхiдне виявлення (згода) як уповноваженої, так i зобов’язаної сторони; управлiнськi, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони.

Структура правових вiдносин має чотири необхiдних елементи:

- суб’єкти;

- об’єкти;

- права;

- обов’язки.

1. Суб’єкти правовiдносин - це окремi iндивiди, органiзацiї, об’єднання та соцiальнi спiльностi, якi у вiдповiдностi з нормами права виступають носiями суб’єктивних юридичних прав та обов’язкiв. Це загальне положення. Але в реальному життi не усi iндивiди та органiзацiї можуть бути суб’єктами правовiдносин, що пояснюється рiзними об’єктивними чинниками: фiзiологiчними, психологiчними, економiчними. Малолiтнi дiти, душевнохворi, органiзацiї, якi припинили своє iснування, фактично не можуть приймати участь у правовiдносинах: адже якщо немає суб’єкта права, то немає суб’єкта обов’язку, немає i самого обов’язку - не можна бути зобов’язаним вiдносно нiкого.

Ступiнь участi суб’єктiв у правових вiдносинах визначається їх правоздатнiстю та дiєздатнiстю.

Правоздатнiсть - це закрiплена в законодавствi здатнiсть суб’єкта мати юридичнi права та нести юридичнi обов’язки. Вона починається з моменту народження iндивiда та припиняється разом iз смертю. Правоздатнiсть не є природною здатнiстю особи, а породжується об’єктивним правом. В нiй концентруються тi юридичнi права та обов’язки, які може мати суб’єкт, однак це ще не означає, що вiн дiйсно має їх. Щоб стати реальним учасником правовiдносин, правоздатний суб’єкт повинен бути дiєздатним.

Дiєздатнiстю називається визнана нормами об’єктивного права здатнiсть суб’єкта самостiйно своїми усвiдомленими дiями здiйснювати юридичнi права та обов’язки.

Дiєздатнiсть подiляється на загальну та спецiальну. Загальна, наприклад, має вiдношення до всiх без винятку юридичних угод, спецiальна ж розповсюджується лише на їх суворо визначений вид.

Внаслiдок iстотних причин правоздатнiсть та дiєздатнiсть не завжди збiгаються. Усi люди правоздатнi, однак не усi вони одночасно дiєздатнi. I, навпаки, усi дiєздатнi люди є правоздатними. Отже, правоздатнiсть - поняття бiльш широке, оскiльки розповсюджується на велике коло осiб. Вiдмiнностi у дiєздатностi окремих осiб закладенi вже у самiй природi людей та умовах їх життя.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар