Об`єктивна сторона складу злочину, Детальна інформація

Критерієм вирішення законодацем питання про включення наслідку до комплексу обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину ступеня суспільної небезпечності того чи іншого діяння. При цьому враховується спеціфіка самого діяння, ступень вірогідності спричинення шкоди, її характер, обсяг і час настання можливого наслідку. Значення специфіки діяння у вирішенні питання про конструкцію об’єктивної сторони складу злочину можна продемонструвати на протязі такого злочину, як погроза вбивством. Погроза вбивством - це дія що сама по собі суспільно небезпечна. Тому злочинний результат не є обов’язковою ознакою цього злочину.

У інших випадках значне підвищення ступеня суспільної небезпечності діяння зумовлює характер спричиненної шкоди. Наприклад, незаконне лікарювання визначається злочинним лише за умови настання таких наслідків, як розлад здоров’я або смерті потерпілого (ст.266). Тому ці наслідки введені законодавцем у конструкцію об’єктивної сторони складу цього злочину. Іноді таку функцію виконує обсяг спричиненної шкоди. Наприклад, у ст.165 вказана як злочинний нслідок істотна шкода. Якщо зловживання владою або посадовим становищем не завдало істотної шкоди, воно не є злочином. Для деяких злочинів характерно, що можливі їх наслідки дуже віддалені від вчинення діяння за часом. У таких випадках визнаються злочинними самі дії, а наслідки не включаються до складу злочину. Таким злочином є пропаганда війни (ст.63) тощо. Тож наслідки не входять до конструкції об’єктивної сторони складу злочину у випадках, коли діяння самі по собі суспільно небезпечні, а можливі наслідки за характером, обсягом або через значну віддаленність моменту їх настання різко не підвищують суспільну небезпечність злочину.

Форма зазначення у статтях КК наслідків як обов’язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (статті 165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов’язковість наслідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Наприклад, таким чином можна зробити висновок про обов’язковість майнової шкоди при розкраданні майна в будь-якій формі за винятком розбою. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном. Наприклад, у ст.89 ідеться про знищення або пошкодження майна, тобто мається на увазі як процес приведення майна у непридатність (діяння), так і наслідок - факт знищення або пошкодження майна і сприяння відповідної майнової шкоди.

За змістом наслідки злочинних діянь можуть класифікуватись таким чином:

1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров’я (статті 58, 83-98, 101-105, 227);

2)у вигляді майнової шкоди (статті 81-90, 147-2, 157);

3)порушення нормальної роботи транспорту або зв’язку (статті 78, 205, 217-1);

4) у вигляді іншої шкоди- дезорганізації нормальної діяльності установ (ч.2 ст.193).

Особливість наслідків як ознака об’єктивної сторони складу злочину полягає в тому, що вони можуть бути або підраховані, або певним чином визначені: лише з такої умови наслідки можуть виконувати функції ознаки складу злочину. Наприклад, майнова шкода може визначатися вартісними критеріями, шкода здоров’ю може встановлюватись за допомогою судово- медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту може виявлятися у зриві графіку руху поїздів тощо.

Як й інші ознаки матеріального складу злочину, наслідки входять в предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Лише наслідки злочину при розслідуванні кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку.

Труднощі у визначенні злочинних наслідків часто пов’язані з тим, що ця ознака описана в законі у вигляді оціночного поняття. У таких випадках вирішенню цього питання сприяє легальне або судове тлумачення закону. Наприклад, безпосередньо в законі визначено поняття “істотної шкоди, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збиків” (ст.164), поняття “значної шкоди потерпілому” ( ч.2 ст.140) роз’яснено у п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. №12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.

Причинний зв’язок - це обов’язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного зв’язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини , порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміку, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.

Як відомо, причинний зв’язок - це філософська категорія. Використовуючи ті чи інші філософські положення кримінально- правова наука, звичайно, не створює якісно нового поняття причинного зв’язку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки кримінального права. Причинний зв’’язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб’єкта злочину. Спрощено це вигладає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діянні - не настали б і наслідки. Якщо ж, навпаки, суспільні небезпечні наслідки настали неззалежно від того, чи було вчинено діяння, причинний зв’язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов’язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому досить важко встановити, які саме з них є юридично значними причинами наслідку. Враховуючи важливість цих питань, кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв’язку.

Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії:

1)”conditio sine dua non” у перекладі з латинської означає “умова без якої немає”

2)адекватності причини;

3)необхідного спричинення;

Суть першої теорії полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому - підставою для висновку про наявність причинного зв’язку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного зв’язку і має чимало прибічників серед науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридично злочинних факторів, які зумовлюють настання наслідків. Спроба вчених звузити коло цих факторів за допомогою допоміжних критеріїв (ступінь або безпосередність спричинення тощо) не можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв.

Теорія “адекватності причини” визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини.

Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний зв’язок відсутній. У порівнянні з вищезазначеною ця теорія навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Це концепція також неприйнята, оскільки питання про “типовість” або “нетиповість” причин, по суті, віднесено на розсуд суб’єкта застосування норми, що не виключає можливості судового свавілля у вирішенні цих важливих питань.

Оскільки причинний зв’язок - це об’єктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не суб’єктивно, а на підставі вивчення і враховування об’єктивних закономірностей Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного причинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки об’єктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному зв’язку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, об’єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.

В основу зазначеної теорії покладено положення матеріальної філософії, а саме:

1) під причинним зв’язком слід розуміти такий зв’язок явищ, коли одне з них (причина) породжує іншу (наслідок);

2) детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким чином, універсальною закономірністю;

3)причинний зв’язок явищ - об’єктивна категорія. Одні явища породжуються іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або соціальних закономірностей;

4) характер причинних зв’язків може бути різним - одні явища - результат їх необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу кількох закономірностей;

5)для людського пізнання доступне виявлення детермінізму явищ в цілому і виділення із загального ланцюга окремих ланок, що є закономірно пов’язаними необхідними зв’язками.

Для необхідного причинного зв’язку як ознаки об’єктивної сторони складу злочину з необхідного спричинення характерно:

1)діяння передує наслідку за часом;

2)діяння внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;