Гнійні захворювання кісток і суглобів. Остеомієліт, Детальна інформація

Важливе місце в діагностиці гострого гематогенного остеомієліту займає пункція кістки. Щоправда, в перші години розвитку захворювання через відсутність у кістці гною вона може бути неінформативною. А тому ії доцільно одночасно поєднувати з такими діагностичними методами, як внутрішньокі-сткова термометрія, остеотонометрія, цитологічне і мікробіологічне дослідження пунктату. Пункція кістки має не лише діагностичне, а й лікувальне значення, бо знижує тиск у кістці.

Ускладненням гострого гематогенного остеомієліту є загальне зараження крові (сепсис), виникнення метастатичних гнійних осередків у легенях і печінці, головному мозку, плеврі, нирках, виникнення вторинного артриту, спонтанні переломи і вивихи кісток.

Лікування гострого гематогенного остеомієліту повинно бути своєчасним і повноцінним. Його треба починати в перші години від початку захворювання. Що раніше розпочате лікування, то кращий терапевтичний ефект. С. Попкіров указує, що коли лікування починають у перші 8 год, повне одужання настає в 100 % випадків.

Лікування гострого гематогенного остеомієліту повинно проводитися в таких напрямках: 1) безпосередня дія на збудник захворювання; 2) підвищення резистентності організму; 3) лікування місцевого осередку.

1. Зараз для боротьби з інфекцією використовують переважно антибіотики. Вводять їх у перші години захворювання. Це дає можливість зняти загальну інтоксикацію, рідко спостерігаються артрити, помітно скорочуються строки лікування.

Антибіотикотерапія повинна носити спрямований характер залежно від чутливості мікробів до антибіотиків.

До цього часу рекомендують уводити хворому бензилпеніциліну натрієву сіль у великих дозах в поєднанні з одним із препаратів широкого спектру дії' (канаміцин, гентаміцин, мефоксин, остеотропний лінкоміцин та ін).

Шляхи введення антибіотиків різні: внутрішньом'язовий, внутріш-ньоартеріальний, внутрішньовенний, внутрішньокістковий, пероральний. Широке застосування знайшов метод внутрішньокісткового введення антибіотиків, опрацьований К. Алексю-ком. Суть його полягає в тому, що під місцевою анестезією (а у малих дітей під загальним знеболенням) у осередок інфекції в кістці вводять одну або кілька голок з бічними отворами. Для кращої їх фіксації голки проводять через всю товщу кістки до протилежного кортикального шару. Через них у зону ураження вводять антибіотики або інші антисептики чи протеолітичні ферменти. Лікування триває 2—4 тиж за умови періодичної заміни антибіотиків.

Для профілактики кандидомікозу, який може розвинутися у разі тривалого проведення антибіотикотераліЇ, вводять великі дози вітамінів, ністатину, леворину, десенсибілізуючих засобів.

З метою створення в кістці високої концентрації антибіотиків рекомендують також внутрішньоартеріальне їх уведення. М. Ковалишин, вивчаючи концентрацію пеніциліну в кістковому мозку кроля, встановив, що у разі внутрішньоартеріального введення антибіотика його концентрація в кістці в 1,2—4 рази вища, ніж у разі внут-рішньом'язового чи внутрішньовенного. При лікуванні хворих таким методом автор одержав добрі результати. Після 4—6 внутрішньоартеріальних вливань бензилпеніциліну натрієвої солі стан пацієнтів помітно поліпшувався: різко знижувалися септичні явища, температура наближалася до норми, зменшувалася кількість лейкоцитів у крові.

2. З метою підвищення резистентності організму, його неспецифічного імунітету для лікування гострого гематогенного остеомієліту застосовують імунотерапію. Активна імунізація (спеціальні вакцини, стафілококовий анатоксин) показана у разі підгострого і хронічного перебігу захворювання.

У гострий період рекомендують пасивну імунізацію (гіперімунний анти-стафілококовий у-глобулін, антиста-філококова плазма).

Для загального зміцнення призначають також переливання крові від донорів, попередньо імунізованих стафілококовим анатоксином.

Важлива роль у комплексному лікуванні хворих на гострий гематогенний остеомієліт відводиться вітамінотерапії (аскорбінова кислота, вітаміни групи В, Р), введенню протеолітичних ферментів (трасилол, контрикал).

Для дезінтоксикації і поліпшення мікроциркуляціїпереливаюгь низькомолекулярні декстрани (гемодез, реопо-ліглюкін, неокомпенсан, реоглюман), 10 % розчин глюкози, білкові препарати (нативна плазма, протеїн, аміно-кровін, амінопептид, гідролізин).

Їнфузійна терапія у хворих на гострий гематогенний остеомієліт повинна включати препарати, які нормалізують водно-електролітний баланс і кислотно-основний стан. Електролітні зміни коригують введенням 1,3; 7,5 % розчину калію хлориду або комбінованими розчинами: Рінгера—Локка, лак-тасолем, триселем, ацесолем, які містять електроліти натрію, калію, хлору.

Для гострого гематогенного остеомієліту характерний метаболічний або змішаний ацидоз, який коригують уведенням натрію гідрокарбонату.

При тяжких станах, вираженій інтоксикації багато авторів рекомендують включати в комплексну терапію замінне переливання крові і гемосорбцію.

Належну увагу треба приділяти доглядові за хворими та симптоматичному лікуванню. Харчування повинно бути висококалорійним, перевагу слід віддавати молочно-рослинній їжі. Слід ретельно доглядати за шкірою (профілактика пролежнів), за ротовою порожниною (профілактика стоматиту, паротиту).

3. Місцеве лікування починають з іммобілізації кінцівки гіпсовою пов'язкою. Вона забезпечує спокій ураженій ділянці, запобігає генералізації процесу. Після стихання гострих явищ хворим призначають фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, електрофорез калію йодиду, кальцію).

Важливе місце в терапії хворих на гострий гематогенний остеомієліт відводиться оперативному лікуванню, хоча відносно його характеру у хірургів немає єдиної думки. Т. Краснобаєв, Т. Венгеровський рекомендують обмежитися при цьому лише розрізуванням окістя. Вони негативно ставляться до розкриття кістковомозкового каналу, вважаючи, що це призводить до погіршення перебігу процесу.

М. Гриньов, виходячи із своєї теорії патогенезу гострого гематогенного остеомієліту, навпаки, переконаний, що чим раніше розкрити кістковомоз-ковий канал, то кращі наслідки лікування. Кістковомозковий канал треба розкривати електродрелем або тригранним шилом. У кортикальному шарі кістки роблять кілька отворів. Це запобігає пошкодженню судин і некрозу кісткового мозку. Остеоперфорація доцільна і в пізніші строки захворювання за наявності осередків деструкції із секвестрами. Вона сприяє відтоку гною і дозволяє підготувати хворого до радикальної операції.

Показання до остеоперфорації:

відсутність ефекту від 48—72-годинного консервативного лікування, збільшення за цей час набряку м'яких тканин, приєднання запалення суглоба і його прогресування, наявність в ураженій ділянці флюктуації, збільшення локальної болючості.

Операцію виконують під наркозом. Розріз проводять у ділянці найбільшої болючості.

У останні роки для розкриття кістко-мозкової порожнини використовують лазер. Лазерним променем у наміченому місці пропалюють органічну частину кістки, розкриваючи кістковомозковий канал. Позитивним боком цього методу операції є швидкість і мала травма-тичність. Крім цього, променевий "скальпель" має сильну бактерицидну і гемостатичну дії.

Залежно від своєчасності і повноцінності лікування наслідки його у хворих на гострий гематогенний остеомієліт можуть бути різними. Якщо хворого госпіталізували у стаціонар до 24 год з моменту початку захворювання, одужання спостерігається у 91,86 %, випадків, у разі переходу у хронічну стадію — у 8,15 %.